“Вони нас реально бояться”: окупанти вилучають з українських бібліотек навіть дитячі книжки

На окупованих територіях росіяни вдаються до різних форм нищення української культури, серед них і вилучення з бібліотек видань — як історичних, так і художніх. При чому під "репресії" потрапляють, як виявилось, не тільки книжки патріотичного спрямування, історичні праці, а й навіть твори для дітей.

В усіх захоплених українських містах та селах окупанти влаштовують лінгвоцид – таким терміном називають процес наступу на українську мову. І він ведеться за кількома напрямками – в медіа, освіті, публічному просторі, офіційній сфері, а також культурі. Зокрема, бібліотеки в Запорізькій області активно "зачищаються" від видань державною мовою – це робиться показово, на камеру з відповідними коментарями.

Наприклад, в жовтні озброєні чоловіки у камуфляжі завітали до книгозбірні в селі Терпіння Мелітопольского району, де розташовані відомі цілющі джерела. На камеру "гості" нишпорили по полицях, забираючи небезпечні, на їх думку, книжки, серед них було і видання "Кримський вузол", авторами якого є фахові історики Лариса Якубова і Станіслав Кульчицький.

- Ролики, де вилучають наші книжки, я бачила, – повідомила "Телеграфу" Лариса Якубова, доктор історичних наук, завідувачка відділу історії України 1920-30-х років Інституту історії України НАН. – Навіть не знаю, що тут можна коментувати… Книга руйнує офіційний дискурс науковими інструментами. Власне, вона базується на історичних джерелах, зокрема і російського походження, демонтує імперську візію історії Криму, схвалену в Кремлі. Нічого дивного. Ще одна наша книжка "Триста років самотності: український Донбас у пошуках смислів і Батьківщини" знищується так само і через ті самі причини.

Та не тільки історичні праці та книжки патріотичного спрямування виявились загрозливими для росіян. У Мелітополі вони прибрали з бібліотек і дитячу літературу, наприклад, повість "Лісова варта", написану колишнім працівником карного розшуку, а тепер письменником і журналістом Андрісом Лагздукалнсом.

- Наприкінці березня за адресою де мешкала моя колишня дружина, прийшли з обшуком ефесбешники, – розповів Андріс Лагздукалнс. – Шукали мене та старшого сина Дмитра – ветерана АТО. Цікавилися моєю книжкою "Ротний. Зона АТО", яка була надрукована за кошти місцевого бюджету у 2017 році. Примірники знаходилися як у Центральній бібліотеці міста, так і в бібліотеках навчальних закладів. Особливо їх цікавило: хто мені надавав інформацію, чи я сам брав участь в описуваних подіях, що мені розповідав син. Це вони постійно питали в дружини під час її тримісячного утримання в полоні. Тому, мабуть, не залишили без уваги й "Лісову варту".

Андріс додає, що, на щастя, його дружина зараз перебуває у безпеці, як і сам він: з Мелітополя чоловік виїхав наприкінці квітня. Перед цим сховав кілька своїх книжок, бо, дивлячись російське телебачення (єдине доступне в місті від початку окупації), зрозумів: рашисти ненавидять все, що має відношення до України. Письменник додає, що звістка про вилучення його книжок викликала не тільки злість, бо була знищена праця багатьох людей, дотичних до друку.

- Крім того, я відчув задоволення і впевненість – бо якщо вони бачать загрозу навіть у дитячих книжках, то вони реально нас бояться, – наголошує Андріс. – Тому ми неодмінно переможемо! А ще серед відчуттів була потреба продовжувати писати. І в першу чергу писати для дітей, як би важко це не було, бо ракетні обстріли, виття повітряних тривог, зникла електрика якось не додають комфортних умов для творчості. Та з часом виявилося, що пишеться навіть за таких умов. З’явилося оповідання "Цирк виродків", зараз у роботі фентезійна повість "Пес із пляжного готелю".

Неодноразово фігурували в пропагандистських роликах росіян, зокрема, відзнятих в Енергодарі Запорізької області, і книжки відомого українського письменника та журналіста з Сумщини Євгена Положія. В одній з них під назвою "Іловайськ" зібрані реальні історії учасників подій серпня 2014 року, коли українські військові потрапили в котел і були цинічно розстріляні росіянами.

- Знищення всього українського – перша мета рашистів, – зазначає Євген Положій. – Моя книга в їхньому переліку посідає перше місце. Немає книги – немає нації. Денацифікація – так вони назвали цей процес. Звісно, такі тексти, як "Іловайськ", займають особливе місце. Книга про війну, яку прочитало дуже багато людей. По якій зняли документальний фільм, знімають художній, поставили виставу в Канаді. Рашисти вбивають українських людей, спалюють українську книгу, нищать усе, що потрапляє під руку. Бо, окрім руйнування, не можуть більше нічого запропонувати людству. Вони говорять про свою окрему унікальну цивілізацію. Добре, о’кей. Але ця цивілізація, значить, знаходиться на етапі самознищення і занепаду. Гною, я б так сказав.

При цьому варварському підході до літератури незалежної України росіяни намагаються утриматися в межах міфу про дуже культурну націю. Для цього в бібліотеки Мелітополя, Бердянська, Енергодару масово завозять російськомовну літературу, яка до речі там і так була. Та це не тільки класика, а й книги, де викладена нібито правдива історія, хоча всім зрозуміло, що насправді там спотворена версія подій минулого.

Як раніше повідомляв "Телеграф", за період окупації росіяни пограбували Херсонську обласну універсальну наукову бібліотеку імені Олеся Гончара.

В жовтні цього року муніципальна книгарня "Сяйво книги" провела акцію зі збору російських книжок на перероблення, отримані кошти були спрямовані на закупівлю авто для військових.