Схоже, ми із Зеленським живемо у різних Українах - Микита Трачук

Звернення до парламенту, з яким президент України Володимир Зеленський виступив 1 грудня, точно не було звітом глави держави про виконану роботу. Що зроблено, як зроблено. Що вийшло, що ні. Чому.

Швидше, це була передвиборна програма на наступний термін. Або інавгураційна промова.

Щось між передвиборчим мітингом кандидата у президенти – та з’їздом КПРС. "Слуги" прийшли в однакових "антіолігархічних" футболках. Чи не після кожної тези президента голосно ляскали, заглушаючи опозицію.

Вождь каже – партія плескає. Демократія відпочиває.

Розмови про виклики, завдання та реальні способи їх вирішення – не було.

З того, що Зеленський говорив, виникало стійке відчуття, що він та український народ живуть у паралельних реальностях, у паралельних всесвітах.

Схоже, ми із Зеленським живемо у різних Українах.

Якщо слухати все, сказане їм, сил немає жити в такій прекрасній країні. Але вони знадобляться, бо він збудує щось ще прекрасніше.

З трибуни лив концентрований потік «перемог». При тому, що ніякі кризові моменти не були проговорені.

У нас, виявляється, чи не найкращий показник ВВП, з енергетикою все гаразд (хоча наша енергосистема розбалансована, ми закуповуємо електроенергію у Білорусі).

Зросла в Україні мінімальна зарплата та середня? Окей. А нічого, що все це з’їла інфляція і доїсть зростання тарифів (якого, на думку, президента в нас немає).

Безглузде закидання успішними кейсами, які колись будуть.

Крим ми, виявляється, вже повернули. Поки, щоправда, лише в міжнародний порядок денний – як тему, за допомогою Кримської платформи. Але це символічна політика. Імітація чогось формою без дій насправді.

Заяви про підтримку територіальної цілісності та суверенітету України – це вже чергові слова, які звучать звідусіль. Ось тільки цілісності цієї немає. І із суверенітетом проблеми.

Загострення на Донбасі, мирні переговори, що зайшли в глухий кут, корупційні скандали, провали з підготовкою до нової хвилі пандемії, провали з вакцинацією, тотальне зубожіння населення.

Усього цього, судячи з виступу Зеленського, немає.

Натомість є, як він запевняє, боротьба з олігархами. Точніше, судячи з дій влади та «закидів» від Зеленського, з олігархом. З Ахметовим.

А з Кололмійським боротимемося? А з рештою?

Виступ був дуже емоційним. Жорстким, місцями запеклим. Переглядалася лінія, яку Зеленський взяв на прес-марафоні 26 листопада.

Атакувати, намагатися заглушити опонентів.

Чи не дискутувати. Переперечити. Якщо просто — заткнути.

У нас все добре – і точка!

Ситуативно це може спрацювати. І спрацьовувало раніше. Але не зараз. Не з падаючим рейтингом і зростаючим антирейтингом. Не з тотальними провалами та постійною брехнею.

Зараз такий виступ швидше викликає роздратування та жаль.