Росіянам тут не раді. Фінський фільм "Незламність" як ефективний інструмент пропаганди

Фінські кінематографісти показали приклад Мінкульту України, як знімати патріотичне кіно

Фільмом-закриттям кінофестивалю "Миколайчук OPEN", який проходить саме зараз у Чернівцях, став фінський фільм "Незламність", який вже встиг наробити галасу по всьому світі – жорстокий військовий бойовик, у якому чимало глядачів побачили оммаж фільмам Квентіна Тарантіно.

"Телеграф" подивився "Незламність" одним із перших і дійшов висновку, що цей фільм неодмінно треба уважно вивчити українському Міністерству культури у повному складі: саме таким має бути національне патріотичне кіно.

1944 рік. Друга світова війна. Богом забутий куточок Лапландії. Небагатослівний старатель із суворим обличчям Йорма Томілла ("Бородатий нянь") миє золото і нарешті натикається на золотоносну жилу. Усміхнувшись долі у відповідь, чоловік нав’ючив коня зливками та поїхав у місто міняти на готівку.

Але тут, як співається в старій пісні, "мимо шел отряд Гестапо", і командир у виконанні Акселя Ханні ("Макс Манус"), звісно, зазіхнув на чуже золото.

Далі починається протистояння старателя з карателями, в процесі якого героя розстрілюють з автоматів та мінометів, спалюють живцем, топлять і згодом вішають, у перервах періодично б’ючи до напівсмерті, поки нарешті не гепають об землю разом із літаком. І весь цей час герой Томілла, дивлячись спідлоба – як і слід справжньому партизанові дивитися на нацистів, відмовляється вмирати й голими руками вбиває ворогів одного за одним. (Так, власне, і звучить дослівний переклад фільму – "Той, хто відмовляється вмирати".)

Вмирати він відмовився ще в Зимову війну 1939 року, коли червоноармійці жорстоко вбили всю його родину, після чого солдат перетворився на грізного месника, який наводив лютий жах на росіян. Знищивши з особливим цинізмом три сотні ворогів, він заслужив на прізвисько "Кощій Безсмертний".

Загалом після того, як старий солдат згадав колишні навички, подальші півтори години фільму нескладно уявити. Але все ж таки краще хоч раз подивитися.

Режисер Ялмарі Хелландер (раніше зняв бойовик із Семюелом Л. Джексоном "Велика гра", що став найдорожчим національним блокбастером) порівнює свого героя з Джоном Рембо, а фільм – із класичними вестернами.

"Я зрозумів, що неможливо уникнути впливу вестерну, тому що в кадрі ми бачимо людину на коні, яка їде типовим ландшафтом. Я дійсно намагався зробити класику, зняти фільм у стилі старої школи, які сам так любив у дитинстві", – поділився режисер.

Варто визнати, що попри дуже пристойну операторську роботу і добре пророблені спецефекти, все це виглядає на екрані так само, як і сприймається в переказі — тобто як мінімум дивно. У такому разі, що ж у цьому фільмі гарного? І чим саме "Незламність" заслужив такий успіх по всьому світу, зібравши чудову пресу?

"Цей екстравагантно жорстокий і веселий бойовик із Фінляндії пропонує нам комедію смертей: щедре свято для нацистів, які вирушають до свого творця найдурнішим та найбільш диким способом, що змусило глядачів у залі верещати від сміху", — пише авторитетне видання The Guardian.

Виданню вторить спеціальний ресурс Worth It Or Woke: "Незламність" безперечно є прикладом перемоги стилю над змістом. Цей фільм відмовляється від усіх стереотипів: тут нема навіть дотепних діалогів і фарсових жартів, які переривають важливі емоційні моменти".

Але такий прийом фільму пояснюється не його художніми перевагами (вони досить умовні), і не завдяки чорному гумору, не кажучи вже про спецефекти, які так нахвалював режисер у своїх інтерв’ю. І навіть експерименти з драматургією тут ні до чого – до речі, західні кінокритики так і не звернули уваги на те, що чи не вперше в подібному кіно протагоністом виступає не людина з надприродними здібностями або прибулець, як у супергеройських фільмах, а злий дух, фольклорна сутність.

Найглибше проникнув у суть автор порталу RogerEbert.com: "Ця розгорнута диверсія історичних образів зроблена задля того, щоб донести глибоке націоналістичне послання фільму".

Грубо кажучи, "Незламність" – це політичний фільм, який виконує функцію державної агітації. Не дарма у фільмі згадують 300 червоноармійців, власноруч вбитих героєм під час війни з Радянським Союзом 1939 року. Таке кіно є максимально ефективною пропагандою Сил оборони Фінляндії, яка дуже успішно збіглася в прокаті (на Заході фільм вийшов на екрани наприкінці травня) з історичним вступом Фінляндії до НАТО 4 квітня 2023 року.

Нагадаємо, що Фінляндія майже півстоліття дистанціювалася від НАТО, послідовно займаючи позаблоковий статус, і пішла на зближення з Північноатлантичним альянсом лише після розпаду Радянського Союзу, 1994 року. А кінець 75-річному нейтралітету поклало вторгнення росії в Україну, коли фіни на власні очі побачили реальні перспективи нової війни з агресивним сусідом. Вже 17 травня 2022 року фінський парламент схвалив подання заявки до НАТО, а в Альянсі її ратифікували у рекордні строки – вперше в історії НАТО.

Глядачам не варто обманюватися, що лють героя фільму обрушується на нацистських солдатів: профашистська риторика кремля була очевидною від самісінького початку так званої "спеціальної операції". Не кажучи вже про відкрито проговорену русофобію в передісторії персонажу Йорма Томілла.

Ніхто не знає, що в голові у путіна – схоже на те, цього не знає навіть сам путін. Але я особисто після "Незламності" двічі подумав би перш ніж йти війною н Фінляндію. Як то кажуть, собі дорожче.

Нагадаємо, що раніше "Телеграф" одним із перших переглянув прем’єрні епізоди шостого сезону серіалу "Чорне дзеркало" і вирішив розібратися, що в ньому добре, а що погано.