"Щоб не нудьгувати на пенсії, ми купили… ферму": як подружжя киян розводить на Полтавщині корів та планує виробляти крафтові сири

Читать на русском
Автор
7403
Колишня доцент НАУ Лариса Журавльова на фермі почувається комфортно
Колишня доцент НАУ Лариса Журавльова на фермі почувається комфортно

Лариса Журавльова розповіла "Телеграфу", як вони з чоловіком наважились стати фермерами

Уже наприкінці інтерв’ю Лариса Андріївна зауважує, що вона веганка. І цим дивує мене ще більше. Ну, я припускаю, можна залишити Київ і переїхати в маленьку Кізлівку під Чорнухами. Ну, можна піти на пенсію з викладацької роботи в Національному авіаційному університеті й у 65 зайнятися доглядом корів. Але, скажіть, як зварити смачний сир, не куштуючи його?

— Ви мене не зрозуміли, — поспішає заперечити Лариса Андріївна. — Я пробую сир на смак, просто не ковтаю його.

Хай навіть так. Але ж це постійна спокуса — варити сир і не їсти його. Робити сметану, вершки, масло і… лише нюхати.

"Коли в Кізлівці вимикають світло, я везу на ферму гарячу воду"

Колишня доцент НАУ Лариса Журавльова все своє трудове життя викладала студентам авіаційні дисципліни. Але наразі сенс її життя — ферма. Кінетика, Зваблива, Вобла, Готика, Лазурна, Хімія — породистих нетелей з такими незвичними кличками вони з чоловіком три роки тому придбали під Пирятином.

Про те, як вона любить справу, якою займається сьогодні, я роблю висновок зі зменшувальних суфіксів у її лексиконі: корівки, бринзочка, сирочок, вершечки, молочко…

— Знали б, скільки я молока зіпсувала, доки навчилась робити звичайний м’який сир. Що не зроблю, було, і невдало, — розповідає моя співрозмовниця. — Не виходило, аж доки не навчилася його відчувати. А потім освоїла найпростіший твердий сир — він вариться з яйцем і маслом. На вигляд як плавлений, я його називаю вершковим. Знайшла в інтернеті рецепт бринзочки — смачно виходить, люди часто замовляють її. А відколи чоловік купив сепаратор, то й вершечки стала виганяти, й маслечко збивати…

Лариса Журавльова з коровами
"Мене радує кожен візит на ферму. Там особлива аура, я там заспокоююсь", - зізнається Лариса Андріївна

Тим часом на веранді будинку подружжя Журавльових уже років зо два стоїть професійне сироварне обладнання. Адже вони купували ферму не заради того, щоб мати домашні молочні продукти чи торгувати ними на ринку. У їхніх планах — запустити мінісироварню з виготовлення крафтових сирів, яка приносила б дохід. Та плани довелося поки що відкласти. Спочатку ковід став на заваді. Через нього успішна софтверна компанія "Сі-EL", власником якої є Володимир Васильович, різко скоротила свою діяльність. Тож фінансова лінія просіла. А планувалося, що фірма підтримуватиме ферму… А тоді повномасштабна війна. Практично всі спеціалісти, яких планувалося долучити до облаштування сироварні, пішли на фронт. А ще стримують ціни практично на все: на проєктну документацію, матеріали тощо, які зросли в кілька разів. А також невмируща бюрократія. Про це Лариса Андріївна навіть не хоче говорити. Лише зітхає:

— Наша ферма, як валіза без ручки: і тягнути далі важко, і кинути шкода. Але ми тримаємось. Просто відкриття сироварні поставили на паузу. До кращих часів. Я точно не залишу цих невинних тваринок. Бо що тоді буде з ними? Мене радує кожен візит на ферму. Там особлива аура, я там заспокоююсь. Так приємно дивитися на те, як корівки хрумають сіно. Іноді, буває, заїду, куплю хлібинку, і роздаю їм хлібець. Вони облизують мені руки, тягнуться до мене. У кожної свій характер. Дуже цікаво за ними спостерігати. Приїжджаю з ферми заспокоєна й підбадьорена.

Основне завдання Лариси Андріївни наразі полягає у забезпеченні ферми теплою водою. Справа в тому, що графік відключення електроенергії у Кізлівці часто співпадає з вечірньою дійкою. Генератор дає світло, але нагріти води, щоб помити вим’я корівкам, а потім помити доїльний апарат після дійки, можливості немає — генератор не витримує такого навантаження. Тож господиня ферми везе з дому гарячу воду у пластикових пляшках. Виручає подарований донькою та зятем старенький позашляховик. Бо до ферми добрий кілометр, і тягати туди воду вручну важко. Хоча, коли машина підводить, Лариса Андріївна везе воду на візочку.

Лариса Журавльова з водою біля автівки
Ларисі Андріївні частенько доводиться возити з дому гарячу воду на ферму

— Частину цього старого сараю, колишньої колгоспної ферми, побудованого ще за радянських часів, ми з чоловіком купили у місцевих людей, — розповідає Лариса Андріївна. — Вони тримали тут корів і коней, тому у приміщення хоча б дах був цілий. А навкруги — розруха: все розбите, повалене, розкрадене. Територія не огороджена… Все це було піднято, що називається, з руїн. Електрику провели, чоловік власноруч камери відеоспостереження поставив. Техніку купив. Він же хазяїн!

"Коли чоловік сам не справлявся, то говорив мені: "Підхоплюй і працюй". Тепер я підхопила рогате стадо"

Хазяїн ферми, Володимир Васильович Журавльов, який має статус фізичної особи — підприємця, у минулому військовий, полковник, зараз — бізнесмен, власник компанії "CI-EL", яка спеціалізується на комп’ютерних технологіях, буває у Кізлівці наїздами. З Києва його не відпускають, по-перше, сімейні обставини. Бо зять пішов добровольцем на фронт, а донька постійно зайнята — вона психолог і, крім основної роботи, багато працює з дружинами військових і потерпілих від війни, котрі страждають панічними атаками. Хтось із дорослих має ж бути з їхніми дітьми. Ця місія випала діду. По-друге, Володимир Васильович намагається зберегти працездатною свою фірму, відтак його присутність у столиці важлива.

— Я завжди підставляла плече Василовичу (Лариса називає чоловіка по батькові й типово по-полтавськи, без пом’якшення), — продовжує жінка. — Коли він починав якусь велику справу й відчував, що сам не справляється, просив мене: "Підхоплюй і працюй". Більш ніж десять років тому я підхопила його освітній проєкт з впровадження комп’ютерних технологій у школах. Чоловік купив ліцензію в Індії, ми самі переклали програми з англійської на українську. І хоча та сфера була для мене новою, я її опанувала. Проєкт мав великий успіх.

На жаль, війна 2014 року змусила нас його поступово згортати, бо багато наших партнерів лишились на окупованих територіях Криму й Донбасу. До того ж невдовзі я остаточно переїхала в Кізлівку, щоб бути поруч з немічною мамою, і вести справи мені стало складно. Тому, коли проєкт закінчився, у Василовича виникла думка налагодити виробництво крафтових сирів. Ну, щоб не сидіти склавши руки й мати добавку до пенсії… Він довго вивчав це питання, ретельно все прораховував, радився з фахівцями. Так от, фахівці йому сказали, що справа буде успішною за умови, якщо буде своє молоко. Й порекомендували придбати корів голштинської (української чорно-рябої) молочної породи, які дають до 30 літрів молока на день.

Корови
За порадою фахівців придбали корів, які дають до 30 літрів молока на день

Придбали десять чорно-рябих нетелів. І чоловік знову сказав дружині: "Підхоплюй і працюй". Їй, професорській доньці (покійний батько Лариси також викладав у авіаційному інституті, який тоді не був ще університетом), яка мало що тямила в сільському господарстві й зоотехніці зокрема, знову довелося опановувати незнайому справу з нуля.

— Спочатку було лячно, бо вже сили не ті, — зізнається Лариса Андріївна. — У моєму віці навіть поратися самій по господарству важкувато. А треба й дрова носити, пічку топити, прибирати, за хазяйством дивитися. Я ще ж курочок тримаю, дивлюся за ними, як за дітьми. Ну, нічого. А кому зараз легко?

Лариса Журавльова на мінітракторі
Лариса Андріївна оволоділа й технікою

Дуже добре, що нашу ідею підтримали адміністрація громади й місцеві жителі. Вони багато нам допомагали. Хочу їм низько вклонитися. Бо двоє пенсіонерів, які ніколи не були дотичними до тваринництва, звичайно ж, загубили б поголів’я. Найперший наш помічник, а тепер уже й діловий партнер, наш молодий сусід Олексій Борсук. Він допоміг і теляток у наших первісток приймати, і правильний раціон для корівок скласти. Тепер допомагає доглядати корів.

Лариса Журавльова з Олексієм Борсуком у корівнику
"Найперший наш помічник, а тепер уже й діловий партнер, наш молодий сусід Олексій Борсук", - каже Лариса Андріївна

Олексій залишив роботу головного бухгалтера в РЕСі й також організував своє господарство. Його напрямок — землеробство, а його вівцеферма знаходиться у сусідньому сараї. Ми з ним кооперуємося — спільно використовуємо техніку, яку придбав Володимир Васильович: трактор, комбайн для збору кукурудзи, прес-підбирач для сіна, дискову борону, спеціальний причіп для розкидання гною та інше.

"Я за бартером навіть онлайн-уроки англійської даю сільським дітям"

Треба сказати, що родину Журавльових добре знають у Кізлівці. Батьки Лариси понад тридцять років тому захотіли придбати дачу в цьому селі, щоб сховати на ній онуків від радіації. І поступово для всіх членів сім’ї вона стала рідною.

Лариса Андріївна на дачі у Кізлівці
Кізлівка давно стала рідною для Лариси Андріївни та її сім'ї

Свого часу Володимир Васильович багато допомагав району, зокрема, елітним посівним матеріалом, а тепер має активну підтримку територіальної громади.

— Мініферма дає вам прибуток? — цікавлюсь у Лариси.

— Зараз про прибутки не йдеться. Є виживання. Важке виживання. Ми вже вклали у ферму, а також у сироварню, яку ніяк не запустимо, два з половиною мільйони гривень. Наші щомісячні витрати на утримання ферми у кращі часи сягали 45 тисяч. Сюди я враховую паливо, бартер, корми, поїздки на семінари, ремонти техніки…

Відповідаючи на моє запитання, пані Лариса називає вартість одного літра молока — сім гривень. Саме за такою ціною закуповує його у одноосібників сирзавод. При тому, що на ринку нижче 25 гривень ніхто не продає, а в магазинах воно понад 30 гривень.

— Вигідніше надлишками молока випоювати телят, аніж продавати його закупникам за такою смішною ціною, — каже Лариса Андріївна. — А переважно пускаємо його на власні потреби: переробляємо на сири, сметану, масло, вершки й продаємо людям під замовлення чи розраховуємося цими продуктами за якусь виконану роботу. Бартер у селі, до речі, дуже поширена форма розрахунків. Я за бартером проводжу навіть онлайн-уроки англійської для дітей односельців, які допомагають нам утримувати ферму. Можна було б на базар продукцію возити, але далі за Кізлівку я не ризикую виїжджати, бо в мене немає досвіду водіння автомобіля. Через волонтерів передаємо молочко у госпіталі для наших захисників, безоплатно переселенцям. Тому все це важко назвати бізнесом. Бо весь час доводиться докладати власні гроші у ферму. От зараз поставили генератор, який потребує бензину. Це теж витрати… Тож головне сьогодні — зберегти тварин і вижити.

Стимул до праці дають навчальні семінари. Адже це не лише нові знання, а й нові знайомства, які надихають і не дають опустити руки. А ще й чудова нагода повчитися на чужих помилках, щоб не наробити своїх.

— Завдяки новій справі ми познайомилися з менеджером проєктів розвитку ланцюгів доданої вартості в Програмі USAID з аграрного і сільського розвитку АГРО Владиславом Гуленком з Полтави, — продовжує Лариса Журавльова. — Він дуже нами опікується, дає багато слушних порад. З його підказки ми знайшли хорошого ветеринара для наших корівок. Навесні у рамках проєкту USAID АГРО, який реалізується спільно з Асоціацією виробників молока (AВМ), отримали посівний матеріал, а нещодавно — безплатні ветпрепарати для корів й різні розхідні матеріали.

— Що для вас виявилося найважчим у справі, за яку взялися?

— Дуже важко долати бюрократичні перепони. Образливо, що іноземні фонди надають гуманітарну допомогу, а свої іноді пред’являють нам такі умови, які виконати дуже важко або й неможливо. Це несправедливо. Та шукаємо виходи з таких ситуацій. Я постійно відслідковую інформацію про гранти, але поки що нічого нам не підійшло. Але знову ж таки, зустрічаються вимоги, які нам не підходять: по кількості землі, корів, по кількості працюючих…

Та, попри труднощі, стадо рогатих тварин Журавльових потроху розширюється. Уже мають і сім теличок, народжених від голштинок. Скоро їх спарують. Лариса Андріївна й Володимир Васильович не полишають своєї мрії розширити приміщення, зробити доїльний зал і нарешті налагодити виробництво крафтових сирів.

— Хочеться приносити користь державі. Скільки буде сил, будемо щось робити, — насамкінець каже пані Лариса. — Навіть у такому важкому стані країна має підніматися і йти вперед. Сьогодні нашими руками будується завтрашня Україна. Молимось за якомога швидшу Перемогу.

Фото надані Владиславом Гуленком та Ларисою Журавльовою