Шукали в Карпатах і на Поліссі: як виростити 650 сортів картоплі з усього світу

В умовах війни наукова галузь перебуває в сладному становищі, каже кандидат сільськогосподарських наук Юрій Харченко

Устимівська дослідна станція рослинництва Нацакадемії аграрних наук України, що в Кременчуцькому районі Полтавської області, може відродити унікальні зразки культур практично всієї планети, які не зустрічаються вже навіть на їхній батьківщині.

У дослідній установі зберігають насіння понад 30 тисяч (!) сортів 132 сільськогосподарських культур. Найбільша колекція насіння проса — 5000 (!) сортів. Квасолі — понад 2000, маку — 1100. Тут щороку репродукують 302 сорти томатів, 228 — салату, по 74 сорти цибулі ріпчастої і шпинату, 68 — кропу й аж 650 сортів картоплі!

Більше про картоплю, яку часто називають другим хлібом, "Телеграф" попросив розповісти багаторічного незмінного директора Устимівської дослідної станції, кандидата сільськогосподарських наук, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки за розробку наукових основ і формування Банку генетичних ресурсів польових сільгоспкультур Юрія Харченка.

Найцінніше знаходили на хуторах

— Скільки треба мати землі, щоб висаджувати щороку майже 650 сортів картоплі?

— Досить 30 соток разом із захисною смугою. Ми ж висаджуємо всього по 20 насіннєвих картоплин. Хоча для того, щоб зберегти сорт, можна було б обійтися й п’ятьма картоплинами. Але перестраховуємося.

— Це картопля з усього світу?

— Так, але далеко не всі сорти. Практично щороку наша колекція розширюється. Десь щось самі шукаємо, виписуємо. Щось привозять з-за кордону наші знайомі й дарують. Співробітники Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук, що в Немішаєвому під Києвом, завжди діляться з нами новинками, що потрапляють до них. А до 2014 року станція відправляла експедиції по всій Україні, з яких наш службовий автомобіль повертався завантажений картоплею, цибулею, квасолею… Їздили на Полісся, у Карпати, на Чернігівщину, Сумщину… Кругом! Особливо цінними вважали зразки картоплі, знайдені десь на забутих богом хуторах. Бабусі, які її з року в рік саджали на своїх городах, не знали, звісно, як називається сорт і де він у них узявся. Такі невстановлені сорти у нашій колекції зберігаються під порядковими номерами.

Загалом, найцінніше, що в нас є, — це старі вітчизняні сорти, яких вже давним-давно ніхто й не пам’ятає. Зберігаємо ті, які вирощували ще після війни, у 50-60 роках минулого століття. На них тоді базувалося насінництво.

— Які вони на смак, цікаво?

— Дуже смачні! Такі, як були в моєму далекому дитинстві. До того ж вони добре протистояли різним захворюванням рослин.

— Сорти картоплі за кілька років вироджуються і їх треба замінювати. Дослідна ділянка не виняток же?

— Є така проблема. Сорти треба регулярно обновляти, оскільки на одному ґрунті вони за два-три роки втрачають урожайність. Але для нас не урожайність головне, а репродукція.

— Які сорти виявилися найурожайнішими на вашій ділянці цьогоріч?

— "Астера", "Слов'янка" й "Пікассо". В середньому з одного куща (тобто, з однієї бульби) отримали понад кілограм.

Покрутити бульбу в руці

— Хто з працівників станції займається доглядом за таким "інтернаціональним" картопляним полем? Посадка і збирання бульб у вас механізовані?

— Це все робиться вручну. Репродукція сортів передбачає насамперед збереження їхньої чистоти. Не можна допустити, щоб вони змішались. Тому кожен кущ картоплі обережно викопують лопатою, очищають від землі, крутять у руках, уважно оглядаючи кожну бульбу на предмет пошкоджень. Двадцять здорових, не ушкоджених шкідниками, відкладають окремо, висушують, пакують у пергаменті пакети й закладають у льох.

Відповідальна за посадковий матеріал картоплі — науковий співробітник, кандидат сільськогосподарських наук Росина Бондус. Коли приходить час збирати урожай, вона щодня разом з кількома помічниками без вихідних працюють на плантації. Раніше, до скорочення штату, у Росини були два лаборанти, а зараз вона одна. Нема можливості утримувати ні людей, ні колекцію, бо наука, як кажуть, не на часі.

— Скільки днів іде на те, щоб викопати картоплю з 30 соток?

— Робота починається у другій декаді липня і триває три тижні. Спочатку для насіння викопують ранні й суперранні сорти. Їх не можна перетримувати в землі, бо вони починають псуватися. Та й пізні треба викопувати вчасно.

— А хто з’їдає решту врожаю?

— Роздаємо безплатно малозабезпеченим родинам і працівникам станції. Перед цим науковий співробітник обов’язково зважує урожай, вносить дані в статистичні відомості.

— Вас особисто яка картопля з колекції найбільше вразила чи здивувала — формою, кольором, скажімо?

— Щоб мене чимось здивувала картопля? Та ні! Я давно тут працюю, бачив дуже нетипові прояви у багатьох культур, тому для мене всі відхилення від норми — справа звична. А от коли хтось "з вулиці" (скажімо, екскурсанти) посеред літа потрапляє до нас на поля, то дуже всьому дивується. Лише той, хто їх не бачив, може думати, що тут вчені нісенітницею займаються.

Щодо картоплі, то в неї насправді широка колірна палітра, і це багатьох дивує. Наприклад, шкірка батату (солодкої картоплі), залежно від сорту, може мати оранжевий, яскраво фіолетовий чи пурпуровий колір.

Сорт картоплі "Чорний принц", родоначальниками якого є Ізраїль та Нідерланди, має чорну шкірку. Є в нас картопля родом з Індії, в якої і шкірка, і м’якуш суцільного темно-синього кольору.

А з сусідньої Семенівської громади ми привезли місцевий сорт "Банан 2". У нього забарвлення шкірки жовте, а м’якуша — кремове.

Ще м’якуш картоплі буває рожевим, фіолетовим, майже чорним.

Але це не для широкого використання, а, швидше, для декору, для ресторанного шику. У більшості сортів м’якуш білий або кремовий.

Цінний генетичний матеріал з росії

— А чому таку безцінну колекцію ви зберігаєте у звичайному льоху?

— Так, у нас нема сучасних камер, у яких можна забезпечити ідеальні умови зберігання. Зате льох у нас незвичайний — панський. Адже дослідна станція розмістилася на території маєтку лікаря і мецената Василя Устимо́вича, який тут мешкав до того, як більшовики позбавили його землі й майна. Так от, у добротному цегляному льосі, збудованому ще наприкінці 1800-х років, на якому стояв сарай, Устимович зберігав колекцію вин. Сараю давно нема, а в комірках відреставрованого льоху ми успішно зберігаємо безцінний посадковий матеріал картоплі.

Поряд із маєтком 130 років тому Василь Устимович заклав дендропарк, в якому висадив невелике дерево з Китаю — евкомію в’язолисту — природний каучуконос. Тому тривалий час за Радянського Союзу тут розміщувалася дослідна станція каучуконосних рослин, де вивчали рослинну сировину для виробництва гуми. А 1954 року, коли у промисловості активно почали застосовувати штучний каучук, нашу наукову установу підпорядкували Всесоюзному інституту рослинництва імені М. І. Вавилова в Ленінграді, який займався збиранням і збереженням генофонду рослин. Після того, як Україна отримала незалежність, у нас, завдяки статусу підрозділу всесоюзної наукової установи, залишилися тисячі зразків різних культур. Щобільше, нам удалося потягнути з росії дуже багато унікального матеріалу, який став національним надбанням.

Вчені старої школи із Санкт-Петербурга нас цінували. Завдяки цим контактам в Устимівку із Санкт-Петербурга посилки йшли потоком. Ми забирали звідти, перш за все, старі українські сорти сільгоспкультур, які вирощували ще в 40-х роках минулого століття. Вдалося взяти навіть найцінніше, привезене Вавиловим з перших експедицій до Південної Америки, Африки та Китаю. Зокрема, багато просовидних, зернових культур, кукурудзи. Нам дісталося навіть насіння прародички кукурудзи — дикої рослини теосинте, зібрані колись ленінградцями в горах Південної Америки та Китаю.

Наша дослідна станція — єдина в державі, яка займається збереженням насіння сільськогосподарських культур.

Забракована "Королева Анна"

— Юрію Вікторовичу, вже другий рік поспіль в Україні великий урожай картоплі. Цьому сприяє клімат?

— Оскільки ця культура походить з Південної Америки, то вона любить помірний клімат. Найкраще для неї — 22-24 градуси тепла. А в період вегетації, коли йде розвиток бульб, картоплі потрібен дощ. Останні два сезони склалися просто ідеальні кліматичні умови для картоплі. Це трапляється в середньому раз на п’ять років. Зазвичай, останнім часом уже до червня встановлюється спека до 30, а на ґрунті й до 50 градусів, і тоді культура вимагає поливу. Жаростійких і водночас посухостійких сортів картоплі вчені поки не вивели — це не так швидко робиться.

Загалом для наших широт найкраще підходять європейські сорти — німецькі й голландські.

— А чому не українські?

— Селекцією в Україні займається Інститут картоплярства. Там толкові вчені, хороша наукова школа, багаторічні напрацювання. І є в них дуже непогані сорти, які найбільш пристосовані до наших природних умов. Це не те, що картопля з Єгипту чи з Фінляндії, вирощена на українських чорноземах. А яка вона смачнюча — картопля української селекції!

Але, на жаль, в Україні не налагоджене насінництво українських сортів. Тобто, ті, хто поширює нові гібриди, не роблять цього, як слід, не дотримуються методик. Тому до споживача вони доходять уже напіввиродженими. Якщо ви мене спитаєте, чому так, я відповім: наукова галузь перебуває в складному становищі. Особливо це стало відчутно в умовах війни. Нема кому працювати, не виділяється достатньо коштів.

— З початку широкомасштабного вторгнення ви нікуди не вивозили свою колекцію?

— Була пропозиція від Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) рятувати колекцію, але завдяки тому, що наступ ворога був зупинений на кордоні Сумщини та встояв Харків, ми нікуди не виїжджали. Навпаки, прийняли на збереження "переселенців" — зразки насіннєвого матеріалу Національного центру генетичних ресурсів рослин України з Харкова. Десятки тисяч їх вивезено також в інші безпечні місця.

А загалом навіть у разі глобальної катастрофи на планеті голод людству не загрожуватиме. Адже у льодовій печері на острові Шпіцберген у Північному Льодовитому океані (Королівство Норвегія) розміщується міжнародне сховище насіннєвого матеріалу рослин. Там є насіння й з нашої станції. Тож сподіваюсь, що навіть за таких скрутних часів ми збережемо свої досягнення й надбання.

— Цікаво, які сорти картоплі ростуть на особистому городі вченого агронома?

— Після кількарічних експериментів ми з родиною (у мене дружина науковий співробітник станції й обидві доньки опановують агрономічну науку) уподобали чотири сорти. Вирощуємо суперранні "Белла Россу" та "Рив’єру", якою замінили "Королеву Анну" й інші популярні колись сорти, а також середньопізні "Аризону" й "Гранаду". Це надійні, пластичні до погодних умов і врожайні картоплі. Не дуже пошкоджуються хворобами, за винятком "Рив’єри", яку під час вегетації треба обов’язково обробляти препаратами.

Фото надані Устимівською дослідною станцією рослинництва НААНУ