Вічна класика: 3 комедії на вихідні, перевірені часом (відео)

"Рибка на ім’я Ванда", "Афера" та "Зловмисники, як завжди, залишилися невідомими"

Зараз, коли всім нам так складно відірватися від ефірів військових експертів, хочеться хоч трохи позитивних емоцій. Відволіктися хоча б ненадовго від новин із Соледара та про постачання важкого озброєння, забути на якийсь час про повітряні тривоги та ракетні удари.

Для цього "Телеграф" вирішив запустити щотижневу рубрику, в якій ми рекомендуватимемо вам три комедійні фільми на вихідні. І почнемо з класики шахрайських комедій – фільмів "Рибка на ім’я Ванда", "Афера" та "Зловмисники, як завжди, залишилися невідомими". Що може бути смішніше історій про шахраїв, які намагаються обставити інших таких же шахраїв?

Американські гірки в манірному Лондоні

"Рибка на ім’я Ванда" (1988). Ця кримінальна комедія від Джона Кліза та Майкла Пейліна, колишніх учасників комік-трупи "Монті Пайтон", які наприкінці шістдесятих зробили на ТБ формену революцію в нашому розумінні смішного – класична історія "ідеального злочину", коли від початку все йде не за планом.

Члени банди "підставляють" свого ватажка, щоб не ділитися здобиччю, але виявилося, що перед арештом він встиг переховати алмази. Щоб дізнатися, куди, чарівна злодійка Ванда у виконанні Джеймі Лі Кертіс спокушає адвоката, але біда – закохується сама. Зрозуміло, що спільники, закохані у Ванду, не хочуть ділитися ані здобиччю, ані самою Вандою.

Згідно з Вікіпедією, під час перегляду один данець помер від сміху, що цілком пояснює скромну чарівність цього фільму. "Рибка на ім’я Ванда" – дуже англійське кіно, пронизане абсурдним гумором, який не обов’язково лежить на поверхні. Але навіть якщо вам не близьке горезвісне британське почуття смішного, навряд чи вас залишить байдужим сюжет, що нагадує американські гірки, чудові діалоги та яскравий акторський ансамбль. Кевін Клайн отримав за свою роботу "Оскара", Пейлін та Кліз — не менш престижну премію BAFTA, а Лі Кертіс була номінована на "Золотий глобус".

Зло має бути обдурене

"Афера" (1973). На депресивному фоні американського кіно 70-х "Афера" виглядає яскравим життєрадісним променем – яким, власне, і повинен бути промінь кінопроектора, який несе глядачам надію та радість.

Після феноменального успіху вестерну "Бутч Кессіді та Санденс Кід" режисер Джордж Рой Хілл знову зводить разом дві зірки, Пола Ньюмана та Роберта Редфорда, які цього разу грають парочку шахраїв часів Великої депресії. Старий і молодий пройдисвіт об’єднуються разом, щоб помститися мафіозі за смерть свого друга. Знаючи слабкість гангстера до азартних ігор, вони втягують його в запаморочливу аферу, щоб обібрати до нитки. Звичайно ж, їм це вдається, хоча режисер, який хвацько грає на глядацьких очікуваннях, вміє не тільки веселити, а й майстерно нагнітати напругу.

Спойлер не завадить вам отримати задоволення від цього іскрометного фільму, його і так давно розібрали на цитати. Мало того, успіх "Афери" породив цілу хвилю наслідувань — досить згадати італійський "Блеф" з Адріано Челентано та Ентоні Куїном або польську дилогію "Ва-Банк". І вже в нульових аргентинський режисер Фаб’єн Б’єлінскі використав сюжет "Афери" для свого геніального дебюту "Дев’ять королів".

Пограбування по-італійськи, безглузде та смішне

"Зловмисники, як завжди, залишилися невідомі" (1958). Герої цієї класичної "комедії по-італійськи" — шахраї-невдахи та злодії, що постійно потрапляють у безглузді ситуаці, ледве зводять кінці з кінцями та здатні обжулити, в кращому випадку, тільки таких, як вони самі, пройдисвітів із вічно порожніми кишенями.

Примара "великого куша" — сейфа в ломбарді, об’єднує в одну банду абсолютно різних людей: дрібного злодюжку, боксера-невдаху, старого зломщика під наглядом поліції, батька сімейства, чия дружина попалася на контрабанді сигарет тощо. Звичайно ж, їхній "ідеальний злочин" із самого початку йде не за планом аж до непередбачуваного фіналу.

Жанр "комедії по-італійськи" виріс із неореалізму, тому всі герої, незважаючи на шаржовані образи, суто по-людськи дуже симпатичні. А властива неореалістам манера знімати на вулицях і в реальних інтер’єрах дозволила зберегти на плівці унікальну атмосферу післявоєнної Італії, яка загрузла у злиднях, але не втрачала ані елегантності, ані життєлюбства.

Класик Маріо Монічеллі зібрав у кастингу чотири зірки. Це комік Тото з його пихатою маскою аристократа, що розорився, нескінченно привабливий Марчелло Мастрояні, Вітторіо Гассман, який у сімдесяті слідом за Мастрояні також став символом авторського кіно, і прекрасна Клаудіа Кардинале, для якої фільм став екранним дебютом.

І нехай вас не лякає ч/б та допотопний рік виходу на екрани: це винахідливе, дуже смішне та нескінченно добре кіно. Нині таких не роблять.

Нагадаємо, що "Телеграм" склав для вас список найочікуваніших фільмів 2023 року: буде багато екшену та фантастики.