У прокат вийшов "Опенгеймер". Що добре і не дуже у новому фільмі Крістофера Нолана

"Опенгеймер" зібрав цілий свідомість кінозірок навіть в епізодичних ролях

В український прокат вийшов довгоочікуваний "Оппенгеймер" — гомерично дорогий (офіційний бюджет 100 млн. доларів, неофіційний 180 млн.) байопік Роберта Оппенгеймера (1904-1967), американського фізика-теоретика, одного з батьків атомної бомби.

"Телеграф" подивився фільм і дійшов висновку, що хоча новий фільм Крістофера Нолана ("Тенет", "Початок") безбожно затягнутий, він безумовно вписав новий розділ в історію байопиків.

Фільм поставлений за зразковою біографією – недаремно книга отримала Пулітцерівську премію, Кая Берда та Мартіна Шервіна "Опенгеймер. Тріумф та трагедія американського Прометея", яка читається чарівно, як добрий детектив. Особистість та біографія Оппенгеймера (у його ролі зірка "Гострих картузів" Кілліан Мерфі ) – благодатний матеріал для фільму.

Блискучий учений, який крім створення атомної бомби першим припустив існування чорних дірок. Чарівна людина, повна протиріч. Наприклад, наукова робота не заважала Оппі, як його називали студенти, досконально знати "Бхагават-гіту", один із базових текстів індуїстської релігійно-філософської думки. А будучи вихідцем з дуже заможної родини (після смерті батька брати Оппенгеймери успадкував 400 тис доларів, величезну суму за мірками кінця сорокових років), дотримувався прокомуністичних поглядів, а свій статок заповів на стипендії. Тричі висувався на Нобелівську премію, але її так і не отримав.

До речі, сцена, якоющо відкривається фільм, де Оппенгеймер, ще будучи студентом Кембриджу, намагається отруїти свого наукового керівника – історичний факт.

Як і в будь-якому іншому фільмі Крістофера Нолана, які геть обплутані лушпинням хитровигаданих сюжетів, в "Опенгеймері" навмисно заплутана структура. Стрічка будується навколо сенатських слухань 1954 року про політичну благонадійність Оппенгеймера, затіяною значним функціонером Комісії з атомної енергетики Льюїсом Штрауссом (блискуча роль Роберта Дауні-мол, "Шерлок Холмс").

Сцени слухань, зняті в ч/б, нагадують нам класичні "судові" драми, і від цих сцен Нолан прокладає кольорові флешбеки до історії створення атомної бомби.

Мета Штраусса – позбавити Оппенгеймера доступу до державних таємниць як комуніста. Це його помста за нанесену образу, і Штраусс фактично знищує Оппенгеймера як політика, який веде посеред Холодної війни власну війну за контроль над ядерною зброєю. Хоча вчений по суті сам себе знищив почуттям провини. Таким чином, смисловий нерв картини зміщується з історії створення атомної бомби на розповідь про те, як система зламала генія.

І хоча наш герой у фіналі буде помщений (покровителі Оппенгеймера на чолі з майбутнім президентом Джоном Кеннеді навмисне "прокатають" Штраусса повз міністерське крісло), цей акцент на саморуйнівному почутті провини вченого перед своїм створенням — головна принада "Оппенгеймера" на тлі інших байопиків. І водночас головний недолік фільму, що відчутно провисає під власною вагою.

Грубо кажучи, рано чи пізно стає просто нудно стежити за тим, як Крістофер Нолан ілюструє за допомогою висококласних акторів ключові моменти з книги Кая Берда і Мартіна Шервіна: тригодинна стрічка майже повністю побудована на діалогах. А найцікавіше у фільмі починається у третій третині, зі сцен випробувань бомби, які стали емоційним піком історії.

Як і в попередньому фільмі Крістофера Нолана "Тенет", де інтерес до технічних аспектів постановки та зйомок сцен з інверсією переважав інтерес до самої історії, може здатися, що в "Оппенгеймері" режисеру найцікавіше було відтворити вибух ядерний вибух без застосування комп’ютерної графіки.

До речі, про акторів. Унікальний кастинг робить цей спірний фільм справді визначним твором: усі акторські роботи без перебільшення можна назвати зірковими. Крім зовнішньої схожості з прототипами, такі майстри, як згадуваний вже Роберт Дауні-мол та Метт Деймон ("Остання дуель") у ролі грубого служаки генерала Гровса розквітили відомі історичні постаті власною харизмою.

Окрім Кілліана Мерфі, ніби народженого для цієї ролі, у фільмі знімалися Рамі Малек ("Богемська рапсодія"), Кеннет Брана ("Дюнкерк"), Флоренс Пью ("Маленька барабанщиця"), Кейсі Аффлек ("Манчестер біля моря"), Емілі Блант ("Тихе місце") — єдине спірне рішення в кастингу через несхожість з оригіналом, Кетрін Оппенгеймер; актор і кінорежисер Бен Сафді ("Неогранені алмази"), а також Гері Олдмен ("Темні часи"), який вкотре втілив образ історичного персонажа — цього разу президента США Гаррі Трумена.

Правда, нашому глядачеві блискучий вихід Гері Олдмена може здатися комічним через схожість образа з сумнозвісним коміком Євгеном Петросяном.

Насамкінець зазначимо, що Оппенгеймер не вперше став героєм фільму. У радянській історичній вампуці Ігоря Таланкіна "Вибір мети" (1974) із добрим Сталіним і карикатурним Гітлером, який п’є шампанське і ворожить на кінець війни, образ вченого втілив Сергій Юрський — у типовій для нього гострохарактерній манері. У добротному, як і належить знімати на ВВС, семисерійному серіалі 1980 року вченого зіграв ще менш схожий на Оппенгеймера Сем Уотерстоун ("Ньюсрум"). Але зіграв, як завжди, переконливо.

Нагадаємо, 18 липня нідерландському кінорежисеру Полу Верховену виповнилося 85 років. "Телеграф" вирішив згадати не найвідоміші роботи творця "Згадати все", "Робокопа" та "Основного інстинкту".