Полювання на диких котів: як з острова, де 21 рік прожила полтавська "Робінзон Крузо", вивозили чотирилапих

Небувалу операцію провели співробітники Кременчуцького аварійно-рятувального загону спецпризначення ДСНС, рятувальники з Полтави, волонтери інформплатформи Help.animals.Poltava та благодійна організація з порятунку тварин UAnimals. Півтора десятка людей з пастками-приманками, великими клітками, шматками м’яса, котячим кормом і заспокійливими препаратами для тварин висадилися на безлюдному острові Вишняки у Кам’янському водосховищі.

Вони мали евакуювати десятки котів і собак, які залишилися без догляду після раптової смерті 66-річної Лариси Ребристої, котра прожила на острові 21 рік. За одну ходку всіх тварин вивезти не вдалося – деякі не далися в руки. Тому, попри негоду, волонтери кілька разів відвідували острів…

Ловили сачками, пастками, руками

– Тривогу, дізнавшись про несподівану смерть Лариси Ребристої, забили зоозахисники. Проте вивезти велику кількість тварин з острова на звичайному моторному човні було проблематично, тому вони звернулися до ДСНС, – розповіла "Телеграфу" речниця управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області Світлана Рибалко. – Ну, а ми вже підключили аварійно-рятувальний загін спецпризначення з Кременчука. Підрозділ виділив два містких човни, а на супровід "десанту" відправив ще й двох водолазів. Автобус для перевезення волонтерів та рятувальників з Полтави надала благодійна організація UAnimals.

– У нашій команді були досвідчені ловці тварин, – підключається до розмови волонтерка Людмила Хоменко. – Вони (їх було шестеро) висадилися на берег першими, а решта учасників процесу залишилися на човнах, щоб зайвий раз не полохати тварин, які ніколи не бачили великої кількості людей.

Переважна більшість котів сиділа у відчиненому будинку. Вони були ручними і їх більш-менш легко вдалося посадити в клітки. А частина виявилася дикими. Один з них вчепився нашій волонтерці в руку й подряпав обличчя. Рука напухла.

– Коли нам дозволили зайти з клітками на територію мисливської бази, то три безпородні собаки різних мастей зустріли нас спокійно, крутилися під ногами, а три відбігли і дивилися здалеку перелякано, – розповідає Світлана Рибалко. – Чесно кажучи, ми сподівалися побачити виснажених голодом тварин, адже з моменту смерті їхньої хазяйки минуло вже десять днів. Але всі були вгодовані, а деякі коти навіть жирні, кілограмів по 10-12, з масивними лапами. Два з них поводились дуже агресивно. Одного з котів вдалося зловити сачком, а п’ятьох піймали за допомогою пасток. Кілька забились під дерев’яний поміст, який рятувальники змушені були розібрати, щоб дістати звідти руками. Але як тільки зірвали дошки, троє чкурнули в різні боки. Ой, ми сміялися! Ще ніколи наші хлопці так за котами не бігали! А ті ще й стрибали, наче білки…

Під помостом, до речі, ховалися також дві курки і кривенька качка, яких, певно, не побачив знайомий єгер Лариси Михайлівни, котрий буквально на другий день після її смерті вивіз із мисливської бази трьох кіз і кілька десятків курей та качок. Знайдену домашню птицю забрала волонтерка.

Цивілізація або смерть

– Острів наче не хотів нас відпускати, – продовжує Людмила Хоменко. – Коли ми вирушили у зворотному напрямку й відпливли вже на доволі велику відстань, одна з волонтерок виявила відсутність мобільного телефона. Але згадала, що забула його в будинку, коли підсвічувала ліхтариком по закутках. Рятівники без жодних нарікань розвернули човен назад. Тільки завдяки цьому нам удалося забрати з собою ще трьох собак і трьох котів, які повернулись на подвір’я після нашого від’їзду.

Загалом того дня вдалося евакуювати на "велику землю", окрім шести собак, 29 котів: 14 хлопчиків і 15 дівчаток. Серед них багато молодих, яким по три-чотири місяці. На всю цю зграю був лише один чорний кіт, а решта були білі з чорними плямами та чорними хвостами. Блакитні очі ж вказували на те, що вони нащадки сіамської кішки.

За словами Людмили Хоменко, двох собак забрали друзі покійної зі Світлогірського, решту, як і котів, доставили у ветклініку в Полтаві, де їх обстежили й стерилізували (витрати на обстеження й операції взяв на себе фонд Happy paw). За винятком незначних проблем із зором, жодних хвороб у "острів’ян" не виявлено.

Їм потрібен деякий час на адаптацію, тому їх помістили у тимчасовий пункт перетримки безпритульних тварин.

Ще два собаки, вивезені з острова, вирушили в Дніпро – їх забрав власник одного з прихистків для чотирилапих.

– Згодом будемо виставляти у соцмережах фото кожного з котиків і шукати для них нових господарів, – каже Людмила Хоменко. – Шкода, друга поїздка на острів виявилася малопродуктивною. Мені та ще одній волонтерці вдалося зловити лише одного кота, який на момент нашого приїзду перебував у літній кухні, де був залишений корм. Ще три, яких ми бачили, сиділи на даху будинку й на паркані. Це дикі тварини, які не йдуть до людей. Кажуть, вони жили окремо від домашніх, покійна хазяйка навіть годувала їх нарізно. Ми, розставивши пастки, дві години чекали. Але марно.

В очікуванні удачі волонтерки могли спокійно роздивитися побут Лариси Ребристої і речі, які залишилися після неї.

– Те, що вона стільки там прожила, можна вважати подвигом, – каже пані Людмила. – На острові надзвичайно гарно, природа заспокоює і розслабляє. Певно, влітку там ще гарніше. Іноді самій хочеться кудись втекти на безлюдний острів від міської метушні. Але не можу уявити, як там пережити безвиїзно зимовий період, на самоті… Треба мати характер.

Після Ларисиної смерті залишилось багато скромних речей, які вона поступово перевозила із "великої землі", зі свого колишнього життя. Навряд чи вони комусь знадобляться.

Усі рідні Ларисі люди залишились тільки на світлинах, приклеєних на стіні. Багато її фотографій. З них дивиться вродлива молода жінка без макіяжу, з гордим і вольовим поглядом.

Незадовго до смерті Лариса Ребриста дуже переймалася, що Полтавське обласне керівництво Українського товариства мисливців і рибалок поставило їй ультиматум навесні 2024-го залишити острів. Бідкалася, що не виживе в цивілізації.

Ці дикі коти, які не далися людям у руки, щоб їх вивезли зі звичного середовища, мені чомусь нагадують їхню хазяйку…

Фото, відео – Світлани Рибалко, Людмили Хоменко