Переговори України з Росією: фактор США та Близького Сходу - Сергій Гармаш

Голова Центру дослідження соціальних перспектив Донбасу, ексчлен української делегації у Тристоронній контактній групі з урегулювання конфлікту на Донбасі Сергій Гармаш про те, що зараз визначаються певні межі можливих варіантів переговорів

Перший заступник помічника президента США з національної безпеки Джонатан Файнер запевняє, що Штати та союзники докладають зусиль, у тому числі постачанням озброєння, щоб Україна до кінця 2024 року змогла вийти на переговори з Росією на вигідних для себе умовах.

Тема переговорів, що знову спливла, цікава в контексті візиту Путіна 6 грудня на Близький Схід – до Саудівської Аравії (КСА) та Об’єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ). Ці два союзники США в арабському світі приймали Путіна з образливою для всього демократичного світу розкішшю. Що викликало зрозумілий подив.

Враховуючи, що КСА та ОАЕ є партнерами Штатів – і їм вигідніше підтримувати відносини з першою економікою світу (а не з економічним гномом, яким є РФ сьогодні), логічно припустити, що цей путінський візит та його зовнішній антураж, щонайменше, узгоджені зі США.

Чому ж офіційний Вашингтон міг підтримати арабських партнерів у намірі прийняти Путіна? Думаю, метою було спробувати знайти через КСА і ОАЕ точки дотику з Росією, в першу чергу, щодо кризи на Близькому Сході (війна Ізраїлю з ХАМАС), яка є найбільш актуальною для них зараз. По-друге – визначити контури можливого рішення по Україні, як їх бачить Вашингтон.

Путін сам зізнався, що обговорював питання "української кризи" під час цих візитів. І на цьому тлі з’являється та сама заява Файнера про намір вивести до кінця наступного року Україну на вигідні переговорні позиції.

Чеченський правитель Рамзан Кадиров, який, до речі, був членом делегації під час близькосхідного турне Путіна, вже відреагував на це. Зізнався, що боїться, що РФ попри її бажання доведеться сісти за стіл переговорів з Україною та Заходом.

Це дає підстави припустити, що ця тема справді підіймалася на переговорах Путіна в ОАЕ та КСА. Але якщо Близьким Сходом США і РФ можуть знайти точки дотику, то по Україні – на даний момент – ні. Водночас контури деяких домовленостей американці через своїх арабських партнерів могли позначити.

Немає сумнівів, що до умовного дедлайну (приблизно рік) Путін спробує захопити якнайбільше територій України. Щоб, якщо доведеться сідати за стіл переговорів, у Москви, а не у Києва були вигідніші позиції.

При цьому Путін упевнений, що він після березневих виборів у РФ залишиться президентом. І горизонт планування має набагато більше, ніж нинішня американська адміністрація.

І коли йому кажуть, що через рік-півтора США створять умови для переговорів, де Україна буде у вигіднішій позиції, Путін думає приблизно таке: "Хлопці, а ви знаєте, хто у вас на той час буде президентом?"

Тобто, обговорюючи висловлювання Файнера про наміри США, треба не зважати на головне словосполучення в його виступі – "Ми хочемо"… На жаль, не всі бажання США обов’язково збуваються. Як, втім, і бажання РФ чи Китаю.

Резюмуючи: нині вимальовуються деякі рамки можливих варіантів переговорів, і принципи сторін на них (наші незмінні – відновлення територіальної цілісності України у межах 1991 року). Але це не означає, що процес розпочався. І що він взагалі розпочнеться.

За рік може змінитися дуже багато…