В протистоянні Америки та Китаю Україна має зробити вибір, всидіти на двох стільцях не вдасться — експосол в США

Читать на русском
Автор
31074
Валерій Чалий у програмі "По суті" з Юлією Забєліною
Валерій Чалий у програмі "По суті" з Юлією Забєліною. Фото Скрін із відео

Український дипломат Валерій Чалий розповів про підтримку України з боку США, відносини з Китаєм та ситуацію з Іраном

Сполучені Штати — ключовий союзник України у війні з росією. Попри те, що до повномасштабного вторгнення плани щодо оборони України наше військове керівництво тримало в секреті навіть від американців, зараз ситуація багато в чому залежить від позиції Штатів та їх вміння консолідувати підтримку навколо України.

Однак, як у будь-якій демократичній країні, там проходять вибори, змінюється влада.

Про те, чи вплине можливий прихід до влади республіканців на підтримку України, а також яку роль Україна відіграє у глобальному геополітичному протистоянні на мапі світу "Телеграф" поспілкувався з колишнім послом у США, надзвичайним та повноважним послом України Валерієм Чалим. Щоб подивитись відео повної розмови прогортайте донизу матеріалу.

- Нещодавно у Сполучених Штатах Кевін Маккарті, лідер парламентської меншості в Палаті представників, закликав нібито не збільшувати допомогу Україні. Ця заява набула широкого резонансу, однак чи багато республіканців підтримують таку позицію?

Чи можна сказати, що ця риторика направлена на внутрішнього споживача, враховуючи близькість проміжних виборів?

- В Україні фрагментарне та спрощене розуміння того, що відбувається в Америці. Проміжні вибори — це повна заміна Палати представників і третини Сенату, а також, декількох десятків губернаторів. Це великі вибори, які можуть змінити співвідношення демократів та республіканців у владі.

Під час проведення виборів деякі політичні заяви робляться під очікування власних громадян. І пан Маккарті, і інші колеги є прибічниками підтримки України. Вони не закликають до урізання підтримки України, вони реагують на настрої в своїх політичних сегментах, де люди налаштовані ставити критичні питання.

А питання тут перш за все таке: чому Америка має допомагати іншим, коли всередині країни є власні проблеми — інфляція, зростання цін, проблеми охорони здоров’я?

Тому виборці кажуть, що треба контролювати допомогу, яка йде іншим. Можливо, вона не так використовується, можливо треба її урізати. І праве крило республіканської партії, або трампісти, як дехто їх називає (хоча там не тільки вони) апелюють до цих питань. Маккартні, який може стати спікером Палати представників, має згуртувати різних республіканців. Тому він робить такі виступи. Він говорить про те, що фінансові витрати мають бути більш контрольованими. Жодного розколу в республіканців не буде, просто вони більш уважно будуть контролювати надання фінансової допомоги.

Для нас це виклик, але це не про військово-технічну підтримку. Мова йде суто про виділення коштів. Військова підтримка, в разі якщо навіть республіканці будуть більш скептичними, піде по ленд-лізу. Цей закон дає можливість президенту США, не чекаючи голосування Конгресу, виділяти в оренду чи позику військово-технічне обладнання. А до 1 січня, коли буде нова конфігурація Конгресу можна проголосувати ще пакети фінансової допомоги і це буде робитись. Я думаю, що в грудні ми побачимо великий пакет фінансової допомоги вже на наступний рік.

Але просто треба пам’ятати, що настрої громадян змінюються. В США меншою мірою, в Європі більше настроїв проти надання зброї. Україна має працювати, щоб тримати у фокусі потреби своєї країни.

- Якраз днями Джо Байден висловив стурбованість тим, що допомога може скоротитись. Він це сказав в контексті того, що республіканці можуть отримати більшість. Наскільки високий вплив протрампівського правого крила? Чи може він серйозно вплинути на допомогу?

Я вважаю, що це не торкнеться військово-технічної допомоги, адже у президента є інший інструмент. І він говорить якраз про фінансову допомогу. Лунали речі, що Європейський союз має надавати таку ж за розміром підтримку тому що в США популярна думка, що це мають бути паритетні засади підтримки України. І ЄС, і Європарламент значно підсилили і збільшили цю допомогу Україні. Тому в передвиборчій боротьбі меседж в Байдена такий: демократи підтримують Україну максимально, а якщо ви оберете республіканців, то можуть виникнути певні проблеми.

Це чисто політичний підхід. Це реалії, з якими треба працювати. Як і з новообраними сенаторами, щоб їхня позиція не зазнала змін.

Їхня підтримка стала консолідованою ще в 2014 році, після того, як росія почала агресію проти України. І цю підтримку просто треба втримати.

А також перетворити її на конкретні рішення. Наприклад, про визнання росіі державою-терористом. Байден і виконавча влада більш стримані в цьому питанні, ніж республіканці. Тому ми можемо отримати більше уваги за надходженням коштів в Україну, але при тому, зняття бар’єрів для визнання росіі терористом.

Республіканці так само виступають за те, щоб путін і його режим отримали по заслугах. Хоча і є певна група в Америці, яка вважає, що з росією себе вести треба по іншому. Мовляв, чому ми повинні мати конфронтацію з ядерною росією через Україну. Їх можна назвати людьми, які хочуть почути Гітлера і зробити зустрічні кроки. Але вони не є домінуючою групою в США.

росія вклала величезні ресурси у лобіювання своїх інтересів в Америці. Там досі є російські агенти, які працюють в різних Штатах. Адже Америка — це не тільки Вашингтон. Я зустрічався з 23 губернаторами і з деякими були дуже серйозні розмови на тему україно-російських відносин.

Колись з губернатором Каліфорнії я говорив кілька годин про це. Бо не весь світ розуміє ситуацію так, як ми. Всі розуміють, що Україна — не росія, але нюанси в розумінні ще залишаються.

І треба робити делегації не тільки у Вашингтон, як зараз. Є, наприклад, Техас, Юта, Каліфорнія та інші штати. Адже у них United States перекладається як з’єднані держави, а не як штати. Це окремі держави для них. Той же наш прем’єр міг би вже відвідати Техас, чи південь. Туди, де більш скептичні настрої щодо підтримки України.

Наше завдання не аналізувати їхні внутрішні баталії чи змінювати результати виборів, а працювати з різними групами впливу: військово-промисловий комплекс, політикум, протестанти та різні церкви, на яких орієнтується праві республіканці.

- Що означає участь Ірану та навіть іранських військових в цій війні? Чи можна сказати, що таким чином Китай вже обрав сторону у цій війні?

- Китай точно не веде війну руками Ірану. Скоріше, це симбіоз росіі та Ірану. Двох держав-терористів. Просто раніше Іран здійснював атаки щодо свого найближчого оточення, того ж Ізраїлю. А тепер це перетинається. росія та Іран зблизились. Довести, що Китай фінансує ядерну програму Ірану, наприклад, неможна. Китай конкурує зі США і хоче в цій конкуренції виграти. І співпраця з Іраном допомагає досягти цієї мети.

Скоріш за все, незабаром ми дізнаємось, що росія передала Ірану взамін на безпілотники. Росія дала щось суттєве Ірану. Наприклад, це можуть бути елементи наведення балістичних ракет, адже технологія ця в росіі краще, ніж в Ірану, або можливо компоненти ядерної програми Ірану. І це була б дуже загрозлива річ, особливо, для тих країн, які знаходяться в радіусі дій балістичних ракет Ірану. Насамперед це Ізраїль.

Китай є бенефіціаром цієї ситуації, як йому здається, хоча я так не вважаю.

Для Китаю це також не дуже вигідно. Адже те, що робить Іран, протирічить ядерному стримуванню Китаю.

Китай якраз робить ставку на підсилення армії, про що сказав Сі Цзіньпін на з’їзді.

Тому для Китаю теж є загроза, бо кількість балістичних ракет менше тієї, що є в росіі. Росія фактично стримує Китай на своїх кордонах тільки за рахунок ядерного компоненту.

Але Китаю однозначно вигідно послаблення США. А от підсилення росіі чи Ірану Китаю невигідно. Зараз це перетворилось на протистояння країн Заходу, Латинської Америки, Ізраїлю і групи країн навколо Китаю.

- При цьому Україна до сих пір немає посла в Китаї, чи достатньо ми взагалі відпрацьовуємо цей напрям?

- Нам доведеться розробляти нову стратегію наших відносин з Китаєм. Суто формально в нас закріплені відносини стратегічного партнерства. Це свого часу зробив ще Віктор Янукович. Але зараз нам це не підходить, бо ми обрали шлях до ЄС та НАТО. Ми маємо зробити вибір, не зможемо всидіти на двох стільцях. Коли дві супердержави будуть нарощувати своє суперництво, ми не можемо бути на двох сторонах. Ми могли б більш впевнено себе почувати, якщо б ми були хоча б на рівні Туреччини. Ердоган зараз намагається балансувати між росією та Україною. Але в нас не та позиція. Ми залежні від західної підтримки, групи Рамштайн. Тому ми маємо бути разом з ЄС, НАТО та західними країнами. А з Китаєм вибудовувати чесну та відкриту політику співпраці. Наприклад, в торгівлі. Зараз, на жаль, Китай намагається відсторонитися від ситуації, але бути, все ж на боці росіі. Хоча останнім часом Пекін розуміє, що росія програє і Китай не хоче бути на боці лузерів. Тому їхня позиція буде змінюватися. А ми будемо в групі країн, які будуть вести суперництво з Китаєм. Як би нам не хотілось тримати хитру позицію. Треба зробити вибір.