"Або стріляй, або не тринди": Фоззі з ТНМК про ухилянтів, збори на ЗСУ і останній кліп

З початку повномасштабного російського вторгнення в Україну чимало музикантів взяли до рук зброю, інші ж тримають культурний "фронт" і закривають величезні збори для армії. Щоб дізнатися, як це відбувається, "Телеграф" вирішив поспілкуватися з легендарним українським хіп-хоп гуртом "Танок на майдані Конґо", історія якого налічує три десятиліття.

Як війна вплинула на формат концертів, як музична діяльність допомагає збирати кошти та чи відбувається комунікація з колишніми російськими шанувальниками — у відвертій розмові з солістом ТНМК Олександром "Фоззі" Сидоренком.

— На треках ТНМК виросло не одне покоління меломанів. Гурт доволі активно випускає треки, дає великі концерти. Як вдається не втрачати запал і активно жити це музичне життя?

— Якщо ти займаєшся справою і робиш це безкоштовно, значить, це твоє. Це велике щастя втрапити в діяльність, яка тобі дійсно подобається. Якою ти займався без прибутків.

— У новому кліпі "Знайди мене" ви зібрали весь склад ТНМК, працівників "Укрзалізниці", військовослужбовців, які пройшли Бахмут. Чи складно було об'єднати їх усіх?

— Кліп ми знімали на вокзалах у Києві, Харкові та Львові. У різні періоди, щоб підлаштуватися під графіки учасників. У Києві знімалися всі учасники гурту, оскільки ми тоді їхали в тур і якраз зібралися перед виїздами. Нам вдалося випросити зі служби наших військових: гітариста зі Збройних сил України та бас-гітариста з Нацгвардії. Ми збираємо під час концертів кошти на актуальні потреби їхніх військових частин. Тому вони пішли нам назустріч, розуміючи, що ми закупимо найбільш їм потрібне.

З "Укрзалізницею" не так просто домовитися про зйомки на вокзалах, оскільки це стратегічні об'єкти. Тим більше під час воєнних дій. Але нам вдалося. У нас була "зелена дорога", нам дозволялося майже все.

— В уривках є випадкові гості вокзалу. Як вони реагували на те, що потрапили у ваш кліп?

— Там було кілька випадків, коли випадково вдалося зняти цікаві моменти. Наприклад, коли чоловік зробив пропозицію дівчині, яку зустрів на вокзалі.

Мені довелося багато часу провести в потягах і на вокзалах. Тож завжди видно, коли люди дуже довго не бачилися, особливо коли хтось був далеко за кордоном, це завжди вирізняється. Ти оком вже впізнаєш: "О, ця людина дуже довго чекає на тих, хто зараз приїде. Ось вони обіймаються". Ти не сплутаєш людей, які тиждень не бачилися, і людей, які не бачилися рік.

А щодо працівників "Укрзалізниці", то з нами завжди були представники й у Львові, і в Києві, і в Харкові. Вони розуміли, що це все офіційно і дозволено, тому радо знімалися.

Військові, які знялися у кліпі, не є акторами. Це наш гітарист Ярослав Верьовкін, його дочка Соня, вона теж військова, й Іван Пелих. Він спеціально приїхав, відпросився у командира, щоб зняти в Харкові кілька кадрів. Оскільки він також людина з медіасфери, то розуміє, як це знімати й монтувати. Тому з Іваном було дуже легко і дуже приємно, загалом ми близько товаришувалися з його батьком Ігорем Пелихом. Це була дуже близька для нас ідея, щоб у кліпі знявся Іван.

— Як війна вплинула на формат концертів? Можливо, доводиться шукати альтернативні місця для виступів? Та й загалом чи відчуваєте відповідальність за безпеку своїх шанувальників?

— Якщо казати про Харків, то там проводять концерти тільки під землею. Є декілька приміщень, адаптованих для концертів. До Миколаєва, Херсона і Запоріжжя ми збиралися, але там подібних умов нема. Тому в деяких містах концерти під час тривоги зупиняють. В деяких містах тривоги йдуть майже нон-стоп, а люди вже не реагують.

Влітку в нас був вуличний тур. Ми грали акустику на вулиці збираючи кошти. Ось там ми відкладали виступ за будь-якої тривоги. Звісно, відповідальність відчуваються.

Іноді вона приходить одразу, іноді — ні. Ми грали в Чернігові за декілька тижнів до прильоту в Драмтеатр. Виступ був саме за ним у парку. Це був перший концерт вуличного туру. Дуже багато людей було. А Чернігів знаходиться поруч з кордоном із Російською Федерацією. І там така сама ситуація, як в Харкові, може бути спочатку приліт, а потім — тривога. Жахлива подія, що сталася в Чернігові через кілька тижнів після нашого концерту, змусила нас відчути холод від думки, що ракета могла б прилетіти й під час нашого виступу.

— На ваших концертах регулярно проводять збір донатів та аукціони. Скільки грошей вдалося зібрати від початку великого вторгнення?

— Зараз майже всі концерти відбуваються зі зборами. Зараз не буває ані спортивних подій, ані музичних без зборів. Це якраз те, чим ми можемо знадобитися країні, привертаючи увагу до якихось актуальних потреб війська, і в тому числі й за кордоном.

Порахувати зібрану суму від 24 лютого 2022 року складно, бо дуже багато напрямів зборів: і в кожного учасника колективу, і безпосередньо у гурту.

Є також окремі збори нашого магазину, в якому ми продаємо мерч. Весь прибуток з початку великого вторгнення ми скидаємо на БО Благодійний фонд "Згуртовані", які займаються тактичними аптечками для фронту. Я є одним з учасників фонду в Івано-Франківську, і наша команда за минулий рік зібрала 1 млн 600 тис. грн.

Є ютуб подкаст, в якому я є одним з ведучих — "Пряма червона". Там теж збираємо.

З українського туру ТНМК ми збирали на частини ГУРу. На потреби спецпідрозділу ГУРу передали 1, 8 млн. Буде більше бавовни від кращих в світі виробників бавовни!

Мені здається, загалом з турів вийшло понад 6 млн грн — це те, що ми привезли з гастролей. Тому я не веду такий жорсткий облік того, скільки ми передали. Зазвичай звітуємо на своїх сторінках в соцмережах. І зараз теж займаємося закупівлями.

В крайньому різдвяному турі "Новий вертеп" ми зібрали 1 млн 299 тис. грн. Трішки не вистачило до рівної суми. На ці кошти робимо закупівлі для морської піхоти, в якій перебуває наш гітарист Ярослав. Прямо зараз ми в процесі контрактування FPV-дронів. Для військової частини, якій допомагає Фагот (ще один виконавець ТНМК Олег "Фагот" Михайлюта. — Ред.), зараз оплачуємо машину. А для частини Нацгвардії, де служить бас-гітарист Костянтин, потрібно було сплатити деякі рахунки за ремонт. Загалом щомісяця ми купуємо для навчального полігону Нацгвардії учбові гранати та димові шашки. Приблизно так все відбувається.

Зараз тур Україною закінчився і ми прямуємо в Європу збирати кошти далі. Їхати треба вже, оскільки гроші витрачаються швидко, а потреби війська стають більш коштовними. Це вже технологічна війна і треба багато грошей. Воюють гривні, воюють і ресурси.

— Чи відкриті ви для спілкування з будь-якими підрозділами, які потребують допомоги?

— Зазвичай ми опікуємося підрозділами, які мають стосунок до учасників гурту. Були випадки, коли це просто знайомі. А от щодо тактичної медицини — намагаємось допомогти всім, хто звертається. Є черга, є великий попит на тактичні аптечки. Але намагаємось якось встигати за тим попитом, хоча це залежить від кількості зібраних коштів.

— Які є найбільші запити сьогодні? Ми пам’ятаємо період, коли везли каски, всі везли бронежилети. Що зараз?

— Зараз найактуальніше — це FPV-дрони. Вже десь пів року після зборів на Mavic почалися FPV-дрони. Ми закуповували їх для нашого знайомого Андрія Оністрата, який на той момент був в 68-й бригаді. Купували FPV-дрони й відправляли туди. Ось зараз — для морської піхоти.

Війна змінюється, це зовсім не та війна, яка навіть торік була. Що буде далі, мені важко вгадати, адже я не фахівець. Ми намагаємося реагувати на актуальні потреби й пробуємо допомогти, як можемо.

— До 2014 року гурт багато гастролював по Росії. Як багато було російських шанувальників і чи є комунікація з ними?

— Після 2013 року абсолютно жодної комунікації. Були якісь запрошення, але ми на них не реагували. Я точно знаю, що ніколи більше не буду грати в Росії. Мене завжди дивувало, що хтось продовжує туди їздити після 2013 року.

— У вас досить часто проходять благодійні концерти за кордоном. Що можете сказати про український голос за рубежем? Як зустрічають наших митців?

— Тур від туру змінюється, і настрої людей змінюються. Взимку ми їздили й очікування українського суспільства там були більш позитивні. Зараз треба буде якось заспокоювати. Грубо кажучи, люди, які були в Європі на концертах, чекали, що ось-ось все закінчиться і вони повернуться.

А тепер треба буде їм пояснювати, що боротьба триватиме довго, боротися можна і треба. І навіть у тих країнах, в яких вони перебувають. Оскільки нам треба захищати інтереси України поза кордонами. І ми маємо велику кількість людей в Європі, які можуть долучатися до промоції потрібних країні наративів. А основною метою майбутніх концертів буде збір коштів.

— "Антитіла" мали колаборацію з Ed Sheeran. Чи думали створити щось подібне із західними хіп-хоп виконавцями?

— У нас були колаборації з іноземними артистами. Зараз це те, що на поверхні. Поки думали над колабораціями з поляками — у них змінилося ставлення до України. Ворог працює і хитає все, що може. Ми ледь встигаємо зі своїми справами тут розбиратися.

Десь у лютому буде спільний трек з Piаnoбой. Цього року ми готуємо до виходу альбом, а може і два. Головне, щоб ми були в ресурсі і живі. Щоб ми встигли все це видати.

А що ми глобально отримаємо від колаборації із західними виконавцями?!

— Це — голос, можливість підняти тему війни в Україні.

— Це відбувається, але це не можна перебільшувати. Коли Pink Floyd заради треку з Андрієм Хливнюком збирається вперше за 28 років, то так — це подія історична. Але шоубізнес — це люди, які собі та про себе. Тому у мене немає ідеї колаборації з іноземними виконавцями. Це могло б спрацювати торік, десь до літа, коли була висока хвиля [симпатій до України]. Тут нам би своїх стримати, а не чужих зачепити.

— Ви можете офіційно виїжджати в Європу задля благодійних концертів. А що думаєте про чоловіків, які виїхали за кордон незаконно?

— Кожен коваль власного оргазму. Вони [втікачі-ухилянти] вважають, що необхідно пливти через Тису (Ред. — річка, яка протікає через п’ять країн). Вони так вирішили. Я стою на обліку у військкоматі і відмічаюся. (Ред. — частина гурту ТНМК служить в ЗСУ та Нацгвардії, інші — тактичні волонтери).

Я розумію, є якісь соціальні настрої. Але, по-перше, не про все треба говорити в пабліку. По-друге, це було очікувано. Це в людській природі. Але тут єдина відповідь — або стріляй, або не тринди.

— Ваш гурт проклав шлях для розвитку українського хіп-хопу, але вітчизняна молодь досі слухає російських реп-виконавців. Хіба нашому репу чогось бракує? Як побороти комплекс меншовартості?

— Думаю це не комплекс меншовартості. Це радше підлітковий протестний настрій. Вони ж проти всього. По-друге, мабуть, їм бракує такого контенту. Я всі ці роки кажу одну й ту ж фразу: якщо Україна не вироблятиме свій контент для умовного Воронежа, то за нас його зробить Росія. Тому якщо ми не створюємо власні фільми та серіали, яскраві й цікаві для підлітків з їхнім бунтарським духом, то не дивно, що вони піддаються впливу чужого контенту.

У нас стільки більш важливих питань. Я б покладався, в першу чергу, на час. Українізація українців все одно відбувається. Це жахливе вторгнення стало тригером, воно його прискорило. Але абсолютного в природі не існує. Абсолютною буває тільки смерть.

Тому, якщо комусь впадають в око діти, які слухають російський реп, то це запитання до них. Але за останні два роки їх поменшало разів у 50. На щастя.

Я не слухаю нічого російського з 2013 року. Хоча не раджу і не кажу, що щось знаю краще за вас. Я вирішив це для себе.