"Люди купують троянди навіть у війну, це дозволяє нам платити зарплати", - власник компанії "Асканія-Флора" Валерій Горбань

Троянда — визнана королева квітів. Але, як будь-яка вінценосна особа, вона дуже примхлива і вимоглива у догляді, зокрема дуже чутлива до віялових відключень електроенергії. Напередодні Дня святого Валентина поговорили в рамках проєкту #БізнесТелеграф із засновником та власником найбільшого в Україні виробника троянд — компанії "Асканія-Флора", президентом ДК "Асканія" Валерієм Горбанем. Говорили про найсучасніші технології, в яких ми навіть під час війни даємо фору європейцям, про те, як троянди вижили в перші місяці вторгнення, про збитки та прибутки, про контрабанду, яка заважає нашим виробникам, і навіть про плани побудови власної електростанції.

"Зрізаємо близько 100 тисяч троянд на день. До війни було вдвічі більше"

- Валерію Івановичу, чому свого часу обрали саме такий бізнес — вирощування троянд?

– У нас холдингова компанія, до якої входять різні бізнеси. У момент кризи 1998 року ми вирішили, що потрібно мати справу, яка може легше переживати кризи, і це мало бути власне виробництво. Ми вибирали між свинофермою та квітами. Порівнявши ці два бізнеси, дійшли висновку, що квіти все-таки приємніші, життєрадісніші та це нам більше підходить. У 1998 році ухвалили рішення, в 1999 році купили у банку зруйноване підприємство. Воно було невеликим, лише два гектари. Почали його відновлювати, потім зрозуміли, що треба будувати з нуля за сучасними технологіями. І 2005 року в нас уже з’явилася перша частина 20-гектарного комплексу. У підсумку сьогодні у нас один комплекс 2,5 гектара, один — 20 га.

– До війни ви були найбільшим виробником троянд в Україні. Зараз це все ще так?

- Так. Найбільші в Україні та в Європі. І можу сказати, що на сьогодні найсучасніші та найтехнологічніші — і в Європі, і в Україні.

- Що такого у нас є технологічного, чого немає навіть у Європі?

- Ми — перші, хто промислово використовує LED-освітлення у виробництві троянд. У Європі його тестують, напевно, багато хто, але саме в промисловому масштабі використовуємо поки що тільки ми — перевели частину своїх площ на LED-освітлення.

Воно важливо у вирощуванні рослин, тому що дає світлові спектри, які даному конкретному виду потрібні найбільшою мірою. Це дорого і досить складно у застосуванні. Є багато нюансів. Але LED дозволяє підбирати спектр – більше червоного, більше синього, більше білого – не лише кількісно змінювати світловий потік, а й пропорції спектру.

- Це впливає саме на якість самої квітки, на забарвлення чи ще на щось?

- І на колір рослини, і на те, як інтенсивно вона росте, і на те, чи росте вона у висоту або ширину — на багато її параметрів.

– У Голландії є біржі квітів, куди українські виробники до війни збиралися виходити.

- У нас поки що немає потужностей, надлишкових з погляду внутрішнього ринку. Ми продаємо в Україні безпосередньо покупцю: 95% йде на внутрішній ринок, 5% — на експорт. Ми створюємо робочі місця, сплачуємо податки та працюємо на ВВП своєї країни.

Ми маємо свою невелику мережу — 15 магазинів. Але основний наш бізнес — продавати точкам продажів, маленьким квітковим магазинчикам.

"Війна показала, що людям потрібно відчувати емоції, дарувати увагу близьким"

- Свого часу ви зробили ставку на цей бізнес як на той, що підтримує і завжди дає прибуток. Наскільки це виправдало себе?

- Навіть війна показала, що люди живуть, людям потрібно відчувати емоції, людям потрібно дарувати близьким увагу, турботу. У нас зараз одні з основних покупців – це військові, які повертаються на ротацію додому та дарують своїм половинкам чи мамам величезні букети троянд. Квіти – це частина життя.

Це дозволяє нам утримувати виробництво, людей, платити їм зарплати, а не закритися і нічого не робити.

- На скільки війна вас утиснула? У відсотковому співвідношенні — у виробництві, у прибутку – у цифрах.

- Прибуток впав у рази, ми зараз перебуваємо у періоді не заробити, а вижити, бо перебої зі світлом нам дуже заважають технологічно. Коли світла немає – рослина не росте. Відповідно, ми знизили обсяги виробництва. Витрати на зарплати, на утримання, на опалення залишилися ті ж, а кількість та якість рослин зменшилися.

Якщо говорити про те, наскільки зменшився обсяг ринку загалом, то це близько 30-35%.

- Скільки зараз троянд ви робите?

- Зрізаємо близько 100 тисяч троянд на день. До війни було вдвічі більше.

- Життя продовжилося для всіх великих гравців ринку чи хтось пішов?

- Усі лишилися. У нас навіть є імпорт, з яким ми боремося і конкуруємо, але наша митниця нам у цьому не дуже допомагає, а навіть і заважає певною мірою. Якщо подивитися у митну базу, то імпорту троянд практично немає, але ми бачимо на полицях дуже багато імпортної квітки.

- Ми, як споживачі, можемо якось відрізнити та купити саме українські троянди?

— Треба запитати на точках продажу у продавців. Вони зазвичай кажуть, українські це троянди чи імпортні. На нашому упакуванні завжди вказана країна-виробник, наші реквізити.

- Скільки сортів троянд вам вдалося зберегти чи відновити на цей час?

- Всі. Ми працюємо з 30 основними сортами та усі їх зберегли.

- Чи є сорт троянд, який хочеться завезти в Україну?

- Такого немає. У нас завжди є великий вибір сортів, але ми обмежені площею теплиць. У нас завжди були на вибір сто сортів, а потрібно вибрати три-чотири, які ми будемо вводити у виробництво під час пересаджування троянд цього року. І щороку це величезна робота, і навіть душевні муки — цей вибір.

Дуже важливо, щоб рослина відповідала кількісним та якісним показникам, а плюс ще була у тренді споживчих настроїв. Адже ми вирощуємо троянди для людей. Не подобатимуться, не купуватимуть.

- Що зараз купують?

- Окрім класики – білі, червоні, рожеві? Жовті троянди, троянди-спрей — де на гілці багато невеликих бутонів. Жовтий колір — це, на мою думку, динаміка патріотизму, яку ми бачимо сьогодні. Троянди-спрей — бо люди хочуть якогось розмаїття.

Півоноподібні троянди — більше екзотика, все-таки. Як асортиментна позиція це добре, але це дорога квітка, яка подобається не всім.

– У вас є улюблений сорт троянд?

- Під настрій, а він різний. Я люблю усі троянди. Хіба що моноцвіт – лише червоні, білі чи рожеві – вже не цікаві. Дружині привожу завжди щось нове, різне, цікаве, але саме під настрій.

– Ви не намагалися самі виводити нові сорти, заглиблюватися у селекцію?

- Прямою селекцією ми не займаємося, але співпрацюємо із селекціонерами, і вони на наше замовлення, під наші побажання щось роблять. Їхня робота складніша, ми ж йдемо шляхом бізнесу — вибираємо якийсь сорт чи замовляємо селекціонерам, що ми хотіли б. Далі робимо тести спочатку, як квітка росте у тих пропорціях, які нам потрібні, робимо тест у частині торгівлі й лише наступним етапом виводимо його у промислове виробництво.

- Як оцінюєте попит на троянди цього року до 14 лютого, порівняно з довоєнним роком?

- Складно сказати. Поки що дуже заважає імпорт, який заїжджає в Україну, як я розумію, без митного оформлення, бо, як я вже казав, за митною базою, імпорту заходить у 10 разів менше, ніж за фактом опиняється на ринку. Для нас зараз основний конкурент і фактор, що заважає, — цей імпорт, який з’являється з нізвідки.

– Боротися на державному рівні, порушувати питання намагалися?

- У нас був кейс до війни – ми через Мінекономполітики провели спецмита на імпорт. І до війни вони працювали. Ми тоді відчули, що держава дбає про національного виробника. А зараз наша митниця не дбає.

- А загалом Україна – сприятлива країна для виробництва троянд чи у нас це складно?

- Не можу сказати, що якось складно, але в нас цілком штучне вирощування, не на відкритому ґрунті. Ми даємо квітам необхідне штучне підсвічування — те, що я вам про LED-технології розповідав. Тобто не залежимо від погоди. Хіба що складніше в тому, що нам доводиться більше витрачати енергоносіїв для опалення теплиць та освітлення, ніж, припустімо, виробникам у Кенії, Еквадорі, Колумбії, звідки саме й летить літаками багато квітів на голландську біржу в Алсмері і поширюються по всій Європі. Там є природні умови для вирощування троянд — тепло, багато сонця, — те, що потрібно. А в нас доводиться компенсувати освітленням, особливо взимку, коли сонця дуже мало. Але ми не маємо витрат на логістику у вигляді доставляння літаком, на рефрижератори, на відсоток біржі, яка так чи інакше має маржу з продажу.

- Чи підраховували збитки через вторгнення?

- Збитків від руйнувань – близько 2 млн. доларів. Якщо говорити про недоотриманий виторг, то це кілька десятків мільйонів доларів. Коли підприємство може інвестувати в якісь необхідні речі для розвитку, в те саме переоснащення, чи будує свою електростанцію і має на це кошти, це одне. Коли воно виживає – це інше.

- Ви знаходитесь у Київській області. Ці руйнування сталися під час окупації?

- У нас частина виробництва, 2,5 гектара, опинилася в зоні бойових дій. Теплиці були пошкоджені, рослини замерзли. І ми зупинили виробництво на цих 2,5 га. Займаємось його відновленням.

А на ділянку 20 гектарів ракета прилетіла, але, на щастя, не вибухнула. Тут лінія фронту була за 4 км від нас. Дивом не постраждали.

- Тут інше питання – як з урахуванням прильотів тут не загинули рослини та працювали люди?

– Є у нас відповідальні люди, наші співробітники, які виходили працювати. З березня до квітня війська були дуже близько. Ми у березні рослини тільки поливали. Думали, що вони або загинуть або зіпсуються, але якоїсь мінімальної технології поливу виявилося достатньо, щоб вони не померли. Коли війська відійшли, ми змогли поступово відновити усі необхідні технологічні моменти. І до літа вже йшла плюс-мінус стандартна робота за технологією.

- Тобто продаж ви відновили лише влітку?

- Так.

- Зараз наш загальний біль із відключенням електрики – ви з урахуванням особливостей вирощування троянд як із ним справляєтеся? І як це позначається на вартості троянд?

- На споживача працює ринкова ціна, яка змінюється залежно від попиту та наявності троянди – майже щодня. Своя така внутрішня українська біржа квітів є практично.

На собівартість впливають здебільшого наші основні витрати — якщо ми топимо, але не світимо, то у нас витрати одні. Якщо топимо і світимо, інші. Але нас зараз, як і всю країну, відключають за графіком, і ми страждаємо в тому, що даємо вдвічі освітлення менше, ніж потрібно рослинам. І, відповідно, вдвічі маємо менше врожайності. Прийде весна, освітлення буде більше, і ми все менше залежатимемо від цього чинника, але в грудні, січні, лютому відключення для нас дуже критичні.

– Генератори не рятують?

- Насоси, світло, якесь побутове обладнання ми дизель-генераторами витягуємо. Але якщо говорити про освітлення, то у нас його на 30 МВт, це дуже велика потужність. Ми є найбільшим споживачем електроенергії в Київській області. Нам потрібна електростанція. У нас поки що своєї немає, але життя, мабуть, змусить її мати.

Вийшло, що ми провели багато стрес-тестів для квітів, коли думали, що вони не виживуть, що ми повністю порушуємо всі технологічні норми, які, як ми вважали, категорично не можна порушувати. Але наші агрономи теж навчаються і знаходять способи справлятися, ми за рік війни вимушено розширили свої можливості.

"Завдання на 2023 рік: вижити, зберігши виробництво, робочі місця та процеси"

- Все те, що відбувається, зокрема, зі світлом, імпортом, відповідальність за людей – ресурс не нескінченний. Де брати мотивацію?

- Напевно, у розумінні, що все для перемоги – це ще й наші співробітники, наша робота, наші податки. І ми не просто працюємо для себе, якась частина життя в країні від нас залежить, ми робимо свій внесок у ВВП, ми є частиною економіки країни. Якщо ми не працюватимемо, у країні буде гірше.

- Читала, що ви досі до 30% часу приділяєте управлінню саме цим бізнесом. Як бачите його розвиток у 2023 році? Які плани будуєте?

- Зараз ми працюємо, як вся країна, щоб вижити, вирішити питання електропостачання, намагаємось зберегти робочі місця, людей, бізнес-процеси, щоб жодний напрямок не зупинився через те, що він більше не може себе окупати чи годувати. Це було завданням на 2022 рік і залишається на 2023-й: вижити, зберігши виробництво, робочі місця та процеси.

Ми маємо плани побудувати електростанцію. Але це дуже великі інвестиції – десятки мільйонів доларів. Банки зараз ризик війни дуже враховують і фактично не кредитують. Прибутків, щоб інвестувати в якийсь розвиток, поки що немає. Але, маючи свою електростанцію, ми мали б безперервну генерацію електроенергії, бо є світло — є продукція, немає світла — немає троянд. І для нас це критично.

Плануємо уникати газової залежності, розглядаємо можливість побудувати котельню на альтернативних видах палива. І якщо ми раніше ставилися до цього простіше, то зараз хочеться бути повністю автономними і не залежати ні від газу, ні від електроенергії. Працюватимемо над власною незалежністю.