Розробник родовища літію: "Кінцевим покупцем нашого товару будуть великі європейські виробники електрокарів"

Україна є одним зі світових лідерів по запасах літію — стратегічної сировини для виробництва батарей для електричного транспорту. Обсяг її точних запасів — державна таємниця, але поступово, попри війну, інвестори починають заходити в цю галузь. Один з них — "УкрЛітійВидобування" Сергія Табалова з Кіровоградщини. Директор зі стратегічного розвитку цієї компанії Денис Альошин розповів "Бізнес Телеграфу", на якому етапі перебуває проєкт.

Про українські родовища

— Розкажіть, будь ласка, про ваш проєкт.

— Почну з того, що літій у світі є двох видів. Перший – в соляних озерах, в Південній Африці, Чилі, Аргентині, Болівії. Також є твердорудні поклади, в яких у 90% випадків міститься мінерал сподумен.

— Які родовища в Україні?

— У нас твердорудні родовища. Але саме в нашому Полохівському родовищі на Кіровоградщині (неподалік від селища Смоліне) міститься пегматитова руда, в якій інший мінерал – петаліт.

— На Кіровоградщині є й інші родовища з літієм. Їх ви теж розроблятимете?

— Поряд з нами в 70 кілометрах справді є ділянка "Добра". Вона містить комбінацію сподумена та петаліта. Але спецдозвіл, який має наша компанія, не стосується цього родовища.

— Україна багата на літій також в Донецькій та Запорізькій області. Що там?

— Дійсно, є родовище "Шевченківське" на Донеччині, здається, там сподуменові руди. І є ще родовище під назвою "Крута Балка" в Запорізькій області. Але його склад ми не вивчали. Воно в окупації. Тобто, з чотирьох родовищ, на жаль, одне в окупації, інше – в прифронтовій зоні. І лише два родовища на Кіровоградщині доступні для видобутку.

— "УкрЛітійВидобування" давно має ліцензію на розробку Полохівського родовища.

— Так, Полохівське родовище поки що єдине в Україні, на яке власники нашої компанії ще у 2017 році за 119 млн гривень придбали спецдозвіл. Тоді це було близько 4,5—5 мільйонів доларів. Рекордна на той час сума для рідкоземельних металів. В березні 2021 року ми підтвердили запаси руди за міжнародним стандартом JORC. Вони становлять приблизно 75 мільйонів тонн пегматитової руди. Це дуже велике родовище за європейськими мірками.

— Як видобуватимете?

— Розглядали два варіанти: легкий (кар'єрний. – Ред.) відкритий спосіб видобутку і шахтний метод. Зупинилися на шахтному, бо для нас важлива екологічна складова. Хочемо бути esg-friendly (екологічне, соціальне та корпоративне управління. — Ред.). Хоча Україна поки що не в Євросоюзі, але ми віримо, що вона там буде у найближчі кілька років. Тож робитимемо все за найвищими європейськими стандартами. Шахтний метод приносить набагато менше шкоди екології, ніж видобуток відкритим шляхом. Шахта буде коштувати набагато дорожче інвесторам проєкту, але ми обираємо саме цей метод. Занурюватимемось приблизно на 600 метрів в глиб родовища. Другим етапом буде будівництво збагачувальної фабрики, де руду перетворюватимемо на петалітовий концентрат.

— Про які обсяги руди та концентрату йдеться?

— За рік плануємо видобувати півтора мільйона тонн руди. Вона щороку трансформуватиметься у 300 тисяч тонн петалітового концентрату.

— Глибока переробка передбачається?

— Звичайно, ми прагнемо додати третій етап – переробку петалітового концентрату на карбонат літію. Це краще і для інвестора, і для держави, бо карбонат літію має вищу додану вартість. Є два варіанти – гідроксид літію та карбонат літію. Вони використовуються у виробництві літій-іонних батарей, але передбачають різні технології. Карбонат літію використовується для так званих LFP-батарей, гідроксид літію задіяний у виробництві NMС-батарей. Ми проаналізували ринок та дійшли висновку, що хочемо виробляти карбонат літію. Це рішення ми ухвалили півтора року тому, і я бачу, що воно правильне.

— Чому?

— Тому що найбільші світові гравці, а це – Китай, виробляють продукцію глибокої переробки за більш прогресивною технологією – з карбонату літію. Напевно ви знаєте, що ця країна виробляє 99% всіх катодів у світі. Tesla, Li One і все більше виробників електромобілів переходять на LFP-батареї. Відповідно, ми прагнемо, щоб виробництво карбонату літію знаходилося в Україні. Чи вийде це, залежатиме від ряду факторів. Один з них – наскільки привабливим буде інвестиційний клімат в нашій країні.

Про інвестиції та віддачу

— Про які інвестиції йдеться?

— Я розділяю наш проєкт на два етапи. Перший – будівництво шахти та збагачувальної фабрики. Це приблизно 300 млн доларів. Етап номер два – будівництво фабрики з виробництва карбонату літію. Це ще 400 млн доларів. Разом – 700 млн доларів. Такий обсяг інвестицій до снаги лише міжнародним стратегічним інвесторам. Проєкт за розмірами залучень можна порівняти, хіба що, з приватизацією "Криворіжсталі".

— Які гарантії потрібні?

— Щоб до нас зайшов міжнародний інвестор з такими грошима, потрібні певні умови. Міжнародні партнери очікують від нас повного перезавантаження судової системи. Те, що ми боремося з корупцією і, навіть, затримали голову Верховного суду України іноземні партнери сприйняли схвально. Це був добрий знак з одного боку. Але корупція не пішла з нашого життя, хоча Україна стала на шлях цієї боротьби. Також я був свідком того, як у Лондоні дуже схвально сприйняли виступ нового очільника НАБУ.

— А якщо не залучите кошти на глибоку переробку?

— Завжди є план "Б" – побудувати шахту, збагачувальну фабрику і продавати за кордон продукцію першого переділу – петалітовий концентрат. Реалізовувати руду ми точно не збираємось. Це нераціонально. За декілька років експорту концентрату літію ми отримаємо перший кешфлоу. Під ці кошти можна залучити інвестиції на виробництво карбонату літію.

— Яку віддачу матимуть інвестиції?

— Орієнтую власника на окупність протягом 5 років. Це дуже привабливий проєкт з точки зору повернення коштів.

— Скільки людей потребує проєкт та коли почнете видобуток?

— Сподіваюсь, що у 2027 році вже працюватиме видобуток і збагачення. Вироблятимемо петалітовий концентрат. На шахті та фабриці плануємо залучити близько 500 співробітників.

Про власників

— Є інформація, що до "УкрЛітійВидобування" був причетний син експрем’єра Миколи Азарова. Наскільки вона об’єктивна?

— Маю 15 років інвестиційно-банківського досвіду, працював в компанії Deloitte. Тому звик оцінювати ризики. До того ж на кону моя професійна репутація. Тому ми провели детальний due diligence (збір та аналіз інформації. — Ред.) щодо історії власників проєкту. Ми прагнемо залучити міжнародні інвестиції. Тож, такі ризики були б неприйнятними.

— Хто кінцевий бенефіціар "УкрЛітійВидобування" ?

— 99,99% компанії належить бізнесмену з Кіровоградської області Сергію Табалову. Якщо ви подивитесь youcontrol, статутний фонд компанії декілька років тому був поповнений на 297 мільйонів гривень. Саме ці кошти я зараз використовую для запуску проєкту. Бюджет на цей рік у мене близько 3,5 мільйонів доларів. Витратимо їх на вивчення, тести, експертизу, так зване feasibility study. Це приблизно 2—2,5 мільйона доларів. Залишок спрямуємо на вивчення наслідків для соціального та оточуючого середовища (так зване environmental and social impact assessment study). Ми робимо це за стандартами світових фінансових корпорацій таких як IFC, EBRD та Development Finance Corporation.

— Ці компанії можуть виступити інвесторами?

— Ми ведемо перемовини з 25—30 потенційними інвесторами та 5—7 фінансовими організаціями та банками, бачимо у підсумку пул інвесторів. Якщо ми говоримо про суму 700 мільйонів доларів, її в принципі не можна залучити від одного інвестора, бо для нього це значний ризик. Ми не будуємо ілюзій – до нашої перемоги й до того, як Україна вступить до НАТО та ЄС, що стане ефективною страховкою інвестицій, нас ніхто не проінвестує. У мене є півтора року на підготовку проєкту до залучення коштів. Безпосередньо залучення заплановане на 2025 рік, щоб ми могли почати будівництво. Сподіваюсь, до того часу ми переможемо, вступимо до НАТО і ЄС.

— То яке завдання від власника?

— Моя задача — забезпечити, щоб український власник за підсумком залучення коштів мав максимальну частку в проєкті. Інвестором залучатимемо стратега – тобто, велику міжнародну компанію з сегмента літію. Без такої компанії початок проєкту неможливий. А загалом працюватиме стандартний механізм залучення фінансування за чотирма напрямками. 400 млн доларів – це комбінація експортно-кредитного та боргового фінансування від міжнародних фінансових організацій (IFC, EBRD, DFC). Від 100 млн доларів — policy funding, тобто гранти від США та ЄС на проєкти у сфері літію. Очікуємо, що буде передоплата за майбутню продукцію, так званий offtake – до 50 млн доларів. 150—200 млн доларів – залучення стратегічного інвестора в капітал. Сумарно – 700 млн доларів.

Про ринки збуту

— Де бачите споживачів?

— Петалітовий концентрат купуватимуть для переробки на карбонат літію або гідроксид літію для літій-іонних батарей. Якщо у нас не вийде виробляти карбонат літію самостійно, то збуватимемо петалітовий концентрат виробникам батарей або кераміки та склокераміки в Європі. Його використання в цій сфері має назву technical grade, якщо він йде на батареї – battery grade. Наш петалітовий концентрат суміщатиме параметри для battery grade і technical grade. Тобто, зможемо його реалізувати на обидва ринки.

Кінцеві покупці нашого товару – величезні європейські виробники електроавтомобілів. Якщо запустимо виробництво карбонату літію, то нашими споживачами стануть виробники катодів для LFP-батарей. А це – китайські компанії які також представлені в Європі. Тут ми вибору не маємо, бо знаємо, що Китаю належать технології, сировина та виробництво батарей по всьому світу. І коли мене питають про те, як вийти з цієї залежності, я кажу, що знадобиться не менше 3—5 років, поки європейці та американці опанують цей бізнес.

— Тобто ваш проєкт запрацює, коли обсяги будуть затребувані Європою?

— Ми, безперечно, орієнтуємось на попит в ЄС. Є прогнози, що до 2030—2032 років попит на продукцію з літію, а саме — петалітовий концентрат, карбонат літію, гідроксид літію, катод — зросте в 10 разів. Навіть за умови, що до 2030 року всі європейські родовища літію вироблятимуть продукцію з нього, це буде лише 4% світового ринку. До того ж на 2030 рік у Європи з’явиться потреба мати 25% світового виробництва карбонату літію. Наголошую, наше родовище велике за мірками Європи, тому буде привабливим не лише для європейського, а і для будь-якого інвестора.

Про конкуренцію

— Чи відчуваєте конкуренцію з видобутку літію в Україні?

— Не бачу конкуренції з видобутку літію в перспективі 5—10 років не лише в Україні, а й у світі. Літію у світі не вистачає, щоб задовольнити попит виробників електромобілів.

— Маю на увазі рейдерів, які люблять приходити на успішні проєкти.

— Держава зацікавлена. У нас буде великий профільний інвестор з Європи чи США. Поки не бачу таких ризиків. Мабуть, я оптиміст після конференції в Лондоні. Бачу, як налаштовані наші партнери, органи влади, тому не вірю в ситуацію з рейдерством через 3—4 роки.

Про інтерес рф до літію

— Як гадаєте, вторгнення росії в Україну відбулося в тому числі через інтерес до покладів літію, чи це міф?

— Я скептично ставлюся до таких аргументів. Логічніше тоді було б захоплювати Болівію. Це – жарт. На мою персональну думку, в росії не працює система стримувань та противаг. І людина похилого віку, далека від інтернету, самотужки ухвалює рішення в цій країні. Це небезпечно і призвело до дуже сумних наслідків.

— То є інтерес рф до літію?

— Якщо і є, то він точно не в ТОП-10 причин початку війни в Україні.