Гітлера розстріляли євреї, а Сталіна стратили у Берліні. Альтернативна історія Другої світової війни у кіно (відео)

Багато років День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні відзначається 9 травня, хоч нацисти підписали капітуляцію напередодні, 8 травня. Ця розбіжність дат – найкраща ілюстрація величезної кількості спекуляцій навколо подій Другої світової. Починаючи запереченням Голокосту, що в низці країн карається кримінально, і закінчуючи цілком невинними теоріями альтернативного розвитку історії.

Що було б, якби у Другій світовій перемогла Німеччина? Якою була б роль Японії та США? Як довго міг би протриматися партизанський рух у СРСР? А якби замах на Гітлера вдався? Сьогодні "Телеграф" зібрав для вас найкращі фільми та серіали, які намагалися відповісти на ці запитання.

Філіп Дік заново вигадав альтернативну історію

Найвідомішим твором у жанрі альтернативної історії, де Третій рейх здобув перемогу, прийнято вважати роман Філіпа Діка "Людина у високому замку" (1962). Але перші антиутопії про світове панування гітлерівської Німеччини виходили вже невдовзі після приходу фюрера до влади – наприклад, роман Мюррей Констентайн "Ніч свастики" (1937).

На відміну від книги Констентайн та інших подібних творів, невпинний інтерес до роману Діка пояснюється двома його достоїнствами. По-перше, письменник створив інтригуючу модель альтернативного всесвіту, у якій Радянський Союз зазнав поразки у перший рік війни (за сюжетом, Сталіна стратили у Берліні 1949 року), а США не змогли подолати Велику депресію. Як наслідок, Америку поділили на окупаційні зони переможці Другої світової – Німеччина та Японія.

По-друге, Філіп Дік вписує в цю альтернативну історію ще одну – в якій Німеччина зазнає поразки, але антигітлерівську коаліцію очолює не Радянський Союз, а Велика Британія (тобто вибудовуючи ще один паралельний всесвіт, який описано у забороненій книзі, створеній тим самим Людиною в високому замку). Такий прийом надає роману Філіпа Діка тривожного, параноїдального відтінку, змушуючи читача засумніватися в реальності усіх описаних подій.

Загублені у паралельних світах

У серіальній екранізації "Людини у високому замку" (2015-2019) інтрига розгортається навколо котушок із кінохронікою, на яких задокументовано поразку Німеччини. Власне, з романом серіал поєднує лише назва та головні персонажі. Мало того, автори вигадали свого антагоніста, обергруппенфюрера СС Джона Сміта (чудова роль Руфуса Сьюелла, "Темне місто").

Відштовхуючись від книги, творці серіалу розвинули альтернативну всесвіт книги Філіпа Діка до фантасмагоричних розмірів, де паралельний світ продуманий до останніх нюансів. В екранізації на перший план виходить протистояння підпільниці Джуліанни Крейн (Алекса Давалос, "Місто гангстерів") та обергруппенфюрера Сміта, а Людина у високому замку виявляється не письменником, а фізиком, здатним створювати портали в інші світи. У якийсь момент і без того шалена реальність серіалу остаточно божеволіє, коли головні герої починають двоїтися в цих паралельних світах.

Затягнутий і нерівний серіал отримує друге дихання в третьому сезоні, коли сюжет повністю відривається від літературного джерела і далі мчить на всіх швидкостях до фіналу.

Формально залишаючись висококласним розважальним шоу, "Людина у високому замку" стала дуже своєчасним нагадуванням про нелюдську природу нацизму – сцени катувань та розстрілів показані натуралістично та буденно. А липку атмосферу приниженості та страху життя під окупацією передано майже на тактильному рівні.

"Фатерлянд". Невдала екранізація популярного бестселера

Британець Роберт Харріс у своєму першому романі "Фатерлянд" (1992) використав ідеї Філіпа Діка, але на відміну від "клятих питань" американського фантаста – що є реальність і яке саме місце ми в ній займаємо, вибудував свою книжку за всіма законами бестселера.

Як і в "Людині у високому замку", дія "Фатерлянда" відбувається на початку шістдесятих, але в окупованій Британії. Залишки партизанського опору тліють лише в Сибіру та на Уралі, і Америка залишається єдиною державою, що протистоїть Третьому рейху – за рахунок ядерного паритету.

Основна інтрига роману закручена навколо таємних документів, які відкривають правду про Голокост: за океан так і не просочилася правда про табори смерті, і американці впевнені, що європейських євреїв просто депортували на схід. Але напередодні підписання мирного договору між рейхом та США інформація про "остаточне вирішення єврейського питання" потрапляє до рук німецького поліцейського, який ціною свого життя передає її американській журналістці. Що стає початком кінця гегемонії нацистів у Європі.

Роман із хвацько закрученим сюжетом, де вигадані персонажі діяли на рівних із реальними історичними особистостями, очікувано став бестселером. Але навіть Рутгер Хауер у головній ролі (що зіграв, крім іншого, у "Блейд раннері" за Філіпом Діком) не зміг врятувати телевізійну адаптацію книги — фільм "Фатерлянд" (1994) виглядає саме так, як знімали на ТБ до початку епохи великих серіалів. Тобто дешево та сердито.

Це сталося у Британії

Практичний невідомий нашим глядачам британський фільм "Це сталося тут" вийшов на екрани у 1965 році, але знімався довгих вісім років – партизанським методом, за власні кошти його авторів, ентузіастів кіно Кевіна Браунлоу та Ендрю Молло. Аскетичний, чорно-білий арт-фільм, стилізований під документальну зйомку розповідає про повсякденне життя британців (головна героїня – медсестра) під час гіпотетичної окупації Британії нацистськими військами.

Згодом сам Гітлер визнавав, що якби він не дав піти з Дюнкерка 400-тисячному контингенту союзних військ Британії, Франції та Бельгії, хід Другої світової був би зовсім іншим. (Цим подіям присвячені фільми "Уікенд на березі океану" 1964 року режисера Анрі Вернея з Жан-Полем Бельмондо у головній ролі та "Дюнкерк" Крістофера Нолана, 2017.)

За сюжетом, знищивши частини союзників у Дюнкерку, Німеччина без особливого опору захоплює острів, встановлюючи маріонетковий уряд на чолі з лідером Британського союзу фашистів Освальдом Мослі – справжньою історичною особою. З пристрастю документа фільм фіксує будні окупації з її щоденною рутиною виживання, коли на перший план виходять не історичні катаклізми, а прості потреби маленьких людей, які змушені співпрацювати з нацистами.

Як Квентін Тарантіно вбив Адольфа Гітлера

Хуліганський бойовик Квентіна Тарантіно (хоча "Безславних виродків" складно віднести до певного жанру – тут вистачило місця і вестерну, і чорній комедії) поставив остаточну крапку у сумнівній тезі про те, що саме Америка перемогла у Другій світовій – звичайно ж, з точки зору Голлівуду .

45-річний режисер бавиться в цьому фільмі, як дитина, навряд чи усвідомлюючи те, що ідея "ескадрону смерті", який складається з американських солдат єврейського походження, що знімають скальпи з нацистів в окупованій Франції, може бути образливою. Як пам’яті героїв Французького опору загалом, тай і Єврейської бойової організації зокрема. З типовим для постмодерніста варварством Тарантіно у цьому фільмі зрівнює у жорстокості катів та жертв. Але з такою чудовою простодушністю, що не піддатися ідіотській чарівності "Ублюдків" непросто.

Звичайно ж, це "шоу вкрав" у Тарантіно Крістоф Вальц, який отримав головний акторський приз Каннського кінофестивалю і став великою зіркою. Його штандартенфюрер СД Ганс Ланда затьмарив решту персонажів настільки, що в пам’яті залишилися тільки сцени за його участю – і та сама, в якій загін месників розстрілює з автоматів Гітлера і все його оточення.

Звичайно, все це життєрадісне "мочилово" відбувається в кінотеатрі, під час сеансу. Як і будь-який інший фільм Тарантіно, "Безславні виродки" – це кіно не про війну, це кіно про кіно.

Раніше "Телеграф" писав про те, як відновлювали міста Європи після Другої світової війни.