"Хоробре серце" по-українськи: чому варто піти на фільм про Довбуша

Читать на русском
Автор
3496
"Хоробре серце" по-українськи: чому варто піти на фільм про Довбуша Новина оновлена 11 жовтня 2023, 11:59

Українці висловили подяку польським колегам за внесок у створення стрічки

У День Незалежності України, 24 серпня, у вітчизняний прокат нарешті вийшла історична стрічка Олеся Саніна "Довбуш", що розповідає про життя одного з найвідоміших карпатських опришків. "Нарешті" тому що кінематографічна доля фільма вийшла вкрай непростою.

Зйомки стрічки почали ще 2018 року, та через пандемію коронавірусу виробництво довелося поставити на паузу. Реліз був перенесений на травень 2022-го, однак широкомасштабне вторгнення знову внесло свої корективи. Тоді Олесь Санін запевняв, що "Довбуш" вийде на екрани після перемоги, втім, творці картини вирішили все ж не перетримувати реліз.

Насправді, вийшло і на краще, адже "Довбуш" — художньо-історичне полотно про боротьбу українського народу за свою землю та свободу. Ці ж самі події відбуваються і зараз, тому більш вдалого моменту для премʼєри "Довбуша" вигадати просто неможливо. Про це казав і один з головних акторів стрічки Олексій Гнатковський.

"Довбуш" — це історичне дзеркало: чи готові ми знищити всіх, хто посягне на святе для нас", — пояснював артист напередодні прем’єри.

Тож промоушен-команда стрічки заручилася спонсорською підтримкою (в продажі зʼявилось навіть пиво з героїчним зображенням Олекси Довбуша на тлі Карпат) і фільм "полетів"…

Сюжет стрічки змальовує атмосферу Карпат початку XVIII століття, де польська шляхта намагається втримати владу, обкладаючи місцеве населення тяжкими податками. Гуцули Олекса Довбуш (Сергій Стрельников) та його брат Іван (Олексій Гнатковський), не бажаючи миритися зі свавіллям шляхтичів, створюють ватагу опришків і лускають панських найманців-смоляків у карпатських лісах, мов насіння соняшника.

Головний лиходій-антагоніст стрічки — полковник Пшелуський (Матеуш Косьцюкевич), якому доручено придушити повстання опришків. Багато років тому, Олекса врятував Пшелуському життя, що безперечно посилює конфліктну лінію сюжету.

Паралельна лінія конфлікту — братерська сварка між самим Олексою, який подається в опришки, щоб допомогти безправним гуцулам, та Іваном, який грабує та вбиває шляхту для власної наживи. Хоча ця сюжетна арка пророблена дещо сумбурно: в один момент Іван постає героєм, що готовий змусити "печінку вихаркати" всіх, хто прийде зі зброєю на його землю, а через 15 хвилин, окрім золота його вже нічого не хвилює.

Є в "Довбуші" і любовна лінія стосунків Олекси з Марічкою (Дарʼя Плахтій). Чуттєві сцени час від часу змінюють тональність фільму, що йде йому на користь.

Загалом "Довбуша" можна похвалити багато за що. По-перше, за каст. Сергій Стрельніков, звісно ж, фактурний герой, справжній месник — тут без питань. Несподівано круто у ролі Івана постає актор франківського драмтеатру Гнатковський, для якого це перша роль у кіно. На тлі канонічно брутального головного героя, Гнатковський не те що не губиться, а навпаки виглядає впевнено, й іноді хочеться спостерігати більше саме його на екрані.

Олексій Гнатковський в ролі Івана

Шляхта в "Довбуші" зображена еталонними негідниками. Перед фільмом у титрах навіть висловлена подяка польським колегам за внесок у створення "Довбуша" — немов натяк на вибачення за те, якими реалістично негативними мазками зображені в фільмі поляки. Та що вдієш, така вже спільна історія.

Приємно вирізняється "Довбуш" і костюмами. Тут є вся палітра гуцульського вбрання: від повсякденних лахів, до урочистих весільних суконь нареченої. Подбала команда фільму і про деталізацію костюмів шляхти. А от самі опришки подекуди виглядають аж надто стильно та охайно, немов вийшли з костюмерної, а не щойно зі смерек злізли.

Дві години хронометражу, за великим рахунком, "Довбуш" витримує: дія на екрані відбувається майже постійно, а бойові сцени не дають занудьгувати.

На щастя, Олесь Санін не скотився у жанр "зняти, як у Голлівуді". Втім, відчувається, як режисер балансує між необхідністю зняти касове кіно, на яке піде глядач, і автентикою гуцульщини. А її в "Довбуші" хотілося б відчути значно більше. В стрічці виринає декілька "параджановських" кадрів, але на цьому і все. Атмосферу міцно тримає карпатська говірка, слухати яку — сама насолода, та відповідних сміливих кадрів до неї не вистачає.

Дещо "скисають" у "Довбуші" і батальні сцени. Одразу скажемо, що тут не так, як в "Хороброму серці". І хоча прольотів камери над Карпатами наче і вистачає, та багато сцен знято в приміщеннях, а камера щоразу зрадливо дрижить, коли Олекса Довбуш навалює копняків за пригноблених гуцулів.

Але відверто кажучи, доколупуватись до цієї стрічки справа невдячна. "Довбуш" — міцне та якісне українське кіно, яке виходить у розпал війни, і хоча б за це його творцям треба віддати шану. Та сходити на нього варто зовсім не для того, щоб підтримати українське. Річ у тім, що наратив боротьби за незалежність та справедливість в "Довбуші", через свою актуальність для України, звучить не "пластмасово" і викликає емоції. А для чого ж ще потрібне кіно.