Як "пєтушки" врятували українських бобрів від знищення

Люди борються з бобрами, не розуміючи, що самі завдають природі ще більшої шкоди

У Національному парку "Пирятинський" на Полтавщині бобри частково повернули річку Руду в старе русло. Науковці, які вивчають цих великих гризунів, стверджують, що після людини бобри — найзавзятіші будівельники.

— Природному відновленню популяції бобрів посприяла… мода, — каже доцент кафедри екології та зоології Навчально-наукового центру "Інститут біології та медицини" Київського національного університету ім. Т. Г.Шевченка і за сумісництвом науковий співробітник Національного природного парку "Пирятинський" Анатолій Подобайло. — Якщо пригадуєте, наприкінці 80-х — на початку 90-х років у моду ввійшли шапочки, які називали "пєтушками". Цінність хутра після цього різко впала.

До того в СРСР довгий час були надзвичайно популярними шапки з ондатри, норки, "пижика" (шкурки теляти північного оленя), бобра… В Україні, за винятком невеликих ареалів на Поліссі, ці тварини не водилися, бо їх знищували браконьєри. Я вперше побачив сліди зубів бобра на дереві в заказнику під Каневом, бувши студентом. А зараз, через десятиліття, займаюся дослідженням ролі бобрів у формуванні й реставрації екосередовища.

Екосистемні інженери

— Пане Анатолію, стривайте! Яке формування екосередовища? Знищені дерева по берегах річок і загати, які уповільнюють течію чи перекривають плин води? Хіба не цим "славляться" бобри? Хіба це не суперечить збереженню природи і не викликає конфлікти людей з великими гризунами?

— Стереотипи мислення дуже живучі. Бобри, на відміну від людей, не знищують дерева. Вони ними харчуються! Причому їдять лише кору і камбій — м’який шар деревини, який знаходиться одразу під корою, завдяки якому рослина потовщується. Вибирають м’які породи: осику, вербу, березу. Причому дуже рідко сточують стовбури, більші у діаметрі, аніж 20 сантиметрів. Переважно вибирають молоді, по 10-15 сантиметрів, на які потрібно витрачати менше зусиль. З цієї ж причини бобри не будуть тягнути дерево далі, як за триста метрів від свого житла. До речі, ми спостерігаємо, що деякі з надгризених ними дерев ростуть роками, і до них тварини більше не підходять. Одне слово, жоден бобер не може обезлісити такі площі, як це роблять люди… А дерева в природі самі висіваються.

До того ж, насадження у рекреаційних зонах, парках дуже легко вберегти від пошкоджень чи згризань, обмотавши їх сіткою, що використовується при штукатурці. Сітка бобрам не по зубах, і вони відійдуть в інше, безлюдне місце, збудують там нори. Поляки, наприклад, у місцях, де бобри риють нори чи вибудували загату, кладуть трубу, а на вході води ставлять решітку, щоб вони не забивали її гіллям.

Від загат, щоб ви розуміли, користі більше, аніж проблем. Власне, наші наукові дослідження стосуються вивчення саме цієї "діяльності" великих гризунів.

— Користі? В чому ж вона виявляється?

— Бобри — ключовий вид дикої природи, який формує екосередовище не лише для себе, а й для сусідів. Не дивно, що їх називають екосистемними інженерами. Ці тварини заселяють малі непромерзаючі річки, озера, ставки, болота та меліоративні канали із широколистяними деревами та кущами на берегах. Живуть там сім’ями по 2-10 особин. Щороку в травні-червні у сім’ї народжується 2-4 малят. Бобри будують хатки з підводними входами та нори. Якщо водойма недостатньо глибока, будують загату із завалених дерев. Їхня система ходів та каналів захищає малят від хижаків і полегшує доступ до рослинності, якою бобри харчуються. Літом вони їдять зелень, коріння рогози, осоки, латаття, інших водних рослин, молоду кору. На зиму заготовлюють гілки та стовбури дерев, затоплюючи їх водою, проріджуючи таким чином прибережні чагарники та ліси. Найчастіше ці тварини "вирубують" осику та вербу, а хвойні дерева через підтоплення гинуть. Іноді це суттєво змінює вигляд навколишнього ландшафту.

Ще більше змінюють середовище боброві загати, які піднімають рівень води. Натомість розвиваються водні та навколоводні рослини. Таким чином, бобер створює водно-болотні угіддя, які забезпечують місця проживання та харчування водяних полівок, зайців, копитних, земноводних, водоплавних, різноманітних комах та комахоїдних птахів. Якщо на цьому плесі з’являється перната дичина, то вона переносить ікринки риб, і таким чином водойма зариблюється. До того ж, коренева система дерев, що ростуть довкола, отримує достатнє живлення. Покинуті нори бобрів використовують видри, норки та ондатри.

Отож, середовище, давно заселене бобрами, є стійким, там мешкає чимало видів рослин та тварин, і така екосистема тривалий час підтримує баланс.

І ще дуже важливо: бобер європейський, або ж річковий, здатний повертати річки у їхні старі русла. Це довели польські вчені. Під Варшавою таким чином удалося відновити старе русло однієї з річок. Річ у тім, що коли з’являється загата, то вода розливається, і при цьому потік шукає м’якший грунт. А м’якший він на старому річищі.

Недарма ці тварини перебувають під захистом Бернської конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі, прийнятої 1979 року й ратифікованої Україною. Вони охороняються також Оселищною директивою ЄС, прийнятою 1992 року в Брюсселі, метою якої є збереження та покращення стану біорізноманіття за рахунок збереження природних оселищ та видів природної фауни і флори на території ЄС.

Війна з бобрами

— Та люди вперто воюють із бобрами, руйнуючи їхні хатки й гатки. Бо в одних випадках розливи, які вони спричиняють, затоплюють городи і поля, містки і броди, а в інших, коли потоки змінюють русло, господарям стає далеко гнати гусей на воду…

— Бобри своєю життєдіяльністю підтримують рівень води у водоймах, і в цьому одна з найважливіших ролей цього виду. На жаль, люди бачать лише те, що на поверхні. Самі ж тим часом перестали дотримуватися дуже важливої норми — не розорювати землі, що лежать ближче, аніж 25 метрів до річок. Тому до них потрапляє гумус, вони замулюються, міліють. Треба єдине зрозуміти: гатити греблю — це природний інстинкт бобрів. Вони будують їх навіть на невеликих струмочках. Просто чують дзюрчання води, і в них включається цей інстинкт. Але є дуже простий метод запобігти цьому. Не треба втручатися в природу, не треба руйнувати греблю. Досить просто вмонтувати в греблю водостічну трубу, щоб тварини не чули дзюрчання води.

— Які позитивні зміни відбулися в екосистемі Національному парку?

— У межах Прилуцького району Чернігівської області та колишнього Пирятинського Полтавської протікає невеличка річка Руда. Її загальна довжина всього 40 кілометрів, десять з яких пролягає через наш парк. Так от, у районі села Давидівка живе сильна сім’я бобрів, яка контролює третину 10-кілометрового відрізку річки. Тут найвищі греблі (перепад висот сумарно сягає трьох метрів), і Руда почала меандрувати, тобто петляти, робити вигини, й поновила таким чином природне русло. Родина бобрів завдяки цьому отримала додаткове харчування: ліщину, крушину, вільху, в’язи, осику (загалом до десятка компонентів), до яких підійшла річка. А в Сасинівці, де сім’я бобрів не щороку розмножується, а отже, заготовляє менше їжі, залишки якої тварини використовують для будівництва будиночків і загат, Руда продовжує текти, як і текла, через що тварини мають бідний раціон. Він на 90 відсотків складається з верби.

Менеджмент-планом Національного парку "Пирятинський" передбачено якраз сприяння бобрам у відновленні старого річища. Їм це вже частково вдалося, а за кілька десятиліть, переконаний, вони повністю відновлять старе русло.

Чому браконьєри знищують бобрів

— Популяція цих гризунів за час ваших спостережень збільшилась?

— Ні, на десяти кілометрах річки живуть від 12 до 29 особин. Коли їхня щільність починає зростати, в популяції починають швидко розповсюджуватися хвороби, виникає брак їжі, конкуренція, і включається природний добір. Частина ж тварин змушена переміщуватися в інші місця.

— У них є вороги?

— Вовки у нас не водяться.

— А браконьєри не влаштовують полювання на бобрів?

— Браконьєри не перевелись, на жаль. Ми виявляли на території Нацпарку і розставлені петлі, й черепи тварин. Хоча зараз, згідно з діючим законодавством, на бобрів, як і на інших хутряних звірів, можна полювати з жовтня по лютий — вони занесені в список мисливських тварин.

— Невже в моду знову повертаються хутряні шапки?

— Заради хутра чи м’яса бобрів уже давно не вбивають: хутро не затребуване, а м’ясо, яке за смаком нагадує м'ясо нутрії, надто важко й нераціонально добувати. Браконьєри полюють на бобровий струмінь, інакше кажучи, на мускусні залози тварин, що знаходяться в основі хвоста. Завдяки цим залозам бобри, як і всі ссавці, мітять краї своєї території. Запах призначається для особин їхнього виду. За ним молодняк, наприклад, шукає собі пару при розселенні, а людині він практично невідчутний. Але ж спритники почали розкручувати міф про чудодійні властивості "бобрового струменя" і добре на цьому заробляють. Настоянку й бальзами з нього рекомендують вживати при чоловічих і жіночих проблемах, при захворюваннях нервової системи, органів дихання, очей, серцево-судинної системи, при лікуванні онкології… Свого часу такі ж чудодійні властивості приписували рогу африканського носорога, пахучим залозам далекосхідного оленя кабарги. В результаті вони опинилися в Червоній книзі.

— Заради м’яса, кажете, на бобрів колись полювали?

— Радше заради хутра. Для багатьох країн, зокрема, Київської Русі, Литовського князівства бобри були цінним ресурсом. Зі шкурок шили шуби, коміри, муфти, ними торгували з Європою та Візантією. А м'ясо вживали в їжу. Причому його, оскільки тварини водоплавні, прирівнювали до риби, тож не заборонялося їсти навіть у піст. Так тривало з VII до початку ХІХ століття, аж поки бобрів практично не вибили. А ось за часів великого князя Київського Ярослава Мудрого (986-1054 рр.) вони перебували під охороною, за їхнє вбивство накладали величезні штрафи — аж три гривні. За ці гроші тоді можна було хату побудувати.

Гризунів рахують по пеньках

— Яким чином ви спостерігаєте за життям диких тварин? Може, так само, як і за лелеками, встановлюєте відеокамери?

— Намагаємося їх не турбувати. Є опосередковані методи спостереження. Наприклад, обліковуючи запаси деревини, які вони роблять на зиму (бобри у сплячку не впадають, і в холоди сидять у хатках та норах, живучи на запасах), ми можемо дізнатися про кількість особин на певній території. Пізньої осені у межах проживання родин — у радіусі 300 метрів від берегів річки — рахуємо всі пеньки кущів і дерев. На зиму одному боброві потрібно 70 кормових одиниць. Так довідуємось, чи повноцінна родина, тобто, чи з дітьми, чи вона в цьому сезоні живе сама. По слідах різців на пеньках можна судити, старим чи молодим бобрам вони належать. До речі, долотоподібні різці у бобрів, які ростуть усе життя, мають тверду емаль спереду і м’якшу ззаду, тому добре заточуються.

— Цікаво, де бобри зберігають запаси корму?

— Притоплюють у воді, а взимку пірнають по них під кригу. До речі, великі легені й печінка забезпечують їм такі запаси повітря та артеріальної крові, що під водою вони можуть перебувати 10-15 хвилин, пропливаючи за цей час до 750 метрів. Обгризені гілки потім складають на хатку чи на гатку. Потім ще й мулом обмазують. Набирають у лапки і носять такими маленькими порціями.

Таким чином, вони постійно щось будують. Загалом, після людини бобри — найзавзятіші будівельники.

Фото надані Анатолієм Подобайлом