На що може піти Україна, щоб Росія забралася з Донбасу - Ігор Романенко

Літо було насиченим подіями. Відбулися зустрічі керівників США, РФ, Німеччини, Франції, які будуть перспективно впливати на світову політику. У відповідних зустрічах брав участь і український президент. Накопичився певний масив оцінки ситуації для прийняття рішення, в тому числі по Україні.

Проводилися і проводяться міжнародні навчання — як з боку РФ, так і з боку України й країн НАТО.

Путін поки не прийняв остаточного рішення з українського питання. Бракує зустрічі між Путіним та Зеленським з можливою участю в ній або в підготовці до зустрічі — американців.

У німців пішла канцлер Меркель, йде переформатування уряду.

Французька влада ображена після утворення союзу США-Великобританія-Австралія та розриву контракту на постачання австралійцям французьких підводних човнів.

Тож участь німців і французів у ситуації по Україні найближчим часом малоймовірна.

А ось американці погоджуються. І Кремль, схоже, теж.

Є відомості, що протягом місяця-двох Вікторія Нуланд, що стала в адміністрації Байдена заступником державного секретаря США з політичних питань і опікала при Обамі українське питання, працюватиме в Москві, щоб визначитися, як просуватися вперед в рамках вирішення російсько-українського конфлікту.

Україні дали зрозуміти — нас не бачать в НАТО раніше 2030 року. Це ж найближчий дедлайн для вступу в ЄС. Думаю, все це витвережуючи подіяло на нашу державу, яка сподівалася на швидку інтеграцію.

Закладено основи, але поки не більше, для допомоги Україні в нарощуванні військового потенціалу. Змагатися з РФ за кількістю літальних бойових апаратів, бронетехніки, ракетної зброї — неперспективно. Потрібні асиметрично такі види зброї, такі війська, які могли б ефективно діяти, протистоячи напрямками, де є перевага противника. Танки проти танків, безпілотники, створення протиракетної оборони (ПРО) в Україні, нарощування потенціалу корабельного, т.зв. москітного — флоту військово-морських сил.

Показовою для України була Карабаська війна. Але не можна її порівнювати з імовірною широкомасштабною війною, якщо Путін зважиться, між Україною і Росією. Потенціали Вірменії та Азербайджану були близькі. 30 років тому вірмени організувалися, отримали зброю — і перемогли. За десятки років азербайджанці підготувалися. Причому наростили потенціал асиметрично з точки зору озброєння і підготовки своїх військ. І перемогли близькі за силою війська.

Співвідношення ж України та Росії — інше. Його можна порівнювати з протистоянням Фінляндія і СРСР. Зрозуміло, що Україна могутніше, ніж Фінляндія. Але і СРСР був потужніший нинішньої РФ. Тоді фіни проявили себе, хоч непорівнянні були втрати. Але росіяни домоглися того, що були захоплені чергові території.

Якщо ми маємо умовно 10 років до гіпотетичного вступу в НАТО і ЄС, треба шукати за цей час точки дотику з Росією, вихід на спілкування з Путіним. Щоб визначитися з перспективою ситуації по Донбасу і Криму. Ставити питання одночасного звільнення і там, і там — нереалістично. Деокупацією Криму, безумовно, треба займатися. Але в першу чергу розв'язувати питання Донбасу.

Якщо зустрічатися, то що може запропонувати Україна? Багато наших проєктів ґрунтуються на тому, що ми будемо робити, коли російські війська підуть з території ОРДЛО. А нам, перш за все, треба розв'язувати питання, як їх прибрати. На мій погляд, єдине, що можемо зараз запропонувати — виграти для себе час і подарувати певним чином час Путіну з формальною реалізацією його амбіції.

Кремль не раз повторив, що «червона лінія» для РФ — вступ України в НАТО, перебування військ НАТО на українській території. Саме цими «погрозами» росіяни пояснювали окупацію Криму. Мовляв, якби туди не зайшла Росія, там були б натовці.

Виходячи з такої ситуації, можна ставити питання, що на найближчі 5-10 років Україна підписує з РФ договір, гарантом якого стають американці. Суть в тому, що ми на своїй території в цей час не будемо розміщувати іноземні військові бази, а також не будемо вступати в жодні союзи. Росія ж виводить війська з територій ОРДЛО. А далі — як підуть переговори. Питання черговості виборів, передачі кордону, можна вирішувати в робочому порядку. Важливо зупинити обстріли та вивести війська.

Ми отримуємо час, щоб провести реформи (в тому числі в економіці) наростити асиметричний військовий потенціал.

Гарантом повинні бути американці, з якими Україна паралельно підписує свій договір з питань безпеки. Якщо хтось ще, спираючись на Будапештський меморандум, захоче включитися — добре. Якщо ні, то нехай гарантами будуть тільки США.

Така оцінка ситуації на поточний момент і на найближчу перспективу — до закінчення року.