Бізнесмен та меценат Григорій Козловський: "Тісна комунікація з військовими підрозділами допомагає успішно підтримувати армію"

З перших днів повномасштабного вторгнення українці об’єдналися, щоб дати відсіч окупантам. Ті, хто мали військовий досвід та бодай вміли тримати зброю, пішли записуватися до військкоматів та лав територіальної оборони. Прості українці робили пожертвування на армію. Одразу включився і український бізнес: від маленьких кав’ярень до потужних системних підприємств.

Львівський бізнесмен та меценат, колишній почесний президент футбольного клубу "Рух" Григорій Козловський переконаний: саме ця єдність, спільна робота у протистоянні ворогу, а також високий бойовий дух нації стали ключовими факторами, щоб Україна не лише не програла війну, але й отримала значні переваги та високі шанси перемогти.

В ексклюзивному інтерв’ю Григорій Козловський розповів, як він сам допомагає армії, коли закінчиться війна і як його по-свійському називають військові, котрими він опікується.

– Пане Григорію, розкажіть, як ви почали допомогати військовим? Чи взагалі задавалися питаннями – робити щось у цьому напрямку чи ні?

– Для мене таке питання не стояло: я системно допомагаю армії вже 8 років – звісно, без зайвого галасу і афішування. Це не моє – "піаритися" на подібних речах. Але очевидно, що перші дні війни захопили зненацька мільйони українців. Ніхто не знав, що робити, куди бігти, кому допомагати. Люди інтуїтивно вишикувалися у черги до військкоматів, записувалися до тероборони, щоб хоч якось допомогти країні у важкі часи.

Для бізнесу війна теж стала страшним ударом. Особливо для тих підприємців, які забули, що війна взагалі-то почалася не 24 лютого 2022 року, а взимку 2014-го. На щастя, бізнес прийняв абсолютно правильне рішення – всі зусилля спрямували на допомогу армії та вимушеним переселенцям. Це було логічно і прогнозовано: більшість підприємців – від малих до найбільших – дійшли закономірного висновку, що в тому разі, якщо росіянам вдасться захопити Україну, у них взагалі не буде жодного бізнесу і взагалі – можливості далі жити на своїй землі.

– Як ви дізнаєтеся, чого найбільше потребують військові? Адже потреби постійно змінюються.

– Як людина, яка роками займається постачанням до армії, я шляхом проб та помилок дійшов висновку: перед тим, як збирати кошти на щось і доставляти на фронт, треба ретельно вивчити основні потреби. Тому я вирішив діяти по-іншому: встановити зв’язок з військовими, з’ясовувати, що найбільше потрібно, діставати це (часом – за кордоном, за допомогою своїх міжнародних зв’язків) і швидко відправляти на фронт. І ця стратегія спрацювала: ми встановили зв’язок з кількома військовими підрозділами, ведемо з ними постійну комунікацію, і вони можуть на нас розраховувати.

Так, ми дружимо і активно співпрацюємо з 45-ю та 47-ю окремими артилерійськими бригадами, 184-м Навчальним центром, Львівським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки тощо. Завдяки постійному контакту та комунікації з цими формуваннями я володію оперативною інформацією про нагальні потреби армії і роблю все, щоб їх задовольнити.

– Розкажіть, будь ласка, що конкретно було зроблено і закуплено і для кого.

– Найбільше армія потребує автомобілів. Як розповідають хлопці з різних бригад, це практично одноразовий товар на фронті: машини швидко виходять з ладу, часто потрапляють під обстріли, перетворюючись на металобрухт.

Дуже страждають колеса – уламки, якими всіяні дороги на передовій, ріжуть шини, а замінити їх часто нема чим і нема де. Тому одна з постійних потреб військових – ремонт техніки, і знаючи це, я профінансував капітальний ремонт близько 15 автомобілів ЗСУ і маю намір продовжувати цю роботу.

Крім того, за моєю ініціативою у гарячі точки було доставлено обладнання для балансування коліс, пересувний шиномонтаж, компресори, акумулятори та іншу техніку.

Якщо перелічувати конкретні види допомоги, то ми передали нашим захисникам два мультифункціональні навчальні комплекси, мінівен, 6 військових вантажівок, екскаватор, сітки, 20 рацій, 250 артилерійських планшетів, 70 радіостанцій, 50 генераторів, близько 2 000 саперних лопаток, сотні болгарок, ноутбуків та планшетів. Напередодні зими гостро встало питання обігріву наших воїнів і з’явився був великий попит на печі-буржуйки – проспонсорував встановлення 500 таких буржуйок. На щастя, ми встигли до настання холодів.

Нещодавно передали 45-й бригаді гідравлічний прес та свердлильний верстат, а також обладнання верхолаза та зимову гуму для вантажівок. З шинами, до речі, довелося повозитися – я навіть не уявляв, що у нас такий дефіцит зимових вантажних коліс і така проблема їх дістати. Причина в тому, що раніше ми закуповували гуму у білорусів, але зараз з очевидних причин цей ринок для нас закритий. Тому довелося докласти зусиль, але ми це зробили, і тепер хлопці можуть перевзути своїх "бойових товаришів", підготувавши їх до снігу та льоду.

А на Різдво я готую військовим ще один подарунок – ми купуємо для них безпілотник "Посейдон". Це розвідувальний комплекс з трьох БПЛа, оснащений двома камерами, які дозволяють 40-кратно збільшити зображення і, відповідно, вести спостереження з великої висоти. Він служитиме "очима" для нашої артилерії – залишаючись невидимим для ворожих радарів, сам "Посейдон" бачить усе до найменших дрібниць.

– Ваш приклад варто наслідувати, чи замислюєтеся ви, яким чином стимулювати інших робити посильні внески на потреби ЗСУ, тероборони, вимушених переселенців тощо? Як залучаєте донати на важливі цілі?

– Я не тільки сам зробив щоденну допомогу армії своїм головним пріоритетом, але й активно залучаю до цього інших. Наприклад, нещодавно я спільно з міською владою Львова виступив співорганізатором благодійного вечора-аукціону на підтримку військових. Завдяки приватним колекціонерам та небайдужим поціновувачам мистецтва, а також – нашим військовим вдалося зібрати 100 абсолютно унікальних лотів, які представляють художню та історичну цінність. До нашого аукціону приєдналося чимало бізнесменів, політиків, колекціонерів. В результаті вдалося зібрати понад 7 млн грн для потреб Збройних сил України. Наша родина – я і моя дружина Юлія Думанська – придбали лотів на 30 тисяч доларів. Більшість з них піде на благодійні цілі. Наприклад, старовинне Євангеліє 1891 року ми віддамо до церкві, для проведення хресної ходи. Вирішили залишити нашим дітям тільки стародрук "Кобзаря" — для нас дуже важливо, щоб молодші Козловські змалечку відчували всю велич української культури, її історію. Зрештою, той, хто не знає свого минулого та не шанує культуру, не має майбутнього.

Ще один захід, який ми нещодавно провели на полі Академії "Рух" — благодійний товариський футбольний матч між командами All Stars та збірною артистів України. Люди висилали пожертвування під час проведення матчу, який справді був цікавим і видовищним. Але мене приємно вразило, що і після закінчення гри кошти продовжували надходити. В результаті нам вдалося зібрати майже 300 тисяч гривень. Це був позитивний досвід, і у майбутньому ми плануємо і надалі проводити подібні змагання.

– Ви збираєте кошти тільки на допомогу армії чи маєте інші благодійні напрямки, які підтримуєте?

– Я дуже тішуся, що моя дружина Юлія Думанська підтримує усі мої благодійні ініціативи та надихає на нові добрі справи. Нещодавно ми фінансово підтримали проведення ремонту Львівського обласного шпиталю ветеранів війн і репресованих імені Юрія Липи – відновили реабілітаційне відділення та другу чергу палат. Завезли туди нові меблі, кондиціонери та системи очищення повітря. Словом, зробили усе, щоб наші воїни, які отримують медичну допомогу та відновлюються після важких боїв, лікувалися у максимально комфортних умовах. Для того, щоб підтримати бойовий дух наших захисників, на стіні в одній з палат намалювали тематичний мурал від футбольного клубу "Рух" із заохочувальними та надихаючими написами.

Як фанат спорту, я вважаю, що він гартує тіло і дух, дає можливість легше справлятися з життєвими негараздами і швидше одужувати. Мені б дуже хотілося, щоб Україна була представлена у світі як сильна, хоробра, спортивна нація.

– Чи отримуєте зворотній зв’язок від підрозділів, яким допомагаєте, можливо, командирів, окремих військових?

– Так, це дуже важливий напрямок. Адже для того, щоб розуміти, що ми рухаємося у правильному напрямку, потрібно постійно комунікувати з отримувачами нашої допомоги. Від військових надходять запити, які ми оперативно задовольняємо. Мені дуже приємно, що наші захисники – мужні хлопці та дівчата – знають мене, називають "Петровичем", і постійно відзначають нагородами та подяками.

Останнім часом я отримав кілька престижних нагород, якими дуже пишаюся. Зокрема, заохочувальна відзнака — медаль "За особливу службу ІІІ ступеня" від Сухопутних військ ЗСУ, подяку від 45-ї та 47-ї Окремих артилерійських бригад, грамоту від 184-го Навчального центру, Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Я, чесно кажучи, трохи від цього ніяковію – не звик афішувати своїх добрих справ, вважаю, що реальна допомога – мовчазна. Але, звісно, мені це дуже приємно: відчуваю, що я на своєму місці і роблю те, що треба. Переконаний: будь-яка робота, яка наближає нашу перемогу – важлива та потрібна. І буду робити її не стільки, скільки зможу, а скільки буде потрібно.

– Пане Григорію, і наостанок дайте, будь ласка, прогноз: як і коли може закінчитися війна?

– Я знаю, що серед українців панують діаметрально протилежні настрої: хтось переконаний, що війна от-от закінчиться, іншим здається, що вона триватиме вічно. Вважаю обидві такі стратегії програшними. Як на мене, краще взагалі не зациклюватися на питанні, коли закінчиться ця напасть, і просто добре робити свою справу. Що стосується мене, то я керую своїми бізнесами, підтримуючи економіку держави, дбаючи про своїх співробітників та сплачуючи податки. Адже вважаю, що економічний фронт не менш важливий, ніж військовий. Крім того, я займаюся допомогою армії та благочинністю, чим роблю свій внесок у перемогу. А також – виховую у патріотичному дусі своїх дітей, прививаючи їм любов до України та гордість за націю.

Якщо говорити про те, чим може скінчитися ця війна, то двох думок бути не може – беззаперечною перемогою України. Якщо у лютому 2022 року ніхто не вірив, що ми протримаємося бодай кілька тижнів проти численної та добре озброєної російської армії, то сьогодні вже немає сумнівів, що ми переможемо у цьому протистояння. Інше питання – на яких умовах. Ворог навмисне б’є по об’єктах критичної енергетичної інфраструктури, щоб викликати панічні настрої в українців – змусити їх тікати за кордон або тиснути на владу, вимагаючи мирних перемовин з кремлем на їхніх умовах. Але не на таких напали! Якщо вже укладати мирну угоду, то лише за умови, що ми повертаємося до кордонів 1991 року, росія виводить усі війська з нашої території і виплачує репарації, а путін та інші військові злочинці опиняються на лаві підсудних Військового трибуналу у Гаазі. І я б уже зараз порушував питання про демілітаризацію нашого скаженого сусіда, та денуклеаризацію росії. Бо до тих пір, доки у кремлі розмахуватимуть ядерною валізкою, нікому у світі не буде спокою.