"Бронетруси", "кіберкофти" та шкарпетки на ґудзиках: як полтавки шиють адаптивний одяг для поранених бійців

Читать на русском
Автор
7232
Колаж "Телеграфу"

"Швейна рота" об’єднує 250 волонтерок з України та зарубіжжя. З початку війни вона передала на фронт і в госпіталі понад 15 тисяч одиниць одягу

У Олександри перед великою війною були абсолютно мирні плани — відкрити власну справу й шити дитячий та жіночий одяг на замовлення. Адже це завжди актуально. Побутова швейна машинка в неї була, а на день народження чоловік подарував оверлок. Тепер молода мама в декреті, як представляється сама Саша, спеціалізується на пошитті адаптивного одягу для поранених. Її довоєнні пріоритети втратили актуальність 24 лютого 2022 року, як, власне, і в більшості українців.

— З самісінького початку широкомасштабної війни я шукала можливості долучитися до волонтерського руху, але ходити з двома маленькими дітьми на в’язання сіток, наприклад, у мене не виходило. Залишити ж їх не було з ким, бо дитсадки не працювали, — пригадує 28-річна Олександра Голенко. — І тут якось мені на очі потрапила інформація про те, що "Швейна рота", заснована дніпрянкою Мариною Пальченко, потребує додаткових рук, бо не встигає виконати одне термінове замовлення. Не роздумуючи, я зв’язалася з Мариною, сказала, що можу підключитися. Оскільки просто сидіти й чекати перемоги — це не про мене. І не про людей, які тепер поруч зі мною.

Кнопки та зав’язки змінили на липучки

Сьогодні в полтавському підрозділі "Швейної роти" приблизно два з половиною десятки жінок, серед яких немає жодної професійної швачки з досвідом. Оскільки Саша приєдналася до "Швейної роти" першою в Полтаві, то далі всіх бажаючих полтавок направляли до неї. Так Олександра Голенко з дипломом Полтавського педуніверситету стала організаторкою волонтерського руху швачок у рідному місті. До нього долучилися і дві біженки: Тетяна Фесенко, яка через війну ще 2014 року виїхала з Луганська, та її тезка з Харкова. Є молоді, а є ті, кому за 60. Всі працюють по домівках на власних машинках.

Саша Голенко за роботою
Саша Голенко за роботою

Окремий осередок діє на базі 17-го ліцею, де за координатора — заступник директора з господарської роботи Ельвіра Гонтар. Там у вільний від уроків час збираються вчителі, технічний персонал, учні та їхні батьки. Хтось кроїть, хтось строчить… Але в результаті все йде до однієї купи. Бо всі працюють на перемогу.

Загалом підрозділи "Швейної роти" відправляють на фронт балаклави, бафи, рукавиці, панами, штани, футболки та спідню білизну. У військових, до речі, дуже великі запити на сімейні труси, бо на передовій них нема часу на прання, в умовах війни це одноразові речі.

Із залишків тканини шиють рушники. А якщо якийсь лікувальний заклад у Полтаві просить постільну білизну, то всі волонтерки спільно працюють на одне замовлення, щоб було швидше.

Та все ж у пріоритеті адаптивний одяг. Все, що передається в лікарняні заклади, називається "кіберодягом", а все, що йде на фронт, має узагальнену назву — "бронеодяг".

Це тепер усі грамотні й знають, що замість бокових швів на шортах, трусах, а також на футболках, кофтах, майках для малорухомої людини мають бути липучки, щоб вона сама могла їх застібати. Спочатку швачки встановлювали на них то кнопки, то робили зав’язки. Однак пацієнтам не завжди зручно, та й не кожному з них під силу самостійно упоратися з такими дрібними деталями. Це змушувало "Швейну роту" швидко реагувати на потреби, враховувати зауваження поранених, вчитися на власних помилках. Їхній одяг пройшов усі стадії тестувань і допрацювань, і тепер до нього важко прискіпатися. Навіть кишені йому додали на прохання бійців.

Саша тримає труси на липучках
Замість бокових швів на шортах, трусах мають бути липучки

— Приблизно у 80 відсотках поранень кінцівок, як показує досвід, доводиться встановлювати апарат Ілізарова, металеві штирі від якого стирчать у різні боки, — пояснює Саша. — У холодну пору року то взагалі жах, бо звичайні штани на таку конструкцію не надінеш і подихати свіжим повітрям на вулицю не вийдеш. А інші де візьмеш? Волонтерки "Швейної роти" першими почали працювати над цією проблемою. Згодом підключилися й спритники, які доволі вже нашили подібних товарів і торгують ним направо-наліво. Штани, наскільки мені відомо, продають за 1600 гривень. Ми ж за такі гроші можемо четверо штанів зшити й на додачу купу трусів та футболок. Аби люди знали, до кого звертатися у разі потреби по безплатний адаптивний одяг, залишаємо свої контакти на бирках.

Олександра у лікарняній палаті з пораненим бійцем
"Швейна рота" забезпечує поранених безплатним адаптивним одягом, каже Олександра

Розміри коливаються від 48-го до 68-го.

Адаптивний одяг для поранених
Адаптивний одяг для поранених шиють різних розмірів

В асортименті є навіть трикотажні шкарпетки на липучках і в’язані на ґудзиках.

в’язані  шкарпетки на ґудзиках
Є й в’язані шкарпетки на ґудзиках

Підкови, бублики, кістки

Тепер волонтерки шиють одяг за розробленими лекалами, що значно прискорює процес. Тож за один раз можна викроїти хоч десяток трусів.

— До того ж, в інтернеті є викройки одягу зі спеціальними пристосуваннями, можна знайти майстер-класи з його пошиття. Було б бажання, — пристає до розмови 33-річна Тетяна Бєлова, також мама двох дітей, яка приєдналася до команди три місяці тому. — Звісно, мені, як і багатьом, з першого разу не все вдавалося. Доводилося шити, пороти, перешивати. Хоча сама й швачка за фахом, але за спеціальністю ніколи не працювала. Тому досвід здобувала на ходу. На відміну від Саші, я маю постійну роботу, тож волонтерити доводиться вечорами й ночами. Хай я зшию у вільний від роботи час дві-три футболки, але і це важливо.

Таня Бєлова і Саша Голенко
Таня Бєлова і Саша Голенко. Таня шиє футболки у вільний від роботи час

Таня розповідає, що в процесі навчання дізнавалася про якісь маленькі премудрості. Скажімо, щоб застібка-липучка не кололася, її треба трішки заокруглити, пристрочити так, що вона була менш помітною і не створювала людині якихось незручностей.

— Стараємося, щоб виробництво було безвідходним, — продовжує Саша Голенко. — Клаптики матерії, наприклад, використовуємо для наповнення подушок та валиків, бо вони мають бути жорсткими, лише ватин, поролон чи фалофайбер для них не годиться.

Ортопедичні валики швачки найчастіше виготовляють у вигляді підкови, бублика, кістки — на них зручно класти покалічені кінцівки.

готовий товар
З решток матерії волонтери роблять ортопедичні валики

Останнім часом з’явився запит на дощовики з особливої тканини "Оксфорд піксель", що не пропускає воду. Собівартість пошитого командою ентузіасток — 350 гривень, а ідентичного, який продають бізнесмени, — від 1000 до 1700.

Та переважно волонтерки шиють одяг із простих якісних бавовняних і трикотажних тканин, які "дихають" і приємні для тіла. Відрізи тканин передають місцеві жителі з власних загашників, хоча частіше доводиться оголошувати збори коштів на придбання матерії й фурнітури. Причому, зауважує моя співрозмовниця, найефективнішою є реклама у соцмережах. Завдяки їй до "Швейної роти" долучилися дівчата з Польщі, Німеччини, Словаччини, Норвегії, Великої Британії. А кадри, готові працювати на ентузіазмі, потрібні постійно.

Нещасливий, коли голий

Саша не впевнена, що після війни сяде за швейну машинку. Але поки війна, з-за неї не встане.

— Зазвичай зранку відвожу чотирирічного Івана зранку в дитсадок, а з дворічним Сашком доводиться домовлятися, — розповідає жінка. — Іноді всаджую його за мультики, іноді даю йому подушку й клаптики тканини, і так, граючись, він її набиває, допомагаючи мені справлятися з роботою. Тому я кажу, що це наш наймолодший волонтер. Не відволікаюсь ні на те, щоб прибрати нитки та обрізки з підлоги, ні на миття брудного посуду, складеного у раковину… Але чимось треба жертвувати.

Про те, щоб оновити родині гардероб, Олександра навіть не думає. Каже, будь-яка здорова людина, на відміну від немічної, здатна придбати собі вбрання, тож зараз гаяти час на пошиття одягу означає гаяти час у війні.

Пораненим бійцям повністю зрізають форму, щоб мати доступ до всіх ушкоджень, і у прифронтові госпіталі вони зазвичай потрапляють абсолютно голими, — продовжує Олександра. — Часто воїни не в тому стані, щоб оцінювати ситуацію, але пізніше їм стає некомфортно. А спеціального одягу, підлаштованого під потреби військових із пораненнями, окрім того, що доставляють волонтери, у лікарняних закладах нема. Тому "Швейна рота" акумулює його у Дніпрі, звідки направляє у майже 30 госпіталів України. До нас звертаються і волонтери, які їздять у прифронтову зону, ними також передаємо свою продукцію. У великих містах самі шукаємо бажаючих доставляти її до лікарень.

Саша Голенко передає у медзаклади адаптивний одяг
Саша Голенко раз чи двічі на тиждень передає у медзаклади адаптивний одяг

На початку, пригадує Олександра, дехто з медперсоналу в Полтаві був дуже насторожений щодо таких передач. Чомусь думали, що їм доведеться звітувати за використання гуманітарних речей чи нести за них персональну відповідальність. Хоча вона навіть не заїкалася про це, бо все робиться на добровільних засадах і від щирого серця. З часом ця настороженість минула, і зараз медсестри самі у разі потреби телефонують Саші, просять піднести необхідні речі конкретних розмірів. Особливо відчувається їхній дефіцит, коли надходить одразу велика кількість поранених. А загалом Олександра без нагадувань відвідує лікарняні заклади раз чи двічі на тиждень. І найбільше щастя, зізнається, побачити у коридорі військового в адаптивному одязі.

За Сашиними підрахунками, лише вона одна пошила понад 800 одиниць різного одягу для учасників російсько-української війни. А на рахунку "Швейної роти", яка поступово виросла до 250 осіб, його близько 15 тисяч. Це багато, враховуючи, що все шиється на побутовому обладнанні, переважно по домівках.

— Ми не знаємо, як довго адаптивний одяг слугує пацієнтам, — продовжує Саша. — Можливо, день, а, можливо, й кілька місяців. Але, думаю, лише одиниці залишають його у лікарні після виписки. Він може "мігрувати" за ними по інших установах і навіть містах чи країнах.

За словами волонтерки, для неї найбільше щастя — почути позитивний відгук про свою роботу. "Це наче зарплату отримати", — усміхається. І розповідає таку історію. Якось їй зателефонувала медсестричка полтавської лікарні й попросила принести одяг для пораненого бійця, який був родом із заходу України. Він не мав можливості надягнути звичайний одяг, а його дружина, звісно, не могла швидко приїхати до Полтави. "Якби ви бачили, як чоловік зрадів, коли ми його одягнули!" — розповіла згодом медсестра.

А одного разу мама хлопчика, котрий ходить зі старшим сином Олександри в один дитсадок, дізнавшись, що вона шиє одяг для поранених, написала їй велике повідомлення зі словами вдячності. Виявилось, кілька місяців тому її чоловік отримав поранення на фронті. Коли ж йому в шпиталі Дніпра принесли адаптивний одяг, він не стримався — зняв себе на відео й поділився своїм щастям з дружиною.

— Як і в усіх людей, котрі довгий час займаються монотонною, одноманітною роботою, у мене іноді буває емоційне вигорання. Але ось такі відгуки захисників, такі подяки стимулюють не зупинятися, працювати ще з більшою самовіддачею, — каже Олександра.

Саша та медсестра
Найбільше щастя – почути позитивний відгук про свою роботу, каже Саша

Насамкінець додамо, що волонтери "Швейної роти" допомагають не лише військовослужбовцям, а й цивільним, котрі постраждали від війни. Зазвичай родичі потерпілих пропонують гроші за нестандартний одяг, але вдячність захисникам не продається. Та кожен може зробити донат на підтримку доброї справи. З пожертв волонтерки оплачують, зокрема, великі посилки, які замовляють мами і дружини захисників на конкретні адреси.

Реквізити для донатів:

PayPal

[email protected]

UAH — UA553052990000026208733366656

Пальченко Марина Ігорівна

Mоno: 5375 4141 2553 9402

Банка https://send.monobank.ua/jar/48CNUrqA7r .

З Олександрою Голенко можна зв’язатися за номером (066) 623-74-89.

Фото автора та з особистого архіву Олександри Голенко