Давали строк до весни: померла полтавська "Робінзон Крузо", яка 21 рік прожила на безлюдному острові

У ландшафтному заказнику місцевого значення "Вишняки" в Кам’янському водосховищі померла 66-річна Лариса Ребриста, котра котра 21 рік прожила на безлюдному острові в морі. Вона лише періодично навідувался човном на "велику землю", щоб придбати речі першої необхідності.

Цю прикру новину "Телеграфу" повідомив житель села Світлогірське Полтавського району Олександр Кришень. Він був добре знайомий з острів’янкою.

Чиновники дозволили жити Ларисі до весни

Що стало причиною раптової смерті жінки в ніч на 3 грудня, достеменно невідомо. Просто лягла спати й не прокинулась. Добре, що напередодні до неї приїхав друг, Олег Борисенко, щоб допомогти по господарству.

— Ми повечеряли і полягали спати. Вона — у своїй кімнаті, я — біля пічки. Рано вранці у неділю я пішов поратися по господарству. Через певний час помітив, що Лариса не виходить з кімнати, — розповів Олег. — Я постукав у вікно, але жінка лежала нерухомо. Довелося вибити двері. Лариса вже була мертва. Вчора розмовляли, сміялися, все добре було, а на ранок вона холодна була.

Лариса — добра душа — заслужила легку смерть. І Бог послав їй у той момент близьку людину, яка змогла попіклуватись про організацію доставки тіла на "велику землю".

В останню нашу телефонну розмову Лариса Ребриста дуже переймалася своїм туманним майбутнім. Скаржилась, що її вже залишають сили: важко носити дрова, була не здатна сама поправити огорожу. Стрибав тиск, боліло серце, з’явилася стенокардія. Обіцяла зайти в лікарню, щойно попливе у Світлогірське. Але, швидше всього, забула.

Лариса планувала до того, як затока покриється льодом, ще раз змотатися на моторному човні в село, купити мішок борошна й знайти якогось майстра, щоб запаяв діряве судно, а заодно витягнув його на берег, бо самій зробити це вже було не під силу.

— Мені ж уже шістдесят шість, — ніби виправдовувалась за свій стан. — Скільки ще залишилось? Де я доживатиму свого віку? Як воно буде?

— Та якось буде! Краще про це не думати, — закінчила розмову на такій самозаспокійливій ноті "робінзонка".

Здоров’я жінки погіршилося після того, як вона дізналася, що місцева організація Українського товариства мисливців і рибалок (УТМР) хоче виселити її з острова. Це підтвердив "Телеграфу" керівник Полтавського обласного УТМР Костянтин Боровик, пояснивши, що сплив строк користування мисливськими угіддями у Вишняках, тому товариство хоче відмовитися він них, оскільки це пов’язано з великими фінансовими витратами. А надходження коштів через повномасштабну війну значно скоротилися, бо полювання під забороною.

— Кому відійде цей природно-заповідний фонд, вирішить сесія обласної ради чи до кінця цього року, чи на початку наступного, — сказав чиновник. — Може, хтось зможе його утримувати й пані Ларисі запропонують виконувати там якісь функції. Тому рано казати, що її хтось виселяє. Але вона не має на базу ніяких майнових прав.

Ларису пообіцяли до весни не чіпати.

— А куди ж мені весною діватися? — з розпачем у голосі запитувала жінка. — За чутками, місцевий фермер хоче взяти землю на острові в оренду з правом викупу. А де я хату знайду, щоб купити на свою пенсію у 2500 гривень? На мене ж ніхто не буде тратити грошей, бо в країні он яка розруха.

Лариса Михайлівна зізнавалася, що після того попередження стала боятися за себе. "А що мене комусь вартує вбити? — приголомшила своїми роздумами. — Я навіть у поліцію телефонувала. Питають: "До вас відправити наряд?" — "Та ні, кажу, просто зафіксуйте, що я вас попереджала про можливе вбивство".

Жінка була переконана, що вона стала комусь заважати. Останні років 10, розповідала, ніхто з УТМР на острів не з’являвся, бо його з метою відновлення фауни і флори закрили на 15 років. Тут заборонено стріляти, розводити багаття і взагалі приїжджати на нього. Проте рибалки, грибники й браконьєри ігнорують заборони. А якщо острів відкриють для полювання, то хтось зможе на ньому заробляти непогані гроші.

Вже нікому не заважатиме

Ще жінка дуже переживала за свою живність.

— Добре, якби я була одна… А то у мене он три кози, з півсотні курей-качок, шість собак, котів хтозна скільки, — перераховувала Лариса. — Та й іншого майна чималенько.

Наголошувала, що в цивілізації ні вона, ні її тварини не виживуть.

— Від Вишняків до Світлогірського 12 хвилин пливти на човні. Але як тільки ступаю на берег, одразу ж відчуваю, яке загазоване повітря в селі. Я вожу туди курячі яйця, й так заробляю копійчину. А назад везу зазвичай зерно для своєї живності та якісь продукти з магазину. Іноді купую там хліб. Так від нього його мої коти й собаки голови відвертають. Не знаю, як його ті бідні люди їдять.

А між тим з такими важкими думками готувалася до своєї останньої зими на острові: запасалася цукром, борошном, кормом для тварин, консервувала овочі-фрукти і варила варення… Але зиму вона не пережила.

Ларису поховали у Світлогірському, де покоїться прах і її чоловіка. Похорон узяв на себе стростат, адже нікого з рідні небіжчиця не мала.

Її тіло ще не було віддано землі, як у Facebook з’явилося повідомлення про те, що волонтери за допомоги ДСНС евакуюють з острова тварин і птаство, які залишись без догляду. Казали, що котів і собак доправлять до Полтави, де їх стерилізують, а потім віддадуть у притулок.

— Інформація дуже швидко поширюється просторами інтернету, тому одразу ж про готовність забрати кілька котиків і собак заявив хтось аж із Німеччини, — розповідає Олександр Кришень. — Але минуло ось уже скільки днів, а тварини й досі залишаються на острові.

Втім, деяких, як от, трьох кізок, забрали одразу. А також качок-курей. Коли волонтери після похорону прибули на острів, їх уже там не було. За винятком одиничних, яких не впіймали. Були забрані також більш-менш цінні речі з господарства, з погреба зникли банки з консервами.

Коти (їх було понад 40 штук), побачивши чужих людей, чкурнули в ліс. Собаки нікого до себе не підпустили. Тому їх просто зачинили у вольєрі й накидали їжі.

— Тварини на острові не пропадуть, — впевнений Олександр Кришень. — Там є миші й зерно, яке Лариса заготовила для тварин. А як тільки на річці з’явиться лід (зараз вітри не дають воді замерзнути), живність прийде в село. Тут її простіше буде відловити. Хоча на сайті старостинського округу поспішили опублікували оголошення, що віддадуть тварин у хороші руки. Хто за ними спеціально пливтиме на Вишняки?

Хто забрав кіз, курей і качок, відомо. Це колишній єгер, з яким небіжчиця була досить близькою. Кажуть, він з родиною навантажив добром повний човен. Чи намагався вивезти котів і собак з безлюдного острова? Хтозна… Вони ж не дають молока, м’яса і яєць.

— А хто стане власником бази, скоро побачимо, — підсумовує розмову Олександр Кришень. — За неї давно йде негласна боротьба серед підприємливих людей. Тут якраз і нагода з’явилася: УТМР відмовляється її надалі утримувати й Лариса вже нікому не заважатиме…

Фото "Полтавська хвиля" та з архіву автора