Патрульні вночі пірнули в Дніпро слідом за самовбивцею: "У воді ми бачили лише силует, що ворушить рукою" (відео)

Сміливці на здоров’я не скаржаться, а ось постраждала опинилася у лікарні з травмами

У Запоріжжі рано вранці понеділка, 15 листопада, завдяки самовідданим та злагодженим діям трьох екіпажів Патрульної служби вдалося врятувати молоде життя. Подробиці рятувальної операції "Телеграф" дізнався з перших вуст, від лейтенанта Сергія Верещагіна, який із колегою, ризикуючи життям, кинувся у воду, щоб витягти на берег молоду дівчину, яка вирішила зістрибнути з мосту.

Рахунок йшов на хвилини

"Напередодні о 8 годині вечора ми з напарником Євгеном Руденком заступили на зміну у складі 101-го екіпажу, — розповідає 32-річний Сергій Верещагін. — Близько 5-ї години ранку почули від диспетчера лінії "102" повідомлення про те, що їм зателефонувала дівчина і сказала про намір стрибнути з мосту Преображенського до Дніпра, щоб покінчити життя самогубством".

Тут варто пояснити, що мости Преображенського — два мости над Дніпром, які через острів Хортицю з’єднують правий і лівий берег міста Запоріжжя. Довжина одного 560 метрів, іншого – 228 метрів. Проте дівчина не уточнила, на якому саме мосту вона знаходиться. Завдання адресувалося 701 екіпажу, який у той момент знаходився ближче до мосту з боку району "Бабурка".

"Але ми знали, що одним екіпажем може бути складно вирішити цю ситуацію, і також попрямували до місця НП, але вже з центру міста. Проїхавши один міст, нікого не виявили, потім в ефірі прозвучала інформація, що нібито зі старого мосту дівчина готова зістрибнути ( зараз з лівого берега будується новий міст — Авт. ). Ми доїхали до нього і побачили дівчину на парапеті. Як належить у таких випадках, щоб не злякати людину, вийшли з авто і прямували до неї пішки. Коли були вже недалеко і вона нас побачила, я тільки встиг звернутися до неї, як вона стрибнула у воду... Тобто поспілкуватися з нею не вдалося».

Теоретично історія на цьому могла і закінчитися. Міст Преображенського і так називають "мостом самогубців" – з нього щорічно стрибають вниз кілька людей.

"Сто відсотків, — зітхає молодий патрульний. — Уявіть, там тільки висота моста понад 50 метрів, і при падінні вона пішла під воду, звичайно ж, вдарилася об воду, вона в одязі, та й холодна вода, течія... Почали світити ліхтариками, але спочатку видно було тільки кола, що розходяться по воді, потім вона здалася на поверхні, але в неї була чорна куртка, тому видно було дуже погано, тільки взуття було світле, це було трохи ближче до берега від середини мосту. Побачивши сплески, ми зрозуміли, що дівчина жива і, можна сказати, чіпляється за життя, і ще почули навіть не крик, а хрип".

Скільки часу було на її порятунок?

"Це не перший стрибок людини з-поміж тих, хто вирішив покінчити з життям. Я був свідком ще одного суїциду, але то було влітку. Тоді дівчина стрибнула, змогла доплисти до берега, і там померла від отриманих травм під час стрибка. А ця була в одязі, вдарилася, може, щось зламала, вода холодна, могли початися судоми, шоковий стан, могло не витримати серце. У будь-якому разі рахунок йшов на хвилини", – вважає Сергій.

На адреналіні льодової води не відчули

Далі у рятувальній операції брали участь три екіпажі патрульних: 701-й, який першим отримав виклик, 101-й і також 151-й. Патрульні оперативно вирішили спробувати витягнути дівчину з річки, доки вона не знесиліла, не захлинулась і не пішла на дно.

"Ми бачили, наскільки це було можливо, що силует на річці ворушить рукою, очевидно, намагаючись веслувати. Вирішили спуститися під міст крутим спуском. За відчуттями, нам треба було подолати метрів 100, а може й більше".

Територія мосту освітлюється, ну а поза його межами, звичайно, було темно. До того ж цей берег дуже крутий і скелястий. Хлопці, допомагаючи один одному, спускалися серед кам’яних брил, підсвічуючи собі дорогу ліхтариком.

"А там до того ж траплялося під ногами будівельне сміття, що залишилося ще з будівництва мосту, кущі, спиляні гілки, довелося також перелазити через колючий дріт, адже міст із залізницею нагорі — об’єкт, що охороняється. Там немає ділянки з пісочком — камені відразу йдуть у воду, спочатку глибина по коліно, потім по пояс і далі урвище. Ми вирішили плисти з Толиком Хомичем із 701-го екіпажу. Тільки куртки скинули та увійшли у воду".

Дізнавшись про такий самовідданий вчинок патрульних, у коментарях до відеосюжету Патрульної служби, небайдужі громадяни, захоплюючись мужністю поліціянтів, з’ясовували, чи мали ті рятувальні жилети. Ми адресували це питання Сергію.

“Ні, рятувальних жилетів у нас не було, ми ж не професійні рятувальники. Пропливти до неї залишалося, напевно, метрів 10, а може й більше. Ми пірнули й так із ліхтариком у руці до неї пливли. Підпливаючи, намагалися з нею налагодити контакт, але вона вже тільки хрипіла".

Вхопивши постраждалу за край куртки поблизу каптуру, щоб голова дівчини залишалася над водою, Сергій та Анатолій попливли до берега.

Це було складно через взуття – черевики, намокнувши, стали дуже важкими, а ще через течію. Щоб не посилити отримані нею при падінні травми — хребта, кінцівок, шийного відділу, тому нам довелося ще деякий час стояти у воді вище колін, Щоб вона залишалася на плаву, крім того, у неї обличчя було закривавлене, зі згустками крові в носі та очей, ми акуратно перевернули її на бік, щоб вона не захлинулась кров’ю, вона навіть нам відповіла на запитання, як почувається — щось на зразок "порядок".

Будь-який вихід патрульного на роботу непередбачуваний

І ось тут уже хлопці відчули холод, залишаючись у вожді та в мокрому одязі — цього ранку у Запоріжжі температура опустилася до 2 ℃ морозу. Сюди спустилися ще два напарники, зайшли по коліна у воду, щоб вчотирьох обережно винести потерпілу. "Ми просили дівчину спробувати поворухнути правою-лівою рукою, уточнили, чи відчуває вона свої ноги".

Але ж нещасну ще треба було по стрімких скелях підняти нагору до медиків! "Там на відео чути, коли я кажу: "Холодно нам, а їй ще холодніше", ми підстелили свої куртки вниз, а охоронець мосту дав камуфляжний бушлат її вкрити. найшвидшої допомоги".

За словами Сергія, хоч все того ранку відбувалося дуже швидко, у результаті, напевно, розтяглося на півгодини. А от уточнити, о котрій перший раз глянув на годинник, не зміг – електроніка не винесла купання у Дніпрі.

Командування дало розпорядження патрульним повернутися на базу та здати зброю, після чого їх, мокрих до нитки, розвезли додому. Молода людина стверджує, що наслідків листопадового купання не відчув, та й Анатолій Хомич на здоров’я не скаржиться. Сміється, що зазвичай у зимовому Дніпрі не купається, і називає колег, які також брали участь у порятунку незнайомки: "У нас ще був Валерій Нестеренко та Микола Лукін, Аліна Таран з інших екіпажів. Усі ми лейтенанти, тільки Микола – старший лейтенант, командир роти ".

Уточнюю, що одному сміливцю врятувати людину вночі з листопадового Дніпра було б, швидше за все, неможливо.

"Удвох це також було дуже складно, — уточнює співрозмовник. — Тому що кожен з нас греб лише однією рукою, а іншою тримав дівчину. Але й утрьох кидатися в річку було б недоцільно. Тому що сили були дуже потрібні, коли ми підіймали постраждалу по скелях, а ми на той час вже дуже сильно охолонули".

Запитую, чи встиг Сергій перед тим, як пірнати до Дніпра, подумати, що йде на ризик?

"Насправді, я про це думаю завжди. Будь-який вихід патрульного на роботу непередбачуваний. Отримуючи виклик, ми йдемо в невизначеність і знаємо, що небезпека є завжди. Але врятоване людське життя це перекриває".

Родом Сергій Верещагін із Якимівського району Запорізької області. У Патрульній службі 4 роки, і з того часу у службі не розчарувався. Знає, що врятованій дівчині діагностували черепно-мозкову травму, струс головного мозку, закриту травму шийного відділу хребта, закриту травму черевної порожнини та, звичайно, переохолодження. Вона залишається у лікарні й, на думку медиків, її життю нічого не загрожує. Як повідомили у відділі комунікації запорізької поліції, правоохоронцям дівчина пояснила, що вже кілька років її переслідують суїцидальні думки.

Сторонніх людей дивує, чому дівчина, вирішивши накласти на себе руки, спочатку зателефонувала в поліцію. "Наскільки я розумію, більшість суїцидників хочуть піти з життя так, щоб це бачили, їм потрібна чиясь присутність. Я також бачив улітку як психічно хворий чоловік стрибав з моста Преображенського. Він вижив, і він, до речі, нікому не дзвонив. Просто чоловік, який мимо проїжджав, побачив його і зрозумівши його наміри, зателефонував за номером "102". Ми приїхали на місце з рятувальниками, водолазами, і на човні плавали, діставали його з води. Добре, що деякі дзвонять — тоді з’являється шанс хоч когось із них врятувати. Цього разу вдалося вберегти людину – отже, так призначено долею».

Командир батальйону виніс сміливцям подяку в усній формі.

Раніше "Телеграф" розповідав, що у Запоріжжі чоловік побив матір та поліціянта, а потім вистрибнув у вікно.