"Я з перших днів війни бачу, що відбувається геноцид": інтерв’ю з головним рабином України Моше Реувеном Асманом, ч. І

Нещодавно світ облетіло відео, на якому головний рабин України Моше Реувен Асман із іншими волонтерами потрапив під обстріл у Херсоні. Що змусило духовного лідера єврейської громади вирушити у затоплене місто та фактично опинитися на передовій?

Про допомогу постраждалим, передачу Україні винищувачів F-16, державний антисемітизм радянських часів та українців — праведників світу. На ці та інші теми говорили у першій частині ексклюзивного інтерв’ю "Телеграфу".

- Нещодавно у Херсоні ви потрапили під обстріл. Вітаю вас із чудовим визволенням від небезпеки. Чому ви вирішили поїхати туди?

- Перша причина – прагматична. Ми ведемо велику роботу на різних територіях, і я зазвичай хочу скрізь один раз сам побувати. Знаєте, одна справа, коли ми чуємо щось, інша — коли бачимо особисто.

Хотів подивитися на логістику, зрозуміти, що і як робити, зустрітися з місцевими людьми, організаціями, волонтерами. Крім цього, мені товариш дав "Шерп" — знаменитий всюдихід-амфібію — разом із водієм. Ми їхали евакуювати людей. Нас була ціла низка — кілька вантажних машин з водою та питтям, мікроавтобус, – всього шість-сім машин. Може, це була наша помилка — так відкрито проїхати прямо центром Херсона у супроводі поліції. Це було помітно.

Ще одна причина — показати приклад, що не можна залишатись байдужими до горя інших. Це стосується людей і в Україні, і за кордоном: вам не обов’язково їхати сюди, допоможіть матеріально, допоможіть зброєю, допоможіть гуманітарно — чим можете.

- Відразу питання: а наскільки відгукуються? Одна річ — на початку війни, коли був сплеск інтересу до України, а зараз?

- Саме цим я зараз і займаюся, щоб відгукувалися. Мене цим ніхто не просив займатися, я сам поїхав до Америки, Британії, Ізраїлю. Я пояснюю, що відбувається, і чому світ не має втомлюватися від України. В Україні триває жахлива війна, люди страшенно страждають.

- До кого ви звертаєтесь? До єврейських громад, українських діаспор?

- До громад, урядів, парламентів, людей. Дуже багато спілкуюсь із іноземними ЗМІ. В Америці був у Капітолії, у Конгресі, зустрічався з сенаторами тощо. Я зустрічався не лише з відомими людьми, а й із помічниками цих людей. І я бачу, що іноді навіть важливіше спілкуватися з помічниками чи співробітниками інституцій, які формують стратегію щодо України. З тими, хто кладе на стіл сенаторам інформацію про війну в Україні.

- Наскільки там розуміють, що відбувається?

- Розуміють, але… Наведу один приклад: я зайшов до однієї відомої в Америці людини, щоб поговорити про "українське питання". Там був не лише я. Він поставив особисте запитання, яке його непокоїло. Я відповів. Наступні його слова були: "Так що, Україні таки треба давати F16". Чому йому це було важливе? Бо одна справа – слухати українських журналістів та політиків, та інша – коли це представники єврейського народу. Для них це ніби голос із боку, інший погляд на ситуацію, і це розбиває пропаганду.

Другий приклад. Рік тому журналіст із Кіпру взяв у мене інтерв’ю, і його різними мовами — грецькою, англійською, російською — подивилося 2 мільйони людей. На Кіпрі достатньо "ватників", проросійськи налаштованих людей. Нехай не всі 2 мільйони були з Кіпру, але більшість побачила, почула.

Я, щиро кажучи, ніколи не любив публічність, але з початку війни даю багато інтерв’ю іноземним ЗМІ. Спочатку це були лише американські, британські, ізраїльські медіа, але потім я зрозумів, що російське лобі є сильним і в інших країнах. І тепер розмовляю і з литовськими, латвійськими, японськими, італійськими…

– Скільки інтерв’ю дали за цей час?

- Не рахував. Але тільки сьогодні перед вами вийшов New York Times, після вас — канадське російськомовне радіо.

Я нікого не запрошую сам, все почалося після мого відео з сувоєм Тори, яке я зняв після того, як росіяни вдарили по Бабиному Яру. То був крик душі. Відео переглянули мільйони, а то й сотні мільйонів людей.

У Росії те моє звернення перекрутили, глушили, але були люди, які потім мені дзвонили, їм це відео щось допомогло зрозуміти.

- Росія зробила кілька серйозних ударів по єврейській громаді. Була спроба змусити головного рабина Москви привселюдно підтримати війну в Україні. Він відмовився і залишив країну. Було закрито "Сохнут". Напевно, були випадки насильницької мобілізації євреїв.

- Я поважаю позицію Пінхаса Гольдшмідта (колишнього головного рабина Москви. – Ред .) та те, що він поїхав. Також поїхав мій товариш, головний рабин Воронежа, який першого ж дня війни дзвонив мені зі словами підтримки. Нині він у Німеччині.

Головний рабин Росії Берл Лазар, до речі, не дзвонив жодного разу. Він не робив жодних заяв. Але там просто сказати "я за мир" – уже подвиг.

- Ви самі не боїтеся виступати відкрито?

- У нас є пісня: "Не боюсь я нікого, окрім Бога одного". У мене часто питають в інтерв’ю: "Чого ви не втекли?" По-перше, обов’язок бути на своєму місці — це не тільки про мирні часи, а про "в горі та в радості", розумієте? По-друге, я дякую Всевишньому, що він дав мені опинитися в правильному місці, де є можливість рятувати людей — фізично і духовно, я це не розділяю. Я з перших днів бачу, що тут відбувається геноцид. І це справді геноцид.

Я вважаю, що діти не повинні бачити війну, тож я їх вивіз. І я, чесно, дивуюся, коли обстрілюють міста, прасують їх просто, а люди з дітьми сидять і не хочуть виїжджати. Я хвилююся за психіку цих дітей. Звичайно, кожен вирішує та несе відповідальність за себе…

- Яке найспецифічніше питання ставлять найчастіше?

- Запитують, як ви підтримуєте українців, які свого часу підтримували фашистів та брали участь у знищенні євреїв. Я пояснюю це дуже просто.

Під час Другої світової війни були десятки чи тисячі колаборантів, але було сім мільйонів українців, які воювали проти Гітлера. Було офіційно визнано 2537 праведників, які, ризикуючи своїми життями та сім’ями, рятували євреїв. Війська 1-го Українського фронту у взаємодії з військами 4-го Українського фронту звільняли Освенцім.

Так, були поліцаї. Але були й ті, хто рятував нас. Хто винен — той має отримати за заслугами, але чому ми маємо гребти під один гребінець увесь народ? Ми самі знаємо, як це, коли, грубо кажучи, винні у всьому євреї. Так не має бути.

- Чи відчуваєте ви зараз хоча б найменший присмак нацизму і чи відчували ви його колись в Україні?

- Ні Я пам’ятаю, який антисемітизм був на держаному рівні в Українській СРСР за радянських часів, коли він заохочувався державою. Після розбудови він зник. Давайте чесно: антисемітизм хоча б у малій частці є скрізь, де є євреї. І навіть там, де їх нема. Так було за всіх часів: вельможа прокрався, хто винен? Євреї, які часто були безправними.

Наразі ще раз відповідаю на запитання: антисемітизму в Україні немає. Навіть якщо десь є якісь випадки, це в рази менше, ніж у Європі, Америці та Росії. Про це говорять, коли потрібно проблему висмоктати з пальця.

А доказ цього — те, що українці обрали президентом єврея, віддавши за нього 73% голосів. А націоналістичні праві партії не пройшли електорального бар’єру. У нас були прем’єр-міністри євреї, єврей голова опозиції. Про який антисемітизм мова?

- Нещодавно путін заявив, що наш президент — ганьба єврейського народу. Як це сприймає єврейська громада України та Ізраїлю?

- Я говорив про це журналістам, що я пишаюся президентом Зеленським. І я вважаю, що ним пишається не лише українська громада, а й єврейська громада у світі, та й увесь світ пишається президентом Зеленським. Зеленським, який не втік, не покинув народ, хоча ризикував своїм життям та життям своєї родини. І досі він боронить Україну. Якщо хтось із придворних євреїв путіна говорить йому щось інше, це їхні проблеми.

Ми колись із російським рабином сперечалися, де краще. Я говорю: "Погляньте, у нас я можу говорити за президента, проти президента, мене ніхто не посадить, мені це не зробить проблем. А ви можете говорити тільки в один бік". І проблема в тому, що росія хоче затягнути Україну назад у "совок". Це некультурне слово, совок, але зараз не можу підібрати інше. А Україна намагається відбитися від цього.

- До речі, про совку. Дивно, що багато євреїв виїжджали з росії до Ізраїлю, саме тікаючи від совка. Чому там тоді таке сильне проросійське лобі і нам так складно отримувати підтримку?

- Ні, ви помиляєтесь. Я завжди казав, що розумію Ізраїль: чисто прагматично його насамперед цікавить безпека своєї країни та своїх громадян. Ізраїль щодня знаходиться на пороховій бочці, у нього вороги з усіх боків: "Хезболла" на півночі підтримується Іраном, праворуч Сирія, внизу ХАМАС. Щоправда, було укладено угоди з п’ятьма арабськими країнами, стало трохи легше. Але все ще вистачає тих, хто зацікавлений у дестабілізації ситуації. У тому числі росія, яка шантажує Ізраїль. Щоб ви розуміли, за відомими даними, у Лівані зосереджено понад 1000 установок РСЗВ "Хезболли" та понад 100 тисяч ракет до них. Вони спрямовані на Ізраїль. Ізраїль виборює свою безпеку.

Перед виборами прем’єр-міністра у листопаді я був у Ізраїлі. Я особисто бачив дослідження, де йдеться про те, що 75% російськомовних ізраїльтян підтримують Україну, ще 10% вагаються і лише 15% — за росію. Звичайно, п’ята проросійська колона там не спить. Але я в Ізраїлі не можу спокійно пройти вулицею, я поки з аеропорту вийду, мене 20 людей зупинить, і це російськомовні люди. Вони кажуть слова підтримки, плачуть.

- Є думка, що Беньямін Нетаньяху — друг путіна. Ви не раз зустрічалися з ним та його оточенням. Наскільки ця думка правдива?

– Він політик. Він має спілкуватися з різними людьми. Я точно знаю, що він не друг путіна. Але на користь Ізраїлю йому потрібно спілкуватися з усіма. У тому числі, щоб Ізраїлю дали вільно бомбардувати шляхи постачання зброї до Ірану.

Я знав, що він переможе на виборах, і після цього ми матимемо більше співпраці. Я зустрічався з ним тричі до виборів і багато чого пояснював. Він тоді виступив на підтримку України. І ви бачите: коли Беньямін Нетаньяху прийшов до влади, ставлення Ізраїлю до України змінилося.

- Як нам сьогодні заручитися більшою підтримкою Ізраїлю?

- Я думаю, що вже зараз тривають процеси, про які ми не знаємо. Не все робиться відкрито. Вони все розуміють. У минулому уряді була одна партія, яка блокувала рішення на користь України, але це було раніше.

З початку повномасштабної війни я зустрічався в Ізраїлі з багатьма політиками, і ми говорили про те, що іранські дрони — проблема не лише України. Наразі маски зняті. Ці іранські дрони обкатають в Україні, а потім направлять на Ізраїль. Не дай Боже, звичайно. І чим сплачує вже сьогодні росія за ці дрони? Ядерними технологіями? Мені здається, що в Ізраїлі це добре розуміють.

*Про українських "олігархів", нові ізраїльські розробки, здатні врятувати тисячі життів українців, і загрозу нових єврейських погромів у росії — читайте в другій частині інтерв’ю.