Без кліше та нав'язливості: бійці ЗСУ розповіли, як спілкуватися з ветеранами війни з росією

Після 9 років з початку гібридної агресії рф на сході України та майже 20 місяців повномасштабної війни стає дедалі очевидніше, що одним із головних завдань суспільства після нашої перемоги буде не лише збереження незалежності держави та її відбудова, а й формування коректного ставлення до тих, хто був травмований (як фізично, так і психологічно) в ході бойових дій. Нам доведеться вчитися взаємодіяти з ветеранами війни таким чином, щоб це не завдавало дискомфорту жодній зі сторін.

Команда Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів розповіла "Телеграфу", яких правил у спілкуванні з екс-військовими слід дотримуватися, аби не образити і не поставити їх у незручне становище. Своєрідний "посібник з етикету" воєнного часу був створений за участі ветеранів війни та діючих військових: координаторки соціального відділу Жіночого ветеранського руху Юлії Кіріллової, бійця полку НГУ "Азов" Дмитра Козацького, підполковника ЗСУ Віктора Легкодуха, голови Ради ветеранів України Володимира Лагути та інших українських героїв.

Чинний військовий — майбутній ветеран

Говорячи про "червоні лінії", які не слід перетинати у спілкуванні з чинними чи екс-військовими, слід зазначити, що дані поради будуть корисними як для пересічних громадян, які неминуче стикатимуться з ветеранами у побутових умовах, так і для тих, хто буде взаємодіяти з героями війни в рамках своєї професійної діяльності — журналістів, волонтерів, соцпрацівників та інших.

У цивільному житті ветерани часто самі не позиціонують себе ветеранами, часом замовчують свій статус, приховують, або не розуміють того, що є ветеранами. Часто це пов'язано з тим, що за визначенням "ветеран" закріпився стереотипний образ бійців часів Другої світової.

Втім, усталений раніше образ ветерана про дідуся в орденах не відповідає дійсності, адже, як свідчить анонімне опитування Українського ветеранського фонду (УВФ), проведеного 2023 року, 39% військовослужбовців підпадають під категорію молодь (особи з 18 до 35 років), а частина чинних військовослужбовців нині вже є ветеранами в силу того, що брали участь у російсько-українській війні ще до повномасштабного вторгнення 2022 року.

"Ветеранська спільнота — різноманітна, а кожна історія унікальна. Ці люди можуть бути як чинними військовослужбовцями, які вже мали досвід участі у бойових діях, так і цивільними з бойовим досвідом, які вже демобілізувались. Їх об’єднує бойовий досвід і те, що вони є громадянами України, які заплатили більше, ніж податки", — каже Дмитро Козацький з позивним "Орест".

Цивільним необхідно пам’ятати, що військовий змінив звичне життя на військове і цим вже взяв відповідальність за захист країни. Не слід вважати, що й після повернення з фронту ветерани зобов'язані брати активну участь у відбудові країни, наводячи лад на місцях і у владі. Відповідальність за післявоєнне відновлення суспільства і країни лежить на всіх громадянах України.

Менше стереотипів і "влізання в душу"

Журналістам і блогерам, які планують працювати з колишніми воїнами, варто пам'ятати, що ветеран/військовий не має статі. На фронті вони, в першу чергу, професіонали в своїй роботі.

Не треба запитувати, чому жінка пішла в армію. Адже це посилює стереотип про жінок в армії, мовляв війна — не жіноча справа і лише для обраних жінок, які нічого не бояться, або ж дуже сильні фізично. Захист держави — обов’язок всіх громадян України.

Недоречними можуть бути й запитання про бойові подвиги, в тому числі — чи доводилося вбивати, скільки танків вдалося підбити тощо. По-перше, такі запитання можуть тригерити та нагадати про травми та пережитий стрес. По-друге, вони також можуть підживлювати стереотипи, що жінки-військовослужбовиці менш компетентні, аніж чоловіки, якщо знищують менше цілей.

"Не акцентувати на зовнішності — нігті, вії, волосся, макіяж (як "інстаграм-стереотип" — красива і сильна) чи борода, вуса, лисий ("як сексі-воїн", справжній козак, вікінг) тощо. Не запитуйте, де робила манікюр, адже на фронті точно не до того. А те, що жінка після повернення в тил зробила зачіску та манікюр, не означає, що вона під обстрілами фарбує нігті. Не рекомендуємо запитувати про душ, або чи був жіночий туалет, як мили голову. Ці запитання є доволі інтимними та травмуючими, оскільки це про особисте", — зазначають в УВФ.

У спілкуванні з чинним військовим або ветераном війни не варто зачіпати тему дітей, якщо ваш співрозмовник сам не виявляє такого бажання. Жінки-військовослужбовиці, які мають дітей, часто відчувають почуття провини та тривоги, залишаючи їх удома. Вони часто переживають страх за безпеку своїх дітей і сумують за ними, тому запитання на цю тему можуть натякнути на те, що жінка-військовослужбовиця буцімто не є гарною матір’ю.

Менше страждань і зайвого співчуття

Якщо ви плануєте займатися волонтерською діяльністю або ж організацією різнопланових заходів за участі військових/ветеранів або для їхньої підтримки, не варто перебільшувати з тиражуванням страждань бійців і просувати образ "скалічених" або ж "знедолених" ветеранів.

Фінансова підтримка ветеранів має розглядатися як інвестиція та фінансове заохочення до розвитку як з боку держави, так і у питаннях волонтерських зборів. Не відкупна чи "разова виплата/збір до свята". Від традиційної моделі "ветерани = виплати = додатковий тягар для бюджету/суспільства" необхідно перейти до моделі "ветерани = ресурс = можливості + інвестиції = розвиток".

Враховуючи молодий вік ветеранів російсько-української війни, існує велика вірогідність того, що саме вони будуть найбільш активною частиною суспільства і саме вони будуть тими, хто творитиме майбутнє України у найближчі два десятиліття.

"Має кардинально змінитися сам образ ветерана. Це більше не сива бабуся і дідусь із ковінькою та медалями, якому потрібно місце в автобусі чи ліки без черги в аптеці. На жаль, зараз абсолютна більшість ініціатив із підтримки ветеранів зосереджена на темі болю. Активності, які взяли із західних практик, зараз теж здебільшого педалюють біль.

Безумовно, потрібна психологічна підтримка та адаптація ветеранів. Але це не те, на чому варто робити великий акцент та зосереджуватися. Це лише шлях до зайвої стигматизації та вибудови стереотипу "ветеран = біль". Це не потрібно ні суспільству, ні державі. І найменше — самим ветеранам. Кидаючись "із допомогою", варто зупинитися і подумати, які довготривалі наслідки може мати така допомога", — кажуть в УВФ.

Ознайомитися з рекомендаціями для професійних журналістів від Українського ветеранського фонду Мінветеранів можна за посиланням.