Міку Джаггеру – 80. Найкращі фільми за участю фронтмена The Rolling Stones (відео)

Читать на русском
Автор
823
На дев’ятому десятку легендарний рокер, як і раніше, сповнений енергії
На дев’ятому десятку легендарний рокер, як і раніше, сповнений енергії. Фото rollingstone.com

Усього Мік Джаггер знявся в дюжині фільмів, в тому числі документальних

З появою рок-н-ролу його героїв знімали в кіно – як правило, щоб заробити на образі зірки ще й у кінопрокаті, а не лише за рахунок концертів та продажів платівок. Не дивно, що у ті баснословні часи за рідкісними винятками виходили дуже погані фільми. Не став винятком і "Нед Келлі" (1970), де головну роль зіграв сьогоднішній ювіляр Мік Джаггервокалісту The Rolling Stones 26 липня виповнилося 80.

"Телеграф" пропонує згадати його найвдаліші ролі в кіно.

"Вистава" (1970)

Оператор "Лоуренса Аравійського" та майбутній постановник хорор-шедевра "А тепер не дивись" Ніколас Роуг дебютував як режисер (спільно з автором сценарію Дональдом Кеммелом) "Виставою" — "огидним та вульгарним фільмом", як його називали ЗМІ у рік виходу.

Перед прем’єрою цензори кромсали стрічку ще два роки, а сьогодні "Вистава" називають фільмом, який випередив свій час. Не кажучи вже про те, що він став документом кінця епохи "свингуючого Лондона". У перспективі, "Вистава" вплинула, як мінімум, на Девіда Лінча. Наприклад, сюрреалістичною атмосферою кримінального підпілля, знаком рівності між сексом та насильством, а ще розмиванням сну та яви, а головне — особистостей героїв.

У будь-якому випадку, фільм дуже оригінально поставлено, гарно знято та новаторські змонтовано, так що лють цензорів та неприйняття кіноістеблішментом можна пояснити хіба що сценами вживання наркотиків та гомофобією. Головний герой у виконанні Міка Джаггера – бісексуальний рок-музикант, що вийшов у тираж, живе з двома лесбійками.

Щодо самого Міка Джаггера, то він грає самого себе – точніше, свій сценічний образ розбещеної андрогінної рок-зірки, що було дуже модно в контексті естетики глем-року. На контрасті зі стриманим, стислим як пружина персонажем ветерана британського кіно Джеймса Фокса (лорд Айсгарт з "Аббатства Даутон"), який для вживання у роль навіть спілкувався з лондонськими бандитами, вийшов дуже цікавий дует.

До речі, через 8 років після "Вистави" Ніколас Роуг зніме ще один культовий фільм із рок-зіркою у головній ролі – "Людину, яка впала на Землю", з якої почалася славетна кар’єра в кіно Девіда Боуї.

"Схильність" (1997)

Британський камерний фільм (помітно, що це екранізація п’єси Мартіна Шермана, який отримав за неї престижну театральну премію "Тоні" 1980 року) про приниження, через які доводилося пройти німецьким гомосексуалам у нацистських концтаборах. У головній ролі – Клайв Оуен на шляху до слави, він щойно знявся у "Круп’є" Майка Ходжесса, де його вперше помітили.

Мік Джаггер грає невеличку роль травесті-співака (співачки?) у гей-клубі, британського експата: у 1920-х – на початку 1930-х, поки Гітлер не почав переслідувати представників ЛГБТ-спільноти, Берлін дійсно був справжнім Вавилоном. Мік Джаггер, звичайно ж, співає в кадрі, а його фотографії в образі Грети стали інтернет-мемом. Ця невелика роль здається іронічним оммажем до "Вистави", який у 1990-х вже став культовим фільмом.

У "Схильності" взагалі багато епізодичних виходів майбутніх зірок, які з’являються на екрані перші півгодини фільму. Крихітні ролі зіграли майбутня зірка "Ігри престолів" Ніколай Костер-Вальдау, Джуд Лоу, що не потребує особливого подання, та Рейчел Вайс ("Фаворитка"). А почесний Гендальф Ієн Маккелен, який у оригінальній п’єсі зіграв головного героя, тут виконав невелику роль його дядечка.

"Втеча з Єлисейських полів" (2001), "Мистецтво пограбування" (2019)

Найкраще Міку Джаггеру вдавалися лощені злі генії в елегантних костюмах, які спокушали головних героїв. "Втеча з Єлисейських полів" — історія письменника, мабуть, талановитого, але абсолютно безнадійного з комерційної точки зору (в його ролі Енді Гарсія, "Одинадцять друзів Оушена"); заради грошей він стає жиголо при заможній дамі. А заразом і "літературним негром" її чоловіка-письменника ( жеймс Коберн, "Чудова сімка").

Мік Джаггер, власне, грає професійного звідника: на перший погляд, персонажа власної пісні "Sympathy for the Devil", але його спільні сцени з героїнею Анхеліки Х’юстон ("Сімейка Аддамсів") змушують здивуватися, наскільки зросла акторська майстерність рок-зірки з часів "Вистави" та "Неда Келлі". Напевно, це найтонша робота Міка Джаггера як актора.

Якщо "Втеча з Єлисейських полів" залишиться в історії лише черговою красивою мелодрамою, то "Мистецтво пограбування", зняте в умовному, але досить рідкісному піджанрі "мистецтвознавчого нуару", куди складніше влаштоване кіно. Але фільму не пощастило потрапити у прокатну дірку, утворену пандемією коронавірусу: кінотеатри по всьому світу закрилися за тиждень після прем’єри, повторний перезапуск теж не допоміг, а на стрімінгових платформах його просто не помітили.

Історія прокатних поневірянь екранізації роману Чарлза Вілфорда нагадує кар’єру самого автора, чиї книги за життя також примудрилися залишитися майже непоміченими критикою та читачами, зате посмертно його визнали генієм неонуара.

Власне, характеристика іншого великого автора неонуарів, Лоуренса Блока"Вілфорд писав незвичайні книги про незвичайних персонажів", чудово характеризує фільм, що ніби грає з глядачем у кішки-мишки. Тут є й фатальна красуня (Елізабет Дебікі, "Тенет"), й амбівалетний герой, що йде заради грошей на здавалося б ідеальний злочин, що виявиться пасткою, й лабіринти оригінального та дотепного сюжету.

Мік Джаггер, загалом, повторює малюнок своєї ролі з "Втечі з Єлисейських полів" і виглядає швидше екзотичною прикрасою фільму. Хотілося б відзначити не його роботу, а невеличку роль Дональда Сазерленда ("А тепер не дивись"). З урахуванням солідного віку актора – а голлівудському ветерану канадського походження у липні цього року виповнилося 88 років, кожна його поява на екрані, по суті, дорогоцінна.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав, що добре і не дуже у новому фільмі Крістофера Нолана "Оппенгеймер".