"Росіяни з танку вистрелили в спину двом сестрам": хірург відверто розповів про спасіння життів під час війни

З перших днів повномасштабної війни до боротьби з ворогом в Україні залучилися всі – військові, волонтери, і, звісно, лікарі, навіть моделі стають бойовими медиками. Серед бійців "медичного фронту" лікар-хірург, пластичний хірург, завідувач хірургічного відділення в державній лікарні в Київській області Григорій Стрикун, який з перших хвилин війни вирішив рятувати життя українців.

Про те, в яких умовах працюють під час війни українські медики та з якими пораненнями найчастіше надходять постраждалі – читайте в ексклюзивному інтерв’ю "Телеграфу".

- Як я розумію, до 24 лютого ви були пластичним хірургом. Нині, бачу, ваша діяльність дещо змінила напрямок. Як дізналися про повномасштабне вторгнення росії?

- Так, я виконував пластичні та естетичні операції. Перед початком війни ввечері в мене була операція, повернувся додому пізно і ліг спати. Рано вранці я прокинувся від дзвінка мами, яка тремтячим голосом сказала мені, що на нас напала росія і було чути вибухи.

- Як вирішили, чим займетеся під час війни? Що вплинуло на ваше рішення?

- Я завідую хірургічним відділенням в Київській області і є ведучим оперуючим хірургом в лікарні. Рішення прийняв практично одразу і без сумніву — бути із своїм відділенням і допомагати всім. Перші декілька днів я жив у лікарні.

- Основні завдання хірурга у воєнний час, на вашу думку?

- Надати допомогу якомога більшій кількості людей в межах своїх можливостей. Свої можливості, як виявилось, я недооцінював. Війна і адреналін внесли свої корективи.

- Ви лікуєте і наших військових, і мирних мешканців?

- Так, поранених більше серед мирних жителів.

- З якими ранами\травмами надходять до лікарень українці?

- В основному, це осколкові мінно-вибухові поранення та вогнепальні поранення. Бувають масові надходження поранених без кінцівок, з проникаючими пораненнями грудної клітки і живота.

- Які операції вам доводиться робити найчастіше наразі?

- Зараз це видалення осколків, порожнинні операції на грудній і черевній порожнині, гнійні ускладнення після ран.

- Ви писали, що одну операцію проводили 6 годин. Скільки зазвичай часу йде на одну операцію? Скільки медиків задіяно при цьому?

- Іноді операції можуть бути і довше. У випадку політравми (сукупність травм, які характеризується значними змінами структури та функцій органів і систем органів. – Ред.) кожна хвилина цінна, не можна, щоб пацієнт знаходився довго в наркозі, тому що це загрозливо для життя. Існують міжнародні протоколи та стандарти надання хірургічної допомоги в таких випадках, поки ми вписуємось в них. Зазвичай тривалість операції — 1-3 години, і може збільшуватись або зменшуватись через тяжкість стану пацієнта. Мінімум на одну операцію задіяно 6 осіб, у нас був максимум — 16 чоловік на одного постраждалого.

- У дописі ви розповідали, що вперше в житті виконували операцію на відкритому серці, аорті та легенях, оці та кінцівках одномоментно. Тобто часу мало і тому треба одночасно оперувати різні органи? Розкажіть трохи про цей випадок.

- Так, у цьому випадку осколки пошкодили грудну, черевну порожнини трьох з чотирьох кінцівок, око та обличчя. Доводилось діяти в межах протоколу Damage control — це зробити мінімум дій, щоб врятувати життя і відстрочити операції на інші дні, тобто зупинити кровотечу і порушення функцій життєво важливих органів, інакше зволікання означатиме смерть на операційному столі. На пацієнта за вся операцію пішло 11 літрів розчинів і 3 літри крові та плазми.

- Ваша замітка про те, як російські військові знущалися над мирними українцями в окупованих селах і містах, викликала реакцію в мережі. А в Instagram потім ще й була заблокована. Можете трохи розповісти, якими спогадами про окупацію діляться з вами пацієнти?

- Зараз в мене в відділенні лежить пацієнтка, яка отримала проникаюче осколкове поранення грудної клітки в своєму населеному пункті, коли їхала на велосипеді з чоловіком. В них напряму вистрелили з танку, добре, що не влучили, і снаряд впав поруч. Недавно виписав пацієнтку, яка йшла зі своєю сестрою в магазин за хлібом. Окупанти їх випустили і вистрелили в спину з танку. Влучили в сестру пацієнтки. Від неї залишились тільки рештки. Нещодавно виписав пацієнтів, які евакуювались з Чернігова на машині. В них вистрелили протитанковим снарядом. З 8 людей вижило 5. У однієї з тих, хто вижив, відірвало дві руки по плече, в іншої — розрив селезінки, в решти — осколкові поранення. В матері однієї з тих, хто вижив, від вибуху відірвало голову, дівчина бачила все це на свої очі. Мені довелось оглядати трупи загиблих в цій жахливій катастрофі, після цього я не міг нормально заснути більше тижня.

- Під небезпекою через агресію ворога – всі, в тому числі лікарі. В яких умовах доводиться працювати українським медикам під час війни? Що найскладніше?

- Найскладніше — під час операції чути вибухи десь недалеко. В думках починаєш молитись, щоб наступний із снарядів не прилетів по лікарні. Умови до війни були, м‘яко кажучи, незадовільні — внаслідок реформи багато лікарень були на межі закриття. Обладнання відсутнє або застаріле, немає навіть банального запасу шовного матеріалу та розчинів. Перші дні доводилось купувати все за власний рахунок.

- Чи вистачає нашим лікарям наразі засобів, персоналу? Бо коли почалася пандемія, системі охорони здоров’я було несолодко. Чи готова була наша медицина до великої війни?

- Медична система взагалі не була готова. Як я сказав вище: до війни виконувалось все, щоб державну медицину обмежити декількома лікарнями у великих містах. Районні лікарні масово зачинялись. Персоналу не вистачає, я єдиний оперуючий хірург, наприклад, в радіусі 50 кілометрів. Зараз, завдяки місцевим волонтерам і міжнародній волонтерській допомозі, засоби є.

- Що (хто) дозволяє триматися, надає сили продовжувати боронити "медичний" фронт?

- Надають сили вдячні очі вилікуваних пацієнтів, дзвінок матері та дівчини зі словами "я в порядку", мужність наших військових. Це дуже мотивує.