Так робили й наші далекі пращури: макаки взялися за каміння, коли їх перестали підгодовувати люди

Нестача їжі змусила макак шукати нові шляхи отримання їжі та швидко освоювати примітивні інструменти.

Як йдеться в дослідженні, оприлюдненому в American Journal of Primatology, йдеться про популяцію макак крабоїдних ( Macaca fascicularis), на острові Ко Пет в Таїланді. Цей острів ще називають Островом мавп, він має площу лише за чверть квадратного кілометра і розташований неподалік популярного туристичного міста Паттая.

Все це призвело до того, що туди щороку приїжджає безліч туристів, які годують місцевих мавп огірками, манго та горіхами. Принаймні, так було до пандемії коронавірусу, коли потік туристів значно впав.

Дослідники з Університету Чулалонгкорн у Бангкоку вивчають місцеву популяцію макак вже понад десятиліття, але після закриття кордонів вони виявили, що вони почали демонструвати невластиву модель поведінки.

Річ у тому, що зі зменшенням кількості туристів макак перестали годувати, а тому їм довелося шукати собі їжу самостійно. Зокрема, дослідники начитали 17 особин, які почали добувати устриць, а щоб розколоти міцну раковину, їм довелося взяти в руки каміння.

При цьому вони роблять це незграбно — підіймають камінь на рівень плечей, а потім кидають його на устрицю. Вчені поки що не можуть сказати напевно, чи придумали цей метод полювання кожна мавпа окремо, чи одна навчила інших. Втім, вони більше схиляються до першого варіанту, оскільки ці особини вважають за краще збирати устриць на самоті.

Примітно, що у 2018 році вчені проводили з представниками цього ж виду макак експеримент, під час якого встановили, що вони не здатні навчитися поводитися з кам’яними інструментами. Втім, тепер видно, що це не так. Цілком ймовірно, що в лабораторії у тварин не було такої мотивації до пошуку їжі.

Тепер ученим цікаво, чи зникнуть навички поводження з камінням після того, як туристи повернуться на острів і принесуть із собою частування.

Як повідомлялося раніше, шимпанзе у територіальних суперечках почали виявляти схильність до тактичного мислення під час набігів на територію ворожої зграї.