росії самій вигідний підрив Кримського мосту з кількох причин - Михайло Подоляк

Чи б’є блискавка двічі в одне місце, або Хто і навіщо насправді підриває Керченський міст.

Безумовно, чергова "травматизація" об’єкта незаконного будівництва, який відомий під ніком "Керченський міст", виглядає і дивно, і перспективно. На перший погляд, психологічно це, звісно, дуже перспективно для України, оскільки цілком рельєфно показує абсолютну незахищеність і цього об’єкта, і окупованого півострова в цілому. Більше того, все, що незмінно бравурно і з неймовірним пафосом говорилося про здатність Росії що-небудь контролювати на окупованих територіях і в самій Росії, не відповідає дійсності. І це вже аксіома, яка мусить безумовно лякати росіян. І це їх надзвичайно лякає. А незабаром призведе до накопичувального "лякального" ефекту розкладаючою властивості…

Однак допустимо – з урахуванням обсягу пошкоджень, – що настільки ефектно/неефектний (залізниця продовжує функціонувати) підрив зробили самі росіяни. Виходячи з їх нинішнього інтелектуального рівня та невміння передбачати наслідки – цілком собі сценарій.

Тож які ж завдання вони могли вирішувати? Перше: спробувати перехопити тему тероризму. Примітивно, проте. Закричати на весь пропагандистський рот, що терористичні акти робить не лише Росія. Що, власне, вже роблять. Банальна російська пропаганда… Друге: забезпечити конкретний "живий щит" із цивільних окупантів уздовж лінії зіткнення по всій окупованій території. Грубо кажучи, забезпечити прикриття сухопутного коридору для підвезення резервів "жінками та дітьми". Знову ж таки класична російська (публічно не раз декларована Путіним) тактика ведення бойових дій у великих масштабах... Третє: спробувати глибше налякати своїх неофітів і агресивно впливати на соціальне середовище в самій Росії. Довести, що це реальна війна, нехай і названа брехливо "СВО". І що 17 місяців "триденної" війни – взагалі норм. І що втрати у кілька сотень тисяч просто свято.

Теж класика брехні.

І, нарешті, четверте: існує вічна тепер необхідність генерувати максимально криваві та скандальні приводи, щоб відволікати увагу від "слабкого царя" на прізвище Путін, який блискуче продемонстрував свою боягузливість в особистій ситуації з невдалим "пригожинським заколотом".

Так чи інакше, все це дуже практично і дуже типово для Росії – примітивні технологічні завдання та примітивні технологічні рішення. І байдуже, що це сильно б’є по репутації "російської армії" і російських спецслужб.