Це був шанс подолати стрес: 22-річна українка, що зустріла війну у Харкові, на "Волзі" доїхала до Монако

Дівчина розповіла "Телеграфу", як наважилася на таку подорож та з якими пригодами зіткнулася

Полтавка Діана Шпак — любителька всього вінтажного. Світлини вона робить на старий фотоапарат, у який треба заряджати плівку. Музику слухає, записану на вінілові платівки. А ще їздить на автомобілі ГАЗ-2410 "Волга" 1989 року випуску. Машина на 11 років старша за неї.

І ось на цьому раритеті дівчина відважилася здійснити європейське турне.

Фото й відео старої "Волги" з полтавськими номерами, яке Діана виставила на своїй сторінці в Інстаграм, перебуваючи в Монако, моментально стало поширюватися у мережі, набираючи шалену кількість переглядів. "Суперкари на українських номерах на Лазурному березі давно вже перестали дивувати. Інша справа стара "Волга" на тлі пальм та натовпу туристів, серед казино й елітних автомобілів… Цілком можливо, що на радянському авто українці евакуювалися до Європи", — робили припущення одні. "Місцеві жителі тепер знають, що не всі в Україні можуть дозволити собі дорогий суперкар або розкішний "Гелендваген". Є й звичайні люди зі скромними статками", — констатували інші. "Як "полтавська" "Волга" дісталася Монако, залишається загадкою. Було б цікаво дізнатися, хто наважився здолати відстань майже у три тисячі кілометрів на далеко не новому автомобілі родом із Радянського Союзу" — ламали голову треті.

Кореспонденту "Телеграфу" вдалося поспілкуватися з відчайдушною водійкою раритетної автівки й порозпитувати у неї про деталі подорожі, яка викликала такий фурор.

"Іноді допомагали далекобійники, дещо ремонтувала сама"

— Це була одна з моїх мрій — відправитися в Європу на власному авто, — посміхається 22-річна Діана. — До 24 лютого я жила в Харкові. Вчилася на дизайнера одягу, завершувала магістратуру. Паралельно працювала помічником головного дизайнера театру музичної комедії. На жаль, в один момент, як і в багатьох, усе це відійшло на задній план. Повернувшись до батьків у Полтаву й трохи оговтавшись від шоку, почала готуватися в дорогу. Розуміла, що то був шанс повернути втрачену душевну рівновагу.

— Ти ще доволі молода дівчина і не побоялася сама, та ще у воєнний час, їхати так далеко від дому? Чи ти взяла когось собі в попутники? Як на це зреагували батьки? До речі, який у тебе водійський стаж?

— На момент подорожі я була ще молодшою — йшов 21-й рік. А права отримала у 19. Автівку тато подарував на 18-річчя.

— До того сам на ній їздив?

— Ні, спеціально купив для мене.

У подорож відправилась сама, не питаючи дозволу батьків. Просто поставила їх перед фактом. З Полтави виїхала о четвертій ранку 3 червня, поспала в готелі під Львовом, а наступного дня була вже на кордоні з Угорщиною. У Будапешті зустрілася з подругою, з якою разом доїхали до Франції. До речі, по всьому маршруту, який я склала заздалегідь, у мене були зустрічі з друзями. Я в них зупинялася, вони показували мені цікаві місця, ми разом подорожували по країні. Тобто мене скрізь чекали, я не їхала у невідомість.

— А як машина перенесла дорогу?

— "Волга" мала купу проблем, і перш ніж гнати її на таку відстань, я самостійно пофарбувала її у бежевий колір, ободи коліс зробила рожевими. Ремонт на СТО обійшовся мені тисяч у десять гривень. Але машина постійно ламалась у дорозі. Дещо я сама ремонтувала, іноді допомагали далекобійники. А в Мілані просто зупинилась, і все. Потекла помпа. Це був повний крах! Довелося цілий тиждень чекати, поки тато зібрав запчастини у Полтаві й передав їх бандероллю з водієм мікроавтобуса. Після цього більше не було поломок.

"Монако запам’яталося відсутністю сотового зв’язку"

— Яка максимальна швидкість твого автомобіля?

— Сто десять — сто двадцять кілометрів на годину.

— Чи багато грошей витратила на пальне?

— Моя "Волга" їздить як на газу, так і на бензині. Середній розхід — десять літрів газу на сто кілометрів. Не мало, але й не багато. Насправді я не підраховувала свої витрати на пальне, але запам’ятала, що назад, з Мілана до Полтави, доїхала за 300 євро, з урахуванням платних доріг.

— Чим тебе вразили європейські дороги й водії?

— Автобани як автобани. Для мене ж найкраща — ділянка траси Київ—Харків до Полтави.

Водії за кордоном чемні. Хоча французи не дуже вміють водити. У багатьох машин, помітила, зім’яті праві боки. Просто там не люблять уступати один одному під час кільцевого руху. А таких розв’язок у Франції багато.

— Ти побувала у п’ятьох країнах…

— Так. В Угорщині, Словенії, Монако, Франції та Італії. Проїхала через Будапешт, Ніццу, Мілан, Сан-Ремо, Прованс, Спецію… До речі, у Монако і в Ніцці я була лише по одному дню. Найбільше часу провела в Отранто, відпочиваючи на Середземному морі. Це, якщо дивитися на карті, підбор чобота, з яким порівнюють Італію.

— Із чим у тебе тепер асоціюються ці країни й міста?

— Хм… Монако запам’яталося відсутністю сотового зв’язку. А ще тим, що паркуватися там дозволяється лише на підземних чи багатоярусних майданчиках, чого я не люблю.

Північна Франція вразила красою природи. А Італія — добродушністю місцевих мешканців. І найсмачнішою в усій Європі їжею.

— На твій раритетний автомобіль звертали увагу?

— Звісно. У Франції й Італії культ старих автомобілів.

— Пропонували продати? За яку ціну?

— Пропонували, але я навіть не цікавилася, за яку суму могли б купити мою "Волгу". Ну, може, 2 тисячі євро дали б. Хоча ідеальним її стан назвати не можна, але все ж таки вона досить непогано збереглася. В неї комфортабельний салон. І головне — вона має душу.

— Скільки тривав твій автопробіг?

— Два місяці. Наприкінці у Мілані до мене приєдналася мама, і ми поїхали ще з нею відпочивати в Сан-Ремо.

— Діано, ти і в щоденному житті в Україні користуєшся своїм раритетом?

— Так, це не парадно-вихідна, а робоча машина. Незабаром планую повернутися з нею до Харкова.

— Чи не збираєшся ще кудись рвонути на ній?

— Є задум познайомитись з Норвегією та зимовою Францією. Але це ближче до Нового року.

— Про нову машину не мрієш?

— Мрію. Але про стару. Хочу "Мерседес-124" або 126. Щоб було дві старих автівки…

Фото та відео зі сторінки Діани Шпак в Інстаграм