Російський терор, торги чи наступ ЗСУ: що чекає на окуповані території України - Ігор Попов

Путінські заяви щодо окупованих територій Донецької, Луганської, Херсонської, Запорізької областей, зроблені ним 5 квітня на Раді безпеки рф (серед іншого, доручив силовикам до 1 червня створити там "підрозділи правоохоронних органів та спецслужб", щоб позбутися "недобитого підпілля"), його зустрічі з гауляйтерами типу пушиліну 6 квітня, підтвердили – Кремль на анексованих територіях поводитиметься як окупаційна адміністрація.

За рік окупації російська влада не змогла ні сформувати лояльність мешканців захоплених районів, ні налагодити систему управління із залученням колаборантів. Самі росіяни досі вважають захоплені землі "територіями другого ґатунку" і недовірливо ставляться до їхніх мешканців. Якщо Кремль ухвалить рішення відмовитися від захоплених у 2022 році районів, це не викличе протестів у російському суспільстві. Зовсім інша ситуація з Кримом, який за 9 років зробили символом нової імперії та особисто президента путіна.

Таким чином, для російського керівництва частини Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей стали скоріше тягарем, ніж активом. Найбільш цінним для рф є військово-логістичний аспект, а саме – утримання сухопутного коридору з Ростовської області, через частину окупованих територій України – до Криму. Заводи Маріуполя зруйновані, і навряд чи росіяни їх відбудовуватимуть. Також зруйновано залишки інфраструктури Донбасу. Економічне падіння в самій росії не дозволить виділяти кошти на відновлення, більшість коштів йде на виготовлення озброєння та війну.

Ті мешканці окупованих районів, які з різних причин не змогли виїхати на контрольовані Україною території, не поспішають отримувати російські паспорти, і тому паспортизація проходить примусово, її прив’язують до можливості отримання соціальних виплат. Лише невелика кількість мешканців погоджується стати колаборантами та поступити на службу до окупаційних адміністрацій. Періодичні нещасні випадки з такими колаборантами зменшують і так низьку мотивацію до співпраці з російською владою. Відповідно, якість залучених управлінських кадрів є незадовільною, а їхні рішення неефективні. Окупаційні війська, колаборанти та пересічні мешканці очікують наступу ЗСУ – і готуються або тікати, або зустрічати повернення української влади.

У таких умовах Кремль посилюватиме окупаційні адміністрації кадрами, залученими з російських регіонів, а контроль над населенням проводитиме переважно методами терору. Перспектива деокупації виглядає питанням часу, ціни та умов навіть самого Кремля, і захоплені у 2022 році території можуть повністю або частково запропонувати для обміну у разі переговорів.