Дякую Путіну, гойда! - Ярослав Жарєнов

Минув той час, коли після будь-якої пред’яви Путіна urbi et orbi світ напружувався, морщив чоло, залучав до аналізу видатні уми, сподіваючись розшифрувати: яким чином кремлівський титан знову нас усіх переграє? Зараз Путін черговий кунштюк відчебучив, а світ такий: "Ну-с, і чим хоче знову взяти нас на понт цей злостивий тхір?"

Ось і після введення на анексованих територіях України воєнного стану, а на "споконвічних" — "часткового" (чого в Росії не було з часів Другої світової), Захід почав робити аналізи, виходячи зі стану пацієнта.

"Воєнний стан, по суті, означає припинення нормального управління економікою, верховенства закону, — сказав The Washington Post Макс Бергманн, директор програми "Європа" Центру стратегічних та міжнародних досліджень. — Це дозволяє військовим захоплювати цивільні активи, будівлі, розгортати ресурси за необхідності. І, по суті, дозволяє військовим командувати". (Запам’ятаємо пасаж щодо військових.)

"Те, що ми бачимо, — продовжив він, — це свого роду стратегія "варення жаби на повільному вогні", коли замість того, щоб оголошувати про кожен великий крок (який, можливо, приголомшив би російську громадськість), ідея полягає в тому, щоб впроваджувати їх поступово".

"Загалом все це виглядає не стільки як боротьба із зовнішнім ворогом, скільки як спроба запобігти революції, що назріває всередині країни", — цитує The New York Times Аббаса Галлямова, колишнього кремлівського спічрайтера, який вчасно виїхав до Ізраїлю.

О-ось. Народ почав усвідомлювати, що для людини, яка відкладає свої аналізи в спецвалізку, вся висока політика обертається навколо того місця, яким вона ці аналізи витуджує. Його особистого місця.

"Головний ворог Путіна — росіяни. Не українці, не американці, а саме росіяни, — каже соціолог Сергій Єрофєєв, автор гучної лекції в Польському інституті передових досліджень "Девіантна кар’єра Путіна, культура гопників і самогубство". — Якби Путін мав можливість правити ними вічно, <…> для нього не було б жодної необхідності нападати на Україну. Якби все це було можливо, то для Путіна не було б жодних раціональних підстав починати цю війну. Тепер вони з’явилися через те, що його головний ворог — російський народ — продовжує не змирятися з характерними особливостями путінського правління, ставлячи під загрозу президентські вибори 2024 року".

Але давайте, послухавши "яйцеголових", не будемо відриватися від ґрунту. Думка пана Галлямова про "зрілу революцію" лише показує, що він давно виїхав з Росії. Для революції типу 1917-го потрібен голод, мільйони загиблих/покалічених на полях Першої світової та цар Микола "Ні риба, ні м’ясо" Другий. Нічого цього в РФ наразі немає.

Є цар, який зачистив усі поля кривавим катком. Політичних опонентів вижив з країни, посадив, убив. Навіть не опозиційну, просто чесну журналістику — вигнав з країни, перекупив, посадив, убив. Настав час згадати роздуми Макса Бергмана щодо дозволу покомандувати військовим. Путча теж не вийде, генерали лише роздаватимуть одержувані зверху команди, і ніяк інакше.

Тому що це поле Путін зачистив особливо люто. Якщо попросити зараз будь-кого назвати прізвища генералів РФ, які загинули за дивних обставин, — назвуть, мабуть, Лебедя; особливо пам’ятливі згадають Рохліна – все. Але люди, які вели мартиролог жертв Путіна серед армійської, міліцейської, прокурорської еліти та навіть розвідки, нарахували навскидку майже 20 прізвищ! Як приклад: "Генерал Баранников — раптово помер, отримавши пакет; генерал-майор Іванов, заступник начальника ГРУ ГШ ЗС РФ, загинув "за невстановлених обставин"; генерал ФСБ Рогачов помер від "серцевого нападу" з вогнепальним пораненням голови". І т. д.

Все це до того, що Путін зараз і воєнного бунту не боїться. Максимально правий соціолог Єрофєєв, Путін боїться свого народу. Але не того, хто б піднявся з вилами (автоматами з українських фронтів) на революцію, а того, хто просто прийшов на вибори 2024 року.

Після введення воєнного стану в пресу потрапила кремлівська методика про те, як російські пропагандисти повинні розповідати про це й так пригніченому "частковою мобілізацією" народу. "Дадзибао" починаються невигадливо: "Важливо заспокоїти аудиторію — нічого істотного не змінилося!"

Пропаганді зобов’язано вести мову про те, що, власне, воєнний стан оголошений "тільки на чотирьох територіях" (в окупаційних зонах на території України), де він де-факто діє і без путінського указу. Але вся сіль документа — в "частковому" воєнному стані на окупованій Путіним та його клікою території власне РФ: ще у восьми регіонах вводиться "середній рівень реагування", у Центральному та Південному федеральних округах — "рівень підвищеної готовності", а в інших суб’єктах РФ — "рівень базової готовності".

Це і є стратегія "варення жаби на повільному вогні" за Максом Бергманом. Від "підвищеної" та "базової" готовності до воєнного стану на території від Чукотки до Калінінграда – ще один крок, останній. Який, згідно з законодавством РФ, забороняє проведення будь-яких виборів поза фактом, чи ведуться воєнні дії на території РФ. Тому що так, тамтешні народ і армія єдині у своїй тотальній заляканості та нездатності знести чи задушити злостивого тхора, що вкинув і те, й інше у програну війну. Але сильно залякане стадо небезпечне тим, що, може, несучись від пастуха з батогом куди очі дивляться, від жаху знести паркан. Іншими словами, прийти у березні 2024-го на виборчі дільниці та проголосувати "як не треба". Таким чином, що ніяким адмінресурсом не виправити.

Наступника Путін не має, транзиту влади — йок. А камарилья, що оточує його, здатна породити лише Хрущова-2, для самозбереження вимушеного незабаром лише "розвінчати культ особистості Сталіна-2". Фінт з Єльциним, коли до Кремля без виборів вповз "Недокурок" із КДБ в обмін на гарантії недоторканності сім’ї попередника (тоді це промовлялося з великої літери – Сім’я!) не прокотить під жодним соусом.

Ось і залишається у Путіна один-єдиний варіант: "Боже, Царя храни! Сильный, державный, Царствуй на славу, на славу намъ! Царствуй на страхъ врагамъ, Царь православный!"

Як заведено в автократіях, частина населення буде навіть у захваті від такого повороту. Але тут є один нюанс: захоплення буде, якщо "цар православний" забезпечить "Воинамъ-мстителямъ, Чести спасителямъ, Миротворителямъ Долгіе дни!" Але поки що президент Путін забезпечує своїм "чмобикам" лише швидку утилізацію. А ситуація на фронті не залишає сумнівів, що для ЗС РФ все буде ще гірше.

І тут у Путіна единий вихід: щоб не повторити долю Миколи ІІ, уподібнитися до таких улюблених ним Івана Грозного та Петра І. Тобто вішати на воротах бояр, топити в річці населення норовливих міст, рубати голови стрільцям і т. д. і т. п. Ну, з поправкою на XXI століття (але з урахуванням відновлення "залізної завіси" — це як Бог святий! ), вийде такий собі симбіоз режиму "Папи Дока" Дювальє на Гаїті з його тонтон-макутами, і кліки Пол Пота — Єнг Сарі з їхніми "червоними кхмерами" у Кампучії. Тільки з балалайками, горілкою та валянками.

А оскільки, безперечно, 89,3% росіян не чули про жодних пападок, полпотів, тонтонмакутів, червонокхмерів і чим вони відрізняються від опричників (Гойда!) Іоанна Васильовича, настійна їм порада: якнайшвидше вивчити матчастину. Своє майбутнє треба знати.