"Без страху не буває сміливості": доброволець з США про свій бій за Україну

Нещодавно виповнився рівно рік від початку широкомасштабного вторгнення російських окупаційних військ в Україну. Хоробрість та незламність українців вразила лідерів багатьох країн, і вони не залишилися осторонь нашої біди. Про поставки озброєння, техніки, гуманітарну та фінансову допомогу Україні від партнерів писали багато.

Але в той же час виникла ідея розповісти про скромних, але надзвичайно людяних, сильних та відважних чоловіків і жінок – добровольців з різних країн, які не змогли сидіти склавши руки, спостерігаючи як росіяни руйнують та убивають в Україні – про воїнів Інтернаціонального легіону оборони України, пише український журналіст Володимир Патола.

"Вони прийшли на допомогу і ризикнули найдорожчим – своїм життям. Вони прибули із різних куточків планети, щоби припинити російський терор. Вони залишили мирний безпечний побут, щоби зброєю і хоробрістю захистити невинних. Вони можуть розірвати контракт будь-якої миті, але більшість із них воюватиме до перемоги. Вони роблять у бою неймовірне та повертаються на фронт після важких поранень. Вони – совість людської цивілізації", — вважає Володимир.

Перший герой, про якого вирішили розповісти у новому циклі — Майкл, боєць Інтернаціонального легіону оборони України.

До приїзду в Україну він працював у бізнесі і намагався отримати ліцензію ріелтора, запустити свою власну справу з управління нерухомістю.

Але коли Майкл дивився по телевізору сюжети з бомбардуванням росіянами України, в яких йшлося про те, що цивільні невинні люди гинуть через дії агресора, і як жінкам та молодим хлопцям без досвіду військових дій видають зброю – автомати Калашникова, і вони йдуть на війну, у чоловіка виникла думка про те, що він – професіонал з досвідом бойових дій, міг би реально допомогти.

І коли президент Зеленський через кілька днів зробив заяву про те, що всі іноземні бійці запрошуються до участі в захисті України, Майкл прийняв рішення їхати до нашої країни.

"Я трохи хвилювався, але в мене вже був значний бойовий досвід в Афганістані. І тоді просто вирішив поїхати. Я не сильно переживав з цього приводу. Для мене допомагати людям – було важливіше, ніж страх", — розповідає Майкл.

На прохання порівняти способи ведення війни талібами та росіянами Майк говорить, що вогнева потужність у росіян набагато більша. Вони б’ються у військовій формі, а таліби розчинялися серед цивільних.

Але тактику бійців рф він вважає "негідною, недостойною". Завжди, коли вони відступають, то знищують усе, розкидають міни, протипіхотні міни.

Відносно своєї поведінки Майкл не приховує: у бою він відчуває страх.

"Я відчуваю страх. Але, думаю, без страху не буває сміливості. На війні, як і в спорті, коли ти боїшся отримати травму, – то, мабуть, її таки отримаєш. Крім того, думаючи про погане, ти не можеш професійно робити свою роботу. Я не думаю про те, що можу постраждати. Намагаюсь не концентруватися на цьому, щоб мати змогу виконувати свою роботу на всі сто", — розповідає боєць.

В останньому бої в Україні Майк повинен був зайти в окуповане росіянами село, проникнути в будинок, зібрати розвіддані і знищити малі групи ворога.

Але противник дізнався про розвідників, і там "почалось справжнє пекло".

"Це був як епізод з Другої світової війни. Вівся дуже щільний артилерійський вогонь, снаряди лягали дуже близько. Також по нас вели вогонь з кулеметів. У якийсь момент ми думали, що всі загинемо. Залягли на землю, намагалися зайняти укриття. Але як мінометник, як артилерист, я знав, що коли вони зроблять ще один прицільний залп – нам кінець", — згадує доброволець.

На щастя, міна прилетіла в будинок близько 50 метрів від бійців. Потім пролунав ще один вибух. Майк дістав поранення і упав на землю.

Через кілька годин його доставили до госпіталю і лікарі вклали чоловіка спати.

"Через 36 годин мною зайнялися хірурги, зробили операцію. Можу сказати тільки, що українські хірурги дуже професійні. Вони врятували моє життя. Таким був мій крайній бій", — розповідає боєць.

В той же час Майк не шкодує про свій вибір та рішення приїхати в Україну і говорить про те, що хотів би в подальшому зайнятися підготовкою бійців. Можливо – логістикою.

"Я дуже люблю Україну й українців. Найбільше я люблю в українцях їхній дух: не відступати і не ламатися. Ворог величезний, але вони відмовляються відступити, і я захоплений цим", — впевнений американець.

Нагадаємо, що нещодавно під Краматорськом (Донецька область) у бою з російськими окупантами загинув Микола Яремчук, спортсмен та тренер із клубу "Дзаммай" (Чернівці).