Сукні з "Іронії долі" та "Карнавальної ночі": як жінки в СРСР одягалися на Новий рік (фото)

Новий рік за радянських часів був виключно сімейним святом, на яке один до одного в гості приходили рідні та друзі. Але навіть незважаючи на такий домашній варіант вечірок та нестачу грошей, жінки намагалися вбиратися за модою, яку диктували героїні радянських фільмів, а також публікації в газетах та журналах.

У шовках та оксамиті

1930-1950 роки називають часом "Великого стилю". Тоді Новий рік був серед людей ще не такий популярний, але артисти та чиновники не втрачали нагоди козирнути вбранням на святі у Палаці культури.

Ось вирізки із журналів мод того часу: вечірні спідниці, ошатні блузки, а також сукні в підлогу з шовку та оксамиту.

А ось кадр із фільму "Чук і Гек" (1953 року). У тайгу героїня привозить із собою лакові туфлі та ошатну сукню з тонкої вовняної тканини довжини міді. Після перегляду кіно багато радянських жінок шили собі таке саме.

Ті самі "30 см від підлоги"

Трендсеттером радянської моди з 1956 року на довгий час став фільм "Карнавальна ніч" із Людмилою Гурченком у головній ролі. Ох, її біла ошатна сукня в чорний горошок тоді підкорила багатьох, навіть незважаючи на те, що це, по суті, був сценічний костюм героїні.

Удостоєна уваги і чорна пишна сукня з білою муфтою. А довжина цього вбрання – 30 см від підлоги – стала неймовірно популярною у СРСР.

На кадрах видно і менш вигадливе вбрання: зі стразами, з шовку і з гарними комірцями.

Міді та відкладні коміри

Ну а в картині "Ровесниці" (1959) — новорічна вечірка в квартирі в колі рідні та друзів. Але жодного домашнього вбрання: на головній героїні Кірі — пишна сукня з тафти з вирізом, декорованим широким відкладним коміром, і довжиною нижче коліна. Не відстають від модниці тих літ та інші екранні персонажі.

Гірчичний, локони та блонд

Сукню гірчичного кольору героїні Наді Шевелєвої з кінокартини "Іронія долі, або З легкою парою!" можна сміливо назвати найкультовішим новорічним чином за всю історію СРСР, який намагалися копіювати чи не всі модниці тих років.

Після того, як фільм вперше показали в кіно 31 грудня 1975 року, здавалося б, непомітна і скромна сукня Наденьки стала хітом. Ательє шили такі ж для магазинів, та й самі радянські жінки, які нерідко мають вдома швейні машинки, робили викрійки та майстрували сукні, "як у Наденьки".

Цікаво, що акторці, яка виконала головну роль — Барбарі Брильську — вбрання спочатку не сподобалося, тому художник по костюмах Ольга Кручиніна переробляла його кілька разів.

До речі, культовою виявилася і зачіска Наді: багато хто тоді не тільки підкручував локони так само, а й ставав блондинками.

Раніше "Телеграф" нагадував, який стіл рятував мешканців Союзу під час новорічних свят та які страви зазвичай готувалися в цей час.