"Тут люди гинуть, тварини не на часі!" - хто такі зооволонтери і як вони працюють в умовах війни

"Тут люди гинуть, а ви зі своїми тваринами. Не на часі!" — говорять зоозахисникам. Ті відповідають: тим ми й відрізняємось від росіян, що вони все живе вбивають, а ми — рятуємо. І останній приклад такої людяності на рівні держави — американського пітбуля Адідаса з "Азовсталі", якого "подарували" Кадирову, вже повернули додому. А ще, пригадайте, як врятували кота, що застряг на карнизі після влучання ракетою в будинок у Дніпрі.

Подібні закиди до зоозахисників були і в мирний час, але сьогодні мова йде не лише про збільшення кількості безпритульних "хвостів" на окупованих і звільнених територіях, а про екоцид. І робота зооволонтерів є такою ж важливою для нашого загального виживання після війни, як і допомога дітям, літнім людям, переселенцям. Просто у кожного свій фронт.

У цьому тексті — три різні історії, які допомагають зрозуміти, що це за люди — сучасні зооволонтери та зоозахисники, як вони працюють і навіщо їм це потрібно.

"Для бабусі місце було, а для тварини — ні?"

У 2017 році зооволонтер Катерина Ільченко заснувала свій притулок для тварин-безхатченків. З початком великої війни вона виїхала з тримісячною донькою за кордон, але за три місяці повернулась. Весь час координувала вивезення українських тварин за кордон, а після повернення долучилась до евакуації безпритульних тварин зі звільнених територій і навіть з окупованого Маріуполя.

- Катю, головне, що дивує людей, які поза зоозахистом: люди гинуть, їх складно евакуювати, чи час для тварин?

- Якщо є можливість врятувати життя тварини, потрібно це робити — всі живі, всім боляче. Ми якось зчепились з однією жінкою в коментарях під відео, де евакуюють хвору бабусю, а за нею біжить песик. Я кажу: "Чого ж його не забрали?" А жінка каже: "Ви не розумієте, для бабусі було місце, для тварини — не було". Я кажу: "А якщо замість тварини був би її онук, для нього знайшлося б місце?" Вона змовчала. Якщо проходить евакуація, віддають перевагу людям, це зрозуміло. Але тварини теж живі, вони хочуть їсти, вони не розуміють, що відбувається. Вони не мають відношення до цієї війни, але страждають найбільше.

- Ви долучались до евакуації тварин з прифронтових населених пунктів.

- До мене звернулась волонтер зі Слов'янська, попросила допомогти. Звідти ми вивезли близько 150 тварин — це дуже багато.

- Ви говорите "ми"?

- Я маю на увазі волонтерів. Волонтери, які там знаходяться в епіцентрі подій, збирають тварин, передають їх евакуаційними машинами. По Слов'янську ми співпрацювали з UAnimals, а з Маріуполя вивозили самостійно.

Я займаюсь котами, а з собаками просила допомоги собачників. Вивозили ж усіх разом.

Перша партія приїхала у жахливому стані — худі, з якимось саднами. Але у мене не було таких, хто серйозно постраждав фізично — з осколками тощо.

- Люди охоче беруть з притулку тварин із зони бойових дій?

- У мене позабирали тварин із Маріуполя не тому, що вони з окупації, а тому, що вони сподобались.

- З Маріуполя, напевне, дуже складно евакуювати.

- Дуже дорого. Але там все було настільки складно… Мені дівчата — волонтерки звідти писали про різні історії. Коли проїжджала машина, люди вибігали з підвалу, сідаючи туди, за ними бігли тварини, вони їх ногами відкидали та виїжджали. Там дуже багато покинутих тварин. Ми почали викладати інформацію про цих тварин, але я не знала, як допомогти.

Побачила пост волонтерки, що до неї приїхав котик з Маріуполя. Тобто їх, виявляється, можна вивезти. Розпитала, як це зробити, створила групу в месенджері, куди додала всіх дотичних людей, в тому числі волонтерів з Маріуполя. І ми організували збір і евакуацію.

Знайшли перевізника. Але він підвів. Запросив по 4 тисячі гривень за кожну тварину, ми назбирали 100 тисяч. Я кинула аванс 30 тисяч і відправила "Новою поштою" переноски.

Це було 18 серпня. А 20 він повинен був виїжджати до Маріуполя, але… то не може виїхати, то не пускають, то проблеми з документами. Це тривало місяць при тому, що тварини на евакуацію вже були відловлені, вони знаходились у дівчини Олі вдома. А, щоб ви розуміли, у її житлі немає однієї стіни, замість неї — клейонка.

Ми знайшли іншу людину, яка погодилась туди поїхати та за 50 тисяч вивезти усіх тварин до Запоріжжя, де їх перехопила волонтерка. А наступного дня із Запоріжжя забрали UAnimals. Вивозили перед "референдумом" і дуже боялись, що їх не випустять.

Слава Богу, довезли до Києва, волонтери їх порозбирали. Якби було куди прийняти, ми б ще вивезли, бо там все погано, немає ветеринарів, їжі…

У рятуванні тварин є багато питань. Наприклад, людина бере за вивезення тварин з Маріуполя 100 тисяч гривень. Це багато? Так. Але інші не поїдуть і не врятують.

- Ви допомагаєте вивозити тварин за кордон?

- Так. Я вивезла близько сотні котів до Італії, Франції. Ми знаходили організації, які були готові їх приймати. Намагались вивозити в родини, а не в притулки. Наприклад, надходить запит із Чехії: готові вивезти 8—10 тварин. Ми надсилали фото, нам писали, що, наприклад, за два тижні людина приїздить на кордон і готова забрати наших тварин і розвезти по родинах. За ці два тижні потрібно було не лише підготувати документи, а й знайти їм якісь варіанти родинного прилаштування.

У паспортах тварин вказані контакти кураторів, тож потім нам пишуть, надсилають фото. Нещодавно написала дівчина з Франції, яка "укотовила" мою Чорнику. Їй захотілось повідомити, що з кішкою все добре. Але ця кішка виїздила не до родини, а до центру адопції. Ось деокупували Херсон — дуже багато безпритульних тварин, ми прилаштовуємо, а потік тільки збільшується.

- Чому в Києві турбуєтесь про тих, хто в Херсоні?

- Я не можу спокійно сидіти в теплі й нічого не робити, знаючи, що десь там комусь дуже погано. Це рухає більшістю волонтерів, мабуть. Наприклад, восени побачила відео про якесь деокуповане село, здається, Долина. Військові проїжджали повз — у селі немає жодного будинку, всі розбиті, і голодні тварини блукають у пошуках їжі. Два тижні мене колотило від того, що, поки ще тепло, вони можуть щось собі знайти, а почнуться холоди — усі просто помруть. Я шукала організації, волонтерів, когось, хто міг би допомогти організувати евакуацію. Вийшла на людей, які тепер раз на тиждень їздять туди з Києва. Частину тварин забрали, іншим залишають їжу на тиждень. Річ не в тому, потрібно це тобі чи ні з точки зору логіки чи розуму, річ у тім, що є люди-емпати, які піклуються не лише про свою безпеку та комфорт.

"Багато поляків хотіли взяти тварину саме з України"

"Бувало, їдеш Києвом — тут мій котик живе, за рогом — двійко, руденька і черепахова. А тут — унікальний будинок на Антоновича — п'ятеро в різних квартирах, але в одному під'їзді. А тепер, буває, їдеш містом: тут мій котик живе, а тут, коло парку, кішечка пухнаста. Тільки це місто — не Київ, а Краків", — говорить київська зооволонтерка Юлія Король (Yuliya Mil на Facebook).

Вранці 24 лютого Юля зібрала дітей, маму, схопила документи і… 12 котів і равлика Анатолія. Коти — ті самі, яких взяли, пролікували і мали прилаштовувати. Куди їхати з такою компанією, було незрозуміло. Але ще до того, як добрались до кордону, почули: "Юлю, вам є куди їхати?" Телефонувала дівчина, з якою Юлія познайомилась ще до війни, коли привезла прилаштовувати в Польщу (!) кішечку-безхатченка…

Сьогодні Юлія Король допомагає українським тваринам-безхатченкам знайти прихисток в Європі.

- Юлю, я розумію, що ти допомагала тваринам в Києві, ти їх бачила, не могла пройти повз. Чому не заспокоїлась після виїзду в Польщу?

- Щоб зрозуміти, наскільки погано тварині, не обов'язково її бачити. І ще момент — волонтери ж не шукають цих тварин, вони виникають "самі по собі". В Києві їх підбирають, лікують, вакцинують, чипують. Нам не обов'язково всіх везти сюди, але прилаштування в Україні майже немає.

Особливо коли ми говоримо про відповідальне і якісне прилаштування. Людям, які кинули свого кота у Запорізькій області, а потім телефонують нам та просять нового, ми тварин не віддаємо.

- Чому ти взагалі почала зооволонтерити?

- Перший крок у всіх — знайти якусь бідосю і притягнути додому. Ми з чоловіком знайшли під нашим будинком кошенят. Було зрозуміло, що їх вивезли з села, бо вони були страшно заблошені і ручні. Ми їх забрали, а потім швидко і дуже непогано прилаштували. І з того часу пішло — воно тобі трапляється, і ти розумієш, що тобі під силу його підлікувати, якщо потрібно, щепити, відгодувати та знайти йому родину. Я зрозуміла, як це робиться правильно, як проводити карантин, чим годувати, як відрізняти хороших майбутніх власників. Як писати пости для прилаштування. Якщо не вмієш прилаштовувати та не можеш пройти повз тварину у біді, тоді й трапляється та сама квартира з бабусею і 80-ма кішками. Це пекло і для тварин, і для бабусі, і для сусідів.

- Діти щасливі, що вдома є тварини. А чоловік?

- У мене були ситуації, коли чоловік телефонував зі словами: "Тут кіт сидить, треба допомогти, біжимо". Я просто йому відкрила очі на проблему тварин на вулиці, коли невідкладна допомога рятує життя. Часто людина щиро вважає: котику хтось допоможе, котики живуть на вулиці, їм там добре. Є кошеня, яке вийшло з підвалу, в нього запалене око. Інша людина думає: якось заживе, це ж кіт. А ти бачиш, що тому кошеняті залишилося доби дві, якщо не допомогти.

Буває, що ситуація настільки складна, що потрібно значну частину родинного бюджету витратити на тварину, це непросто.

- Ти знаєш систему зооволонтерства в Україні та бачиш в Польщі. Чим вони відрізняються?

- По-перше, в Польщі є офіційні міські притулки. Якщо ти знаходиш якусь тварину в біді, її збила машина чи вона травмована, ти телефонуєш, вони приїздять, забирають цю тварину у свою клініку і самі нею опікуються. Ти до цієї тварини не маєш далі жодного відношення.

По-друге, у великих містах безпритульних котів і собак просто немає. Є коти на самовигулі в селах. В Польщі з цим є певна проблема — ці коти теж перебігають дорогу, їх збивають машини. Польські волонтери та фундації ніколи не віддають котів на самовигул. Вони з потенційними власниками підписують договір, в якому зазначені достатньо жорсткі умови — сітки на вікнах, щоб тварина не випала, якісне годування, відсутність самовигулу.

Буває, що коти відбиваються від людей, дичавіють, народжують диких кошенят. Тоді підключаються фундації, відловлюють, кішку стерилізують і всіх прилаштовують. Певна робота для волонтерів тут, звісно, є. Але порівняно з обсягом України це одна двадцята.

Коти в фундаціях і притулках тут живуть в гарних умовах, бо є фінансування. Фундації відкрито просять допомоги, є застосунок, де ти можеш задонатити на ту чи іншу тварину. Коли є фінансування, то, звісно, тварини й лікуються, й не голодують. Можуть спокійно сидіти та чекати на свого власника.

- У нас же мають бути теж якісь державні служби?

- У нас є державне КП, вони мають опікуватись збитими тваринами. Але якщо ти туди зателефонуєш, тебе пошлють. З такими об'ємами безпритульних тварин дуже хотілося б, що все це вийшло на якийсь цивілізований рівень. Волонтери можуть простерилізувати навіть все місто, але ж викидаються нові тварини. І це не закінчується.

- В Польщі досі готові приймати наших котиків?

- Спочатку тут був великий попит на українських тварин, і дуже багато людей відгукнулись. Велика кількість людей хотіла дати домівку саме українському коту, і ми не віддавали аби кому — проводили співбесіди, дивились умови — все, як в Україні. За перший місяць була зроблена велика робота.

- Скільки вдалось прилаштувати?

- Взагалі за весь час понад 500. Якщо говорити про закордонну історію, то це 60+. Це великий об'єм, бо їх потрібно не тільки привозити, робити документи, а й десь розміщувати. Всі коти, які поїхали на фундації, прилаштовані. З котиків, яких ми забрали з Києва, ще кілька у мене.

Зараз умови ввозу тварин стали більш жорсткими. До того, щоб перетнути кордон, ти маєш зробити весь пакет документів — близько 150 євро на одного кота. Це, скажімо так, неофіційні зміни в настроях прикордонників з польського боку. Декому щастить вивозити тварин по одному паспорту, але більшість завертають. На жаль, потім такі тварини бігають на кордонах. Люди їдуть далі, а тварин випускають. Так, коли я поверталась із Києва з черговими тваринами, підібрала ручну вагітну кішку на кордоні.

Але ж проблема більша.

В Києві стало багато доглянутих породистих тварин-безхатченків. Так, в місті залишились волонтери, які кожного дня варять їжу, закуповують корми, годують їх. Але ж одна справа годувати вуличних котів, які з народження живуть по підвалах і знають, як виживати. А частина котів — абсолютно домашні, не пристосовані до вулиці. Вони або гинуть під колесами або починають хворіти.

- Сьогодні ми донатимо в першу чергу на головне — на ЗСУ. Наскільки війна вплинула на бажання людей підтримувати безпритульних тварин?

- Війна відкрила, чим наповнені люди. Хто наповнений лайном, транслює його. Хто наповнений добром, транслює добро. Сердечні, відкриті, добрі люди донатять і туди, і сюди. За себе можу сказати, що зараз я намагаюсь справлятись сама. За всю війну відкрила три чи чотири збори. Але є дівчата, які не можуть це зробити, і вони просять про допомогу. Люди відгукуються.

"Маємо багато прикладів, коли українці не виїжджали зі своїх домівок, бо не могли вивезти тварин"

Багато хто з нас захоплювався легендарним заповідником Асканія-Нова на Херсонщині. Зараз він під окупацією, і, за інформацією волонтерів, там гуманітарна криза.

За цю війну, за даними зоозахисників, вже загинуло мінімум 50 тисяч дельфінів у Чорному морі. Окупанти захопили і нищать 8 українських заповідників та 12 національних парків України. Вбито більше 6 млн свійських тварин.

Розуміння масштабів проблеми сплело зооволонтерський рух в Україні в єдину екосистему. Хребтом цієї системи часто стає UAnimals — найбільша зоозахисна організація.

Історія UAnimals почалась у 2016 із протесту проти використання диких тварин у цирку. Сьогодні це велика структура, команда котрої зросла у п'ять разів після 24 лютого, яка вивозить з гарячих точок коней, ведмедів, змій, дикобразів і, звичайно, собак і котів.

"Якщо раніше ми допомагали притулкам у тих питаннях, які їм важко закрити самостійно, то зараз беремося практично за все — доставляння гуманітарної допомоги, медикаментів, готуємо притулки до зими, закупляємо їм все необхідне для того, щоб вони могли пережити холод, відключення електроенергії, потенційні обстріли, — говорить операційна директорка UAnimals Ольга Чевганюк. — Відбудовуємо притулки, які були зруйновані росією, і, звісно, дуже гучно на весь світ говоримо про екоцид. Тому що саме це зараз і відбувається в Україні. Абсолютно цілеспрямовано і спеціально знищується природа і тваринний світ України. Ми говоримо про це, збираємо підписи під петицією, далі будемо комунікувати із Європарламентом та іншими установами, які мають розв'язувати такі питання.

Окремий виклик — фандрейзинг, який раніше був точковим, а зараз став системним, адже у нас багато задач, і ми повинні мати відповідні ресурси на вирішення такої кількості проблем.

- Зараз всі донатять на ЗСУ. Потік фінансової уваги до тварин зменшився?

- Досі 80 відсотків того, що збирають UAnimals на допомогу тваринам в Україні, це донати від фізичних осіб. Все інше — допомога від бізнесу, зоозахисних або природоохоронних організацій. Українці так само, як збирають гроші на "Байрактар", збирають кошти і на притулки тощо. Але щоб це відбувалось, потрібно про це говорити правильним чином, робити проєкти, співпрацювати з лідерами думок, без цього, звісно, такої змоги не було б.

- Є думка, що це все не на часі…

- Тим, хто говорить про "не на часі", ми ставимо за приклад ЗСУ. До нас приходить величезна кількість запитів від військових про порятунок тварин. Наші воїни бачать набагато більше, ніж ми в тилу. Пишуть то про одинокого ведмедя, який сидить у клітці на Харківщині, то про зруйнований притулок. Інколи ми залишаємо корми військовим, щоб вони годували безпритульних тварин. І вони якраз розуміють, що це на часі. Тварини — така сама частина нашої країни. Їх також треба рятувати, бо вони не в змозі рятувати себе. До речі, засновник UAnimals Олександр Тодорчук сьогодні у лавах ЗСУ, на фронті.

У нас є маса прикладів, коли українці не виїжджали зі своїх домівок, бо не могли вивезти тварин. Люди роблять все для того, щоб їх прогодувати, обігріти тощо. З іншого боку ми бачимо приклад росіян, які розстрілюють тварин без усіляких на то причин. Вони не можуть "випадково" потрапити в зоопарк, це величезна територія, і "випадково" розстріляти купу живих істот. Це робиться спеціально: винищують величезні ферми, стріляють в притулках. Заходять в господарство і вбивають усе живе на своєму шляху.

- Навіщо?

- Десь це частина психологічного терору людей. Десь — просто хворі особистості. Але так чи інакше, ми розуміємо, що українці на своїй землі все і всіх захищають, а росіяни винищують. Це те, що нас відрізняє. І таке людське ставлення — одна із причин, чому ми переможемо.

- Великий напрямок — ви стали хабом, який закриває потреби багатьох, в тому числі — берете на себе евакуацію тварин із небезпечних місць. З якими складнощами стикаєтесь?

- Ми не думали, що нам колись доведеться купувати бронежилети та каски для наших рятувальних команд. А зараз кожного разу, коли вони виїздять на прифронтові території, ми переживаємо, щоб всі повернулись живі та неушкоджені.

У нас є безліч історій, коли вони їдуть дорогою, їх супроводжують військові, і не можна звернути пів метра вправо-вліво, тому що все навколо заміновано. Вони чують обстріли, бачать вибухи. Зараз ми вивозимо багато тварин із Херсонської області, тому що це стало можливим. І ось, наприклад, один із маршрутів: із Херсонської області ми вивозимо свинок, носух, дикобразів, котів з Дніпра, далі волонтери їдуть у Слов'янськ, після цього — в Херсон і Миколаїв. Інша команда евакуації — у нас їх дві — також їде в Херсон із величезною кількістю кормів і вивозить тварин.

Все це супроводжується страшними історіями людей. Інколи наша команда заїздить в такі села, яких навіть на мапі немає. Це завжди ризик, і тільки сміливі люди із великим серцем можуть на таке йти.

- Ви — одні з небагатьох, хто береться за евакуацію диких тварин.

- В Україні немає місця, де їх можна залишити без шкоди для самих тварин. В Україні є буквально 5 заповідних зон — реабілітаційних центрів, де є відповідні умови. І вони всі завантажені. Умов, наприклад, для тих самих левів, тигрів, гепардів, яких ми весь час вивозимо, немає. Але ніде й у світі не потрібні додаткові дикі тварини, всі реабілітаційні центри переповнені. В Україні є проблема, що держава не забороняє розведення диких тварин в неволі. Відповідно, організації за кордоном, які готові приймати тварин, розуміють, що це допомога, яка буде потрібна весь час, і потоку тварин немає кінця і краю. Важливо, щоб раніше чи пізніше цей законопроєкт був в Україні ухвалений.

Але зважаючи на те, що у нас війна, знаходяться неймовірні люди, які нам допомагають. Наприклад, керівниця познанського зоопарку Єва Зграбчиньска, яка величезну кількість тварин допомогла перевезти за кордон — в інші країни Європи, Америку, Південну Африку. Цих тварин ніхто ніколи повертати в Україну не буде, якщо вони їдуть, то це — назавжди.

- Під Києвом є центр порятунку диких тварин Наталії Попової, частина тварин залишається в ньому?

- Він у нас постійно переповнений. В цьому центрі тварини не живуть, вони на тимчасовій перетримці та реабілітації. Йде постійна боротьба за те, щоб там зайняти місце, але поки ми не прилаштуємо тих, хто вже є, складно братись за інших.

До війни тварин безконтрольно розводили, створювали контактні зоопарки, брали на домашнє утримання, але війна показала проблему у всій красі. Історія цих диких тварин закінчилась тоді, коли виникла загроза життю господарів, і ці іграшки стали не потрібні. Ті, хто дійсно любить тварин, повивозили їх в перші ж тижні після вторгнення.

- Напевне, ви отримуєте заявок більше, ніж можете покривати. На які реагуєте першочергово?

- На початку великої війни намагались дійсно врятувати всіх, але виявилось, що це неможливо. Тоді вирішили для себе: ми рятуємо тварин від війни в Україні. Тобто — беремо на себе найтяжчі кейси. Пріоритетна послідовність така: в першу чергу — окуповані території, якщо можливо туди доправити допомогу, наприклад, фінансову, якщо можна якимось чином врятувати, вивезти тварин, ми це робимо.

Після йдуть території, які обстрілюються. Потім — тільки-но деокуповані, бо там теж зазвичай важка ситуація, і вже після того — тварини, які були вивезені з небезпечних територій на відносно безпечні, та людям потрібна допомога. Допомога, де більш безпечно — Одеса, Львів тощо, — якщо залишається ресурс.

Крім того, у нас є ряд показників, яких дотримується вся наша команда, і один з них — кількість врятованих життів на одиницю часу. Кожного дня команда пише, скільки тварин сьогодні було вивезено, нагодовано, стерилізовано, вилікувано — ми публікуємо звіти у соцмережах. Можна витратити дві години та врятувати одну тваринку, а можна вивезти цілий притулок з-під обстрілів, врятувати 60 життів. Нам доводиться у таку конкретику вдаватися і ухвалювати такі складні рішення.

- Нещодавно бачила новину, що ви вивозили змій з Херсона. Як ви це організовуєте, адже ваша команда має розуміти, як із ними поводитись?

- Наша команда знає, як евакуювати таких тварин. Якщо не знаємо, чи не впевнені, знаходимо фахівців, які точно розуміють, як поводитись з тією чи іншою твариною. З Херсонщини ми привезли саламандр, які точно є суперунікальними для природного фонду. Ми передали їх науковцям, які знають, як правильно з ними поводитись, як розмножувати. Потім випускатимуть в природу. Скажу, що ми вивозимо всіх тварин без залежності від того, наскільки вони рідкісні.

- Ми стали жорсткішими чи більш чуйними? Як нас змінила війна?

- Я ще до 24 лютого спілкувалась із колегами з країн, які пережили війну, і вони казали, що після війни в їхніх країнах ставало більше веганів. Це пов'язано з тим, що люди бачать жорстокість, це викликає у них емпатію, адже жахи відбуваються поруч, а не десь далеко. Очевидно для всіх, що у нас величезний сплеск благодійності. Це не просто так виникає: події викликають певний емоційний ряд у людей, певні думки. Я сподіваюсь, що в нас стане більше емпатії, і, коли війна скінчиться, ми зможемо змінити законодавство на користь захисту тварин.

- Ми всі думаємо про те, як будемо жити після Перемоги. Що буде із нашим зоозахистом і екологією?

- Буде складно. росія знищує майбутнє нашої країни, і не лише нашої. Ця держава не тільки терорист, це — екотерорист. Вона вбиває не тільки людей, а й цілеспрямовано знищує природні ресурси України. Забруднені тисячі квадратних кілометрів ґрунту, велика кількість замінованих територій, велика кількість вбивчих речовин, які потрапляють в ґрунти. Вражено 20% природоохоронних територій України. Велика кількість нафтопродуктів згорають внаслідок російських обстрілів, і це призводить до того, що забруднюється повітря.

І я говорю постійно, що важливо розуміти: це все абсолютно цілеспрямовані дії, а не наслідок. Деякі види тварин можуть вимерти повністю. Це одна зі статей, за яку росія рано чи пізно має відповісти.