Помер Кормак МакКарті. "Старим тут не місце" та інші екранізації книг американского класика (відео)

Визнаний критиками та читачами живим класиком літератури США, американський письменник Кормак МакКарті помер на 90-му році життя у своєму будинку у місті Санта-Фе, штат Нью-Мексико. Лауреат ряду престижних премій, МакКарті більшу частину життя прожив пустельником, практично не давав інтерв’ю та прославився після шістдесяти, коли його роман "Коні, коні" став бестселером.

І хоча письменника зараховували до постмодерністів, на відміну від "колег" Томаса Пінчона або Дона Делілло — МакКарті була далеким від тотальної іронії постмодерну (але не почуття гумору). Він слідував традиціям суворих реалістів на кшталт Джона Стейнбека та Вільяма Фолкнера, від якого перейняв не тільки відомий стиль, але й міфотворчість із своєрідною суворою поезією життя американського півдня.

На згадку про письменника "Телеграф" пропонує пригадати найкращі екранізації його творів.

— Як ви дізнаєтеся, що залишилися самі на світі?

— Навряд чи це зрозумію. Просто один і все.

— І ніхто не буде знати про це.

— А яка різниця? Коли ти вмираєш, всі довкола вмирають разом із тобою.

"Дорога" (2006)

Вестерн біблійних масштабів

Найвідоміша екранізація Кормака Маккарті – "Старим тут не місце" (2007), яка отримала чотири "Оскари" з восьми номінацій (кращий фільм, найкраща чоловіча роль другого плану, найкраща режисура та найкращий адаптований сценарій). Фільм став не просто великим творчим успіхом і прокатним хітом, що більш ніж шестиразово окупувався в кінотеатрах – що саме по собі дивно для суто "авторського" фільму. Але ще дав потужний стимул подальшій кар’єрі Джоела та Ітана Коенів, які з початку "нульових" перебували у стані млявої творчої кризи.

Історія ветерана в’єтнамської війни, який привласнив гроші мексиканського наркокартеля, і тепер його слідами йдуть кілер, озброєний пневматичним пістолетом для забою худоби, і старий шериф з сумними очима Томмі Лі Джонса, стала однією з найкращих у фільмографії чудо-братів. Справжній шедевр із щільним, як сама південна ніч, саспенсом, жорстким ритмом, "нестерпною жорстокістю" сцен насильства та новаторською драматургією.

Сам по собі роман дуже кінематографічний. Книга є густою, щільною, повною болю та гіркоти пост-фолкнерівською прозою, написаною тарантинівськими діалогами. І хоча Маккарті ненавидів роз’яснювати свої тексти і наполягав на будь-якій можливій інтерпретації своїх книг, "Старі", як і всякий вестерн, гранично раціональний.

Наприклад, найманий убивця Антон Чигур (іспанський актор Хав’єр Бардем отримав за цю роль "Оскар") має свою історію, його мотиви прописані та зрозумілі читачам. У свою чергу, у братів Коенів інфернальний Чігур стає уособленням зла, ангелом смерті, що карає грішників, а сама історія перетворилася на притчу про жадібність, гординю і розпад "старої доброї Америки", в якій не залишилося місця для "старих" — носіїв моральних принципів покоління, загартованого Великою депресією та Другою світовою. Недаремно Коени залишають уважному глядачеві точний тимчасовий маркер: рік вступу на посаду 40-го президента США, який увійшов в історію як творець "рейганоміки". Невід’ємною частиною тієї епохи став колумбійський кокаїн, трафік якого в Америку забезпечували саме мексиканські картелі.

Простакам тут не місце

Свого роду післямовою до "Старих" став сценарій "Радник", поставлений у 2013 році славетним Рідлі Скоттом. Історія адвоката у виконанні Майкла Фассбендера, який вирішує увійти до наркобізнесу, але опинившись пішаком в іграх підступних і безжальних партнерів, втрачає в буквальному розумінні все, незважаючи на зірковий кастинг (включаючи Хав’єра Бардема), виявилася досить блідою копією шедевра братів Коенів. Хоча й принесла серйозний прибуток у прокаті.

Куди цікавіше здається екранізація п’єси "Вечірній експрес "Сансет Лімітед", поставлена Томмі Лі Джонсом для каналу НВО в 2011 році. Джонс, який дружив з МакКарті, явно відчував його вплив: досить згадати другу за рахунком режисерську роботу актора "Три могили Мелькіадеса Естради" (2005), що свого часу прогриміла. Фільм втілив суворий дух вестернів письменника з їхніми лейтмотивами спокути та розплати, які розігрують небагатослівні чоловіки на тлі не менш суворих краєвидів американського півдня.

Знятий цілком у декораціях тісної квартирки, "Вечірній експрес "Сансет Лімітед" являє собою напружений діалог про віру і сенс життя пошарпаних буттям героїв Томмі Лі Джонса та Семюела Л. Джексона — професора, що розчарувався, і чорного проповідника, який врятував білого від самогубства під колесами потягу метро. Незважаючи на камерність дії, коли ми спостерігаємо битих півтори години поспіль розмову двох немолодих чоловіків, що просто сидять за столом, цей "розмовний" фільм дивишся з великим інтересом. Але навряд чи стрічка зможе привабити молодих глядачів, які віддадуть перевагу динамічнішому "Раднику".

Дорога з нізвідки в нікуди

Більшість екранних антиутопій не здатні налякати як слід. Як нас запевняють у Голлівуді, навіть у пост-апокаліптичному майбутньому, населеному всілякими ходячими мерцями, дикими байкерами та іншими кінематографічними потворами, цілком можна жити та навіть знаходити маленькі радощі життя. "Дорога" (2009) Джона Хіллкоута, австралійського співака неприкаяної безпросвітності, здатна налякати глядача по-справжньому. (Окрім іншого, Хіллкоут зняв "Крокодила", найдепресивніший епізод антології "Чорне дзеркало" .)

Кормаку МакКарті зовсім не важливо, який саме катаклізм стався на Землі. Як зізнався письменник чи не в єдиному інтерв’ю, для нього по-справжньому важливими є лише питання життя і смерті. "Дорога" (хоча логічніше було б перекласти назву як "Шлях" у сенсі шляху, який потрібно пройти героям) — історія життя після смерті всього живого. Страшним, розлюдненим світом бредуть двоє, дорослий чоловік та його дитина. На їхньому шляху зустрічається злодій, банда людожерів, старий, що вмирає тощо, і кожна така зустріч є випробуванням сили духу та людяності. Сам роман є безпристрасною і докладною хронікою просування героїв книги до моря як останньої надії.

Фільм був знятий на хвилі успіху "Старих" з розрахунком на культовий статус: починаючи кастингом мрії (у "Дорозі" знялися такі першокласні актори, як Вігго Мортенсен, Шарліз Терон, Роберт Дюваль, Гай Пірс і зірка "Прослуховки" та "Підпільної імперії" Майкл Кеннет Вільямс, яка нещодавно залишила нас) і закінчуючи саундтреком знаменитого музиканта Ніка Кейва, давнього соратника режисера.

Але, на відміну выд насиченого та динамічного сюжету " Старих ", "Дорога" слабка подіями, а стертий текст роману, який , ніби заплітається, підкреслює тяготи шляху головних героїв. Тож творцям фільму довелося чудово попрацювати над сценарієм: наприклад, ввести в історію флешбеки з дружиною головного героя, чию роль зіграла Шарліз Терон. Так, Хіллкоуту вдалося створити вражаючий образ вмираючого світу, з мертвими скрипучими деревами та травою кольору іржі, припорошеною сірим пилом. Але в іншому вийшла передбачувана, зразкова та нудна екранізація загальновизнаного шедевра. (Роман отримав Пулітцерівську премію з літератури-2007.)

Тим часом, головна екранізація прози МакКарті ще чекає свого часу – цього року починається робота над фільмом за опус магнум письменника "Кривавий меридіан". У режисерському кріслі знову Джон Хіллкоут, постановник "Дороги", так що приготуйтеся: знову буде страшно та дуже духопідйомно.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" розповідав про українських письменників на війні: від Миколи Хвильового до Артема Чапая.