Як сказати дитині, що Діда Мороза не існує, – поради психолога про стосунки з дітьми у Новий рік

До Нового року залишилося всього кілька днів, у зв’язку з чим питання про реальність Діда Мороза набуває особливої актуальності. У пошукових системах та на форумах батьки не втомлюються ставити одні й ті самі "новорічні" питання. Чи варто говорити дитині, що справді Діда Мороза не існує? А якщо він уже й сам здогадується про це, чи потрібно переконувати у протилежному? Чи має сенс добиватися гарної поведінки шантажем – мовляв, подарунки приносять лише хорошим дітям? Та й взагалі, хто таки кладе ці подарунки під ялинку – Дід Мороз чи батьки?

Відповіді на всі ці питання ви зможете знайти у нашому передноворічному інтерв’ю з психологом Вікторією Єгоровою. До речі, сама експерт вважає, що насправді всі подібні дискусії ведуться не про Діда Мороза, а про дорослішання дітей та роль батьків у цьому процесі. І все, що потрібно зробити батькам — це не завчити якісь інструкції, щоб діяти за наперед наміченим планом, а бути "провідниками", які супроводжують дитину в дорослий світ, по дорозі навчаючи та розповідаючи про всі нюанси.

"Розчарування в існуванні Діда Мороза — це не дитяча травма"

– Вікторіє, почнімо з найголовнішого новорічного питання: чи варто говорити дитині, що Дід Мороз – це персонаж з іншого, казкового життя?

– Я б сказала так: треба більше вірити у наших дітей. Вони дорослішають, пізнають світ. І якщо в ранньому віці вони цілком реально сприймають, наприклад, пташок і мишок, що говорять, або предмети, що думають, то поступово все стає на свої місця. Пам’ятаєте жарт, коли тато каже синові, що він уже великий і мусить знати: Діда Мороза не існує. "Насправді Дід Мороз – це я!" — Заявляє батько. На що син відповідає: "Я знаю, тату. Лелека — це теж ти".

Наші діти прекрасні, вони розумні, сприйнятливі та дуже чуйні. І з боку дорослих було б наївно та самовпевнено думати, що якщо вони чогось дітям не скажуть і не пояснять, то діти так і залишаться на все життя у щасливому незнанні. Це не так.

– Деякі батьки вважають, що підтримувати віру дитини у Діда Мороза означає її обманювати. Де грань між брехнею та казкою?

– У всьому треба керуватися здоровим глуздом. Ми ж не будемо в гонитві за правдою, граючи, наприклад, з дитиною "в кафе", постійно нагадувати їй про реальний стан речей: мовляв, я не буду "їсти" цю сосиску з пластику і "пити каву", насправді, з порожньої чашки?

Те саме і з Дідом Морозом. Цей символ завдяки своїй яскравості та розтиражованості дуже популярний, і завдання батьків – допомогти дитині поступово перевести цей образ у категорію не реальних персон, а символів. До речі, зазвичай все так і відбувається природним шляхом. І не треба переживати з приводу дитячих травм: розчарування від неіснування Діда Мороза такою не є.

– Але всі діти ростуть і рано чи пізно самі починають здогадуватися, що Дід Мороз все ж таки, швидше, казковий персонаж. Як бути в цій ситуації – визнаватись чи продовжувати й надалі стояти на тому, що він існує? До речі, ситуація ускладнюється, якщо у сім’ї двоє та більше дітей: старші вже не вірять, а що робити з молодшими?

– Я думаю, що це питання все ж таки не на тему існування Діда Мороза, а більше про стосунки в сім’ї. Діти повинні знати, що з будь-якою проблемою, будь-яким питанням можуть звернутися до батьків. І у батьків завжди має вистачати часу, любові, терпіння та такту, щоб на ці запитання відповісти. Жодної "складної ситуації" не виникне, якщо в сім’ї є довіра та порозуміння. А от якщо діти ревнують і не ладнають між собою, ніщо не завадить старшому "ощасливити" новими знаннями молодшого.

Що стосується відповіді на поставлене питання, то якщо дитина вже сама не вірить у казки, то не варто наполягати на тому, що вони є реальними. Можна відштовхуватися від думки самої дитини, ставлячи їй навідні питання – що вона сама про це думає, як би їй хотілося.

– У Мережі вже кілька років публікується різдвяна історія, яку розповіла американська вчителька Леслі Раш. За її словами, у їхній сім’ї є традиція розповідати дітям правду про Санта-Клауса. Років у 6-7, коли дитина вже починає сумніватися в існуванні Санти, її ведуть у кафе і за поїданням солодощів мама вимовляє: мовляв, ти став зовсім дорослим і вже сам готовий стати Санта-Клаусом.

– Ця історія має право на життя, хоча загалом за стилем подачі вона більше схожа на інструкцію. Її автор докладно зупиняється на всіх нюансах: як вибрати час, куди піти, які приклади з життя наводити, і навіть радить розмовляти "таємничим" голосом.

Особисто я не прихильник проведення таких "актів ініціації" і не думаю, що такі речі треба урочисто повідомляти у принципі. Тим більше давати поради, у якому віці це найкраще робити. Це ж не щеплення! Я довіряю дорослішанню дітей, як такому і не вважаю, що з ними потрібно спілкуватися "протоколом". До речі, ще Григорій Сковорода казав, що з дітьми треба розмовляти, керуючись здоровим глуздом та мудрим серцем.

"Не робіть із Діда Мороза культу, зробіть із нього символ"

– З якого віку варто дарувати подарунки на Новий рік? Наприклад, якщо дитині рік, і вона поки що не розуміє суть подарунків, варто дарувати?

– Це повністю на розсуд дорослих. Якщо з якихось причин немає можливості підготувати подарунок на рік, можна не дарувати.

– Поговорімо про старших дітей, які вже чекають на подарунки від Діда Мороза. Чи варто питати у дитини, що вона хоче на Новий рік, і писати Дідові Морозу листа?

– Обговорення подарунків та лист Дідові Морозу – це гарна нагода поговорити про потреби, про можливості, про планування. Кому що потрібніше, що важливіше – причому як для дитини, так і для її близьких. У ході таких розмов можна навчити дитину скромності та доброті, увазі до рідних та дбайливого ставлення до інших людей, яким теж потрібна і важлива увага "Діда Мороза".

– Як ви вважаєте, якщо купується подарунок від Діда Мороза, чи потрібний ще один подарунок від батьків?

– І знов-таки – це те питання, на яке у кожній сім’ї відповідають по-своєму. Я б запропонувала батькам якийсь час грати роль посередників у передачі подарунків. Потім поступово переймати цю святково-подарункову "естафету" від Діда Мороза та ділитися цією традицією з дітьми. Не робіть із Діда Мороза культу, зробіть із нього символ – символ свята, сімейного тепла, кохання, доброти. Поступово в міру дорослішання дитини ви прийдете до того, що на Новий рік подарунки отримують все, отже, і дарують також усі, у тому числі й діти.

"Шантажувати подарунками непедагогічно і, зрештою, неефективно"

– Якщо дитина замовила собаку чи, наприклад, щось непідйомне для сімейного бюджету, як пояснити, що Дід Мороз це не потягне?

– Як варіант, можна сказати, що тварин та дорогі подарунки Дід Мороз дарує лише з дозволу батьків.

– А якщо дитина просить чарівний подарунок – ту саму чарівну паличку чи плащ-невидимку? Як пояснити, що Дід Мороз не робить таких подарунків?

– Так і сказати: Дід Мороз не дарує чарівних предметів, вони призначені лише для казкових персонажів.

– Якось дитина знайомих замовила Дідові Морозу "мільйон доларів" і заспокоїла батьків, які постійно сварилися через брак грошей: мовляв, все гаразд, після Нового року я дам вам мільйон доларів, і будемо жити весело та щасливо! Як бути в такій ситуації?

– По-перше, не залучати дитину до розв'язання дорослих проблем і не сваритися при дітях, у тому числі через гроші. Діти це дуже болісно переживають, навіть якщо батькам не здається. По-друге, пояснити, що Дід Мороз – не банкомат і гроші на руки не видає.

– Чимало батьків використовують Новий рік, що наближається, як спосіб тиску і навіть шантажу. Чи можна говорити, що Дід Мороз приносить подарунки лише добрим дітям?

– Звичайно, подарунки, як і будь-яка нагорода, дістаються лише добрим, але зловживати цією мотивацією не варто. Розвивати в дитині прагнення стати кращим, знати та вміти більше – це чудово. Але шантажувати подарунками непедагогічно та, зрештою, неефективно. Ми даруємо подарунки тим, кого любимо. А любов неможливо заслужити гарною поведінкою, і не варто привчати до цього своїх дітей.