"Росіянам довіряти не можна": чим Донбас нагадує Грузію-2008 і чи слід чекати на велику війну з РФ

Визнання РФ "незалежності" так званих "народних республік" Донбасу навіює аналогії з подіями в Грузії 1993 та 2008 років. "Телеграф" поцікавився в одного з грузинських добровольців, які приїхали в Україну в 2014 році, і воювали у грузино-абхазькій та грузино-російській війні 2008 року, як він оцінює те, що відбувається в Україні, чого очікувати від Російської Федерації і що може допомогти Україні.

Оскільки наш співрозмовник продовжує служити у Збройних силах України, його персона залишиться анонімною, назвемо його Григорієм.

Мінськ 2014 — це наш Сухумі 1993

Як згадує наш співрозмовник, Мінські угоди 2014 нагадують йому бої за Сухумі у вересні 1993 року, коли абхазці за допомогою РФ захопили місто.

"У липні 1993 року за посередництва Росії було укладено перемир’я, гарантом якого виступила російська сторона. Нам навіть запропонували вивезти важке озброєння за Поті на десантних кораблях Чорноморського флоту Росії, щоб уникнути провокацій. Зброя була вивезена, а 16 вересня абхази пішли в наступ під прикриттям російської авіації, на землі їх підтримували підрозділи 14-ї армії РФ без розпізнавальних знаків. Ми намагалися перекидати підкріплення на цивільних літаках, але їх збивали. Тоді я на все життя запам'ятав – росіянам довіряти не можна", — згадує співрозмовник "Телеграфа".

Тим часом в іншій "гарячій точці" Грузії — в Південній Осетії, зав’язався інший вузол, який спалахнув через 15 років, але тоді ідея ввести миротворчий контингент з числа російських військовослужбовців, здавалася розумною. Насправді ж, як каже наш співрозмовник, у південноосетинському селищі Джава було розгорнуто повноцінну військову базу ЗС РФ.

Сценарій майже той самий, що у Південній Осетії

У другій половині липня 2008 року на лінії розмежування Грузії та невизнаної Південної Осетії різко загострилася ситуація – збільшилася кількість обстрілів та перестрілок, вибухали заміновані авто. Словом, як підкреслює Григорій, було все те саме, що почалося на Донбасі після 15 лютого.

"З 1 серпня почалася евакуація жителів із Цхінвалі. Нічого не нагадує?", — згадує співрозмовник "Телеграфа".

Тим часом, поки з Цхінвалі вивозили мирних жителів, з боку Рокського тунелю почали формуватися танкові колони 54-ї армії РФ нібито "для захисту російських миротворців".

"Що б не стверджувала російська пропаганда, ми не були готові до війни – з 4 бригад Збройних сил Грузії боєздатними були лише 2, ще одна перебувала з миротворчою місією в Іраку і одна була щойно сформована зі складу Національної гвардії. Але навіть із такими силами нам вдалося розбити частини південних осетинців і увійти по суті до порожнього Цхінвала. Це була пастка", — каже наш співрозмовник.

Як згадує Григорій, на грузинські підрозділи одразу відчули на собі удар авіації та важкого озброєння – по місту били російські "Гради", "Смерчі", ракети комплексів "Іскандер".

"На грузинську армію чисельністю 30 тисяч людей з яких боєздатними були лише дві бригади, кинули 14-армію РФ, це не менше 100 тисяч осіб, авіацію, підрозділи спецназу, у тому числі батальйон чеченців "Восток". Сили були нерівні, і Грузія програла", — із гіркотою згадує співрозмовник "Телеграфа".

Війна з Росією неминуча? Чи є шанс?

Як вважає Григорій, подібність сценаріїв у Грузії та на Донбасі робить війну з Росією неминучою, єдина дипломатична відмінність – "незалежність" Південної Осетії Росія визнала вже після війни з Грузією. З Донбасом та Україною все виходить дещо інакше – спершу визнання, а потім війна.

"Зараз на кордоні з Україною близько 200 тисяч людей, понад півсотні бойових літаків, 48 ракетних комплексів "Іскандер" із 480 ракетами, велика кількість бронетехніки. Все це було пригнано до кордону не для того, щоб бути повернутим назад після визнання "незалежності" "ЛДНР" та підписання з ними договору про взаємодопомогу", — упевнений наш співрозмовник.

Григорій, який має чималий бойовий досвід, розповів для "Телеграфа" як може виглядати сценарій можливої українсько-російської війни.

"200 тисяч російських військовослужбовців на кордоні – це збірна команда із військових за призивом, контрактників, частин Росгвардії, в якій реальний бойовий досвід мають у кращому разі 20-30 тисяч чоловік. Наземним частинам ЗСУ цілком під силу протистояти їм і тому Росія робитиме ставку на авіацію та ракетні комплекси "Іскандер" — удари по залізничних станціях, аеродромах, мостах, електростанціях, об’єктах цивільної інфраструктури. Все буде спрямоване на завоювання панування у повітрі та створення паніки серед мирного населення", — вважає наш співрозмовник.

Слідом за цим в атаку підуть наземні сили російської армії, які будуть просуватися вперед не зважаючи на втрати, оскільки як підкреслив Григорій, "росіяни ніколи не зважали на свої втрати, для них це завжди просто гарматне м’ясо".

"Єдиний порятунок України — "закрити небо" для російської авіації та ракет, тоді ми маємо шанс протриматися досить довго для того, щоб навіть у Росії вважали свої втрати зайвими", — резюмує Григорій.

Високопосадовці навіть не приховують, що мають плани на розширення підконтрольних Росії територій Донбасу і першим у цьому списку стоїть Маріуполь.