"Навіть у війну чоловіки замовляють костюми": власниця ательє розповіла про гардероб президента і рекламу без прикрас з Масі Найємом

На чоловічому одязі бізнес не збудуєш. Професія кравця вмирає. Індивідуальне пошиття відходить у минуле. Попри такі "оптимістичні" переконання, підприємниця та ексмаркетолог Катерина Возіанова побудувала свою справу — ательє з пошиття дорогих чоловічих костюмів Indposhiv. Ательє працює у Києві й зараз, під час війни.

Про гардероб для президента, тонкощі пошиття bespoke, рішення не відвозити дітей з України та кампанію до нової колекції Indposhiv Casual, героєм якої став ветеран Масі Найєм і яка — прямо в серце, Катерина розповіла у нашому проєкті #БізнесТелеграф.

"Тренувалася на майбутньому чоловікові та його приятелі. Вони отримали костюми, а я зрозуміла, як усе працює"

- Чула від дизайнерів, що на чоловічому одязі в Україні бізнес не збудуєш.

- Я також про це чула: ніша дуже маленька. Вона була частково зайнята людьми, які ніколи не ставились до пошиття одягу, як до бізнесу. Швидше, як до творчості, процесу заради процесу. Я прийшла в цю нішу, щоб зробити індивідуальне пошиття одягу для чоловіків бізнесом.

- Ви до цього мали відношення до пошиття, дизайну одягу?

– Ні. Перед відкриттям Indposhiv я працювала у маркетингу у великих FMCG-компаніях, вела, наприклад, в Україні такі великі бренди, як Gillette, Venus, Duracell. Але в якийсь момент відчула: мені нудно. Я не люблю бюрократію, нескінченні папери та наради. Це був 2008 рік, у мене все було добре, а перспективи ще кращі: мені пропонували переїхати до Женеви. Я розуміла: Женева – не мій варіант. Уявіть: йдемо ми там із якоїсь зустрічі, годині о сьомій вечора, на вулицях немає людей, не горять вітрини, все завмерло. А я думаю: Боже, що тут робити? У Києві я йшла з роботи о дев’ятій вечора, а о десятій — зустрічі з друзями, вечірки, життя вирує.

В Україні в мене було два варіанти: піти у велику міжнародну компанію чи спробувати зробити щось своє, екстраординарне.

- Чому саме індпошив для чоловіків?

- Мій тато – дизайнер жіночого одягу. Рішення, яке мені здавалося очевидним: є дизайнер-тато, і я, маркетолог, можу його просувати. Я почала працювати з татом, сподіваючись побудувати міцний бізнес. За кілька тижнів зрозуміла, що робота зовсім не організована, все тримається виключно на одній людині та її харизмі. Почала набирати людей, вибудовувати бізнес-процеси, формувати ціноутворення. Почалися і перші сутички з татом, якого раніше все, у принципі, влаштовувало. Через чотири місяці я сказала: все, залишаємось татом і донькою, разом не працюємо. Тато не чинив опір.

Ми з помічницею, яку я на той момент уже взяла, сіли думати: що робити далі? І зрозуміли, що є ніша, яка фізично майже не зайнята, а з погляду маркетингу не зайнята взагалі — пошиття чоловічих костюмів. Та й продукт у цій ніші ще не на тому суперкласному рівні, який може бути.

Майстер, який чудово шив чоловічі костюми, розповів, що костюми, які шиються вручну неклейовим способом – найкращі та найдорожчі. Тут 1000 доларів коштує лише робота. Вирішили: ось з ними й працюватимемо. Ми домовилися з татом, і цей майстер пішов зі мною. Так розпочався наш бізнес.

– Ви можете робити класний продукт. Але як пояснити потенційному клієнту, що купувати потрібно саме у вас, а не в тих самих британців?

– Мені пощастило, бо моє коло спілкування – мої друзі, бойфренд, який потім став моїм чоловіком, мої колеги були тими чоловіками, які носили костюми. Це вузька ніша, але вже ніша.

Перший місяць я дивилася на роботу майстра, на процеси, скільки часу що займає, і тренувалася на своєму майбутньому чоловікові та його приятелі. Вони здобули костюми, а я зрозуміла, як усе працює.

Паралельно створювали базу матеріалів, шукали приміщення.

Я написала пости в LinkedIn, запустила контекстну рекламу — і все. Людина загуглила "пошити чоловічий костюм у Києві" і вийшла на нас. Це було так легко, насправді, отримати першого справжнього клієнта.

- Здавалося б, у такому випадку людина, скоріше, запитає у когось і прийде за рекомендацією, аніж загуглить.

- А не було в кого питати. Були якісь окремі майстри, але більше радянського, скажімо так, рівня. А ми одразу взяли планку вище: почали шити за стандартами британської асоціації кравців та впевнено говорити про це.

– Як вийшли на них?

– Я почала вивчати питання. Найкласніші костюми шиються у Лондоні на вулиці Savile Row. Там вони починали шитися 200 років тому, звідти до нас прийшла технологія bespoke. (Bespoke — технологія пошиття одягу за індивідуально розробленими лекалами, які будуються для кожного замовника з нуля, враховуючи всі особливості анатомії його фігури. — Ред.) На Savile Row спочатку шили військову форму, а потім виростили з неї сучасний чоловічий костюм.

Усі ці роки вони працюють так само: майже не використовують швейні машинки, шиють вручну і відгладжують старими прасками. За 200 років змінилися матеріали, що трохи вплинуло на технологію пошиття, але загалом вона залишилася такою самою.

Щобільше, існує Гільдія кравців Великобританії. На їхньому сайті опубліковані правила та стандарти роботи. Я переклала їх, показала майстрам. Вони кажуть: "Ось це ми так робимо, а ось це — не так, але тепер робитимемо за їхніми стандартами". Я, як маркетолог, одразу підходила до цього комплексно: ми не лише покращуємо технологію, а й отримуємо класний аргумент у продажах. Якщо про це ніхто не говорить, не робить, а ми застосуємо та скажемо, забезпечимо додану вартість та промо — журналісти напишуть та клієнти прийдуть.

"Костюм ручної роботи з кожним разом все більше "підсідає" по фігурі"

- За що сплачується 1000 доларів? У чому висока майстерність? Ми бачимо, що костюм чи сидить, чи не сидить.

- У нашому випадку "сидить" або "не сидить" — це більшою мірою не про те, як він був пошитий. А про те, як він був скроєний. Це майстерність закрійника, а не кравця. Як грамотно зняті мірки, побудовані лекала, проведені примірки. Дуже добре може сидіти й фабричний костюм, якщо класні лекала та відповідна фігура. Але як довго він носиться і як ти себе в ньому відчуваєш, це інше.

Знаєте, бувають такі картинки: два светри, один з масмаркету, а другий — Brunello Cucinelli. Виглядають однаково, а різниця в ціні – у сто разів. Перший – з акрилу і фактично одноразовий, а другий – кашеміровий. Перший класно висить на вішалці, але надів, виправ — і все. А Brunello Cucinelli – річ на роки.

Схожа історія з костюмом. Клейовий костюм класно виглядає на вішалці. Але після першого ж надягання погіршується. А неклейовий костюм — навпаки, покращується в носінні. Він називається неклейовий, тому що в ньому немає дублерину, який приклеюється зі зворотного боку тканини та тримає форму. У костюмі ручної роботи внутрішня частина, яка називається бортовий пакет, робиться вручну за певною технологією, з використанням кінського волосу. Є шви, які рекомендовано шити вручну, тому що вони набагато еластичніші. Як наслідок, чим довше людина носить такий костюм, тим більше він "підсідає" по фігурі й тим комфортніше в носінні.

- До вас приходить людина, і як будується робота?

– Клієнта зустрічає стиліст. У нас за кожним клієнтом закріплений свій стиліст та свій закрійник. Стиліст відповідає за те, щоб результат нашої роботи виглядав гармонійно, класно та відповідав бріфу клієнта. Він підбирає матеріали, фасон. Закрійник відповідає за те, щоб одяг сидів ідеально, був зручний і якісно пошитий.

Спочатку ми спілкуємось, з’ясовуємо, що потрібно людині. Потім вибираємо тканину. У нас дуже багато каталогів, чимало тканин є в наявності. Після приходить закрійник, бере мірки.

Клієнт дає аванс і йде чекати своєї першої примірки. Вона відбувається приблизно через три тижні, за цей час нам приходить обрана тканина, ми робимо індивідуальне лекало, кроїмо тканину і майстер збирає першу примірку. Після примірки закрійник вносить зміни, робимо ще одну примірку. У середньому таких примірок у нас дві, якщо фігура складна — три. Ми зараз говоримо про клієнта, який до нас прийшов уперше. І після цього майстер уже дошиває костюм.

"Тканина з діамантовим напиленням не є найдорожчою"

- Лекало у вас є мірки знаєте, тож автоматично клієнт стає постійним?

- Потенційно – так. У нас є клієнти, яким ми шиємо костюми в принципі без примірок: вже так добре відпрацьовані лекала, якщо тканина плюс-мінус та сама, то це можливо.

До війни до 87% клієнтів стали постійними, це дуже високий показник. Адже є клієнти-іноземці, які потім їдуть. Є ті, хто замовив один раз костюм на весілля, і йому більше не потрібно в принципі. Скільки зараз — важко сказати, бо багато хто переїхав, комусь костюми зараз не потрібні.

- Скільки сьогодні коштує найдешевший bespoke-костюм і найдорожчий? Звичайно, можна прикрасити тканину алмазами, і ціна злетить до небес, а з досвіду?

- У нас було замовлення на костюм із "діамантової" тканини — тканини діамантовим напиленням. Але вона не є найдорожчою.

Найдорожча ж тканина — вікунья — коштує 8 тисяч євро за метр. Костюм з неї коштуватиме 32-33 тисячі доларів.

- Що в цій тканині такого особливого, що за неї готові платити таку ціну?

- Рідкісність. Це як дорогоцінний камінь. Вона виготовляється з вовни парнокопитної тварини вікуньї. Сама порода рідкісна, дуже важко зібрати їхню вовну, вона неймовірно м’яка, пружна, практично невагома. Дуже класна.

Щодо найдешевшого bespoke-костюма, то з тканиною та фурнітурою мінімальна ціна – 1400 доларів.

- Ваші клієнти готові до експериментів чи вони віддають перевагу класиці?

- Насправді останні років з п’ять відсоток замовлення костюмів знижується. Спочатку їх було 90% загальної кількості замовлень. Нині – менш як 50%. Дедалі більше замовляють піджаків, кежуал-штанів — більш розслаблений формат. Але костюми у нас залишаються, є ті, хто навіть під час війни замовляє саме їх. Тому що є чоловіки, для яких костюм — це не уніформа, а спосіб життя, улюблений одяг. Але за статистикою відсоток замовлення костюмів поступово знижується.

- Скільки може "жити" такий костюм?

- При правильному носінні і якщо тканина не супертонка, а середня або щільна, то і 20 років проживе. Є костюми з дуже щільних тканин, які у Британії буквально передаються з покоління в покоління. Завдяки тому, як він пошитий, з ним майже нічого не може статися. Тканина може зноситися, а решта залишиться.

- Фурнітура також особлива?

- Вона винятково натуральна. Якщо це костюм, гудзики з рогу буйвола. Вони дуже міцні, не ламаються, не б’ються. Коли шукали постачальників, робили краш-тест у буквальному значенні цього слова, з молотком. Для сорочок — гудзики з перламутру, вони такі товсті, що теж не ламаються, не б’ються. Якщо це метал, то метал, а не його імітація.

"Терміново пошили костюм президенту, причому без примірок"

- Хто ваші клієнти – бізнес, політики, шоубізнес?

- Здебільшого бізнес. Політики – не більше 25% клієнтів. До 2019 року їх було щонайбільше 7-10%. Загалом у нас клієнтів у базі понад 2000 осіб. Але це цифра мирного часу, зараз важко оцінити.

- А як сталося, що прийшли політики?

- Мені здається, ми стали більш впізнавані, спрацювало сарафанне радіо. Та й те, що ми стали шити президенту, дуже вплинуло.

– Як це сталося, якщо можна про це говорити?

- Ми не зробили нічого надзвичайного, крім того, що дуже швидко пошили для нього перший костюм. Наприкінці 2019 року зі мною зв’язалася стилістка з журналу Vogue і сказала, що вони зараз роблять обкладинку з першою леді — фінальну, грудневу. Вони хотіли, щоб на обкладинці були Олена та Володимир. І щоб на президенті був костюмі від українського виробника. Чи зможемо ми пошити? Звісно, зможемо.

Вона зателефонувала на початку жовтня і каже: "На 14 число готується обкладинка, встигнете?" Ми говоримо: "14 листопада? За півтора місяця точно встигнемо". Вона каже: "Ні, Катю, на 14 жовтня".

У нас терміни пошиття зазвичай 8 тижнів, але я кажу: у будь-якому випадку пошиємо.

Ще одна складність була в тому, що ми не мали мірок президента. Їх швидко хтось зняв та передали нам. Ми взяли ці мірки та сіли переглядати відео — думали, звіряли. Попросили одного з наших клієнтів, схожого фігурою, ходити на примірювання, тому що ми й примірки не могли проводити.

На зйомках могла бути від нас тільки одна людина. Я відправила нашого головного закрійника, який безпосередньо працював над цим костюмом, а сама сиділа і переживала: чи підійшло? Зв’язку на зйомках не було. Загалом, все підійшло, як не дивно, за такої організації процесу пошиття.

Через три місяці до нас прийшов стиліст президента. Сказав, що хочуть змінити його гардероб. І ми почали працювати.

- Надалі мірки знімали вже наживо?

- Так.

- На скільки відсотків сьогодні його гардероб складається з ваших речей?

– З мілітарі-одягу наших речей не так багато. Ми пошили дві сорочки та вишиванку. Решта — це справді тактичний військовий одяг.

Це наш перший президент, і ми щасливі, що це саме цей президент. Завдяки тому, що ми почали шити для нього, до нас прийшли якісь справді дуже класні люди.

- Чому вони стали вибирати вас, а не літати до Лондона на примірку?

- Ті, хто літав до Лондона на примірку, вони й літають до Лондона. Дуже важливий момент: профіль нашої цільової аудиторії — відсутність понтів. Це класні люди, які й мене з початку квітня заряджають на роботу і на те, що наше завдання — не просто вижити.

- А як ви її формулюєте для себе?

– Ми хочемо стати чоловічим брендом № 1 в Україні. Зі своїми чоловічими брендами в Україні складно. Це дуже велика амбіція, але я оптиміст і впевнена, що зараз як ніколи це можливо, якщо все правильно робити. Але ця друга частина — "все правильно робити" — найскладніша.

Ідемо до цього інтуїтивно. Наприклад, ми розуміємо, що зараз — час взаємної допомоги насамперед. Знаючи, що частина наших клієнтів переїхала працювати на Західну Україну, ми організували для них безплатну хімчистку наших виробів у Львові. Для тих, хто залишився у Києві без сім’ї, запустили сервіс прання та прасування сорочок. Знизили ціни на припасування гардероба по фігурі, розуміючи, що купувати новий зараз, напевно, не найактуальніше завдання. Зробили внутрішню клієнтську директорію, де наші клієнти можуть зв’язуватися один з одним. Можливо, це допоможе їм у бізнесі чи в інших питаннях. Придумали Speak Easy Thursday – щочетверга безкоштовно пригощаємо коктейлями та мінізакусками наших друзів та клієнтів.

На мій погляд, маркетинг сьогодні — це насамперед про підтримку, не про продукт, а про цінності, які стоять за ним.

"Усім людям хочеться стабільності. А я не можу її пообіцяти"

- Ви сказали: якщо все робити правильно. У чому головна складність і що означає "правильно"?

- У мене є бачення кроків, які ми маємо зробити. Вони лежать у всіх сферах роботи бізнесу, не лише у виробництві. Це маркетинг, сервіс, і на кожному етапі дуже багато перешкод. Але основна бізнес-проблема – люди. Я знаю, як мотивувати, стимулювати, це зрозуміло, відомо. Усім людям хочеться стабільності. А я, як людина, яка прагне бути чесною, не можу її пообіцяти. Знаю, що ми точно переможемо, але не можу обіцяти, що завтра чи через місяць точно у нас все буде добре.

Деякі люди пішли, бо просто не змогли працювати — зібратися, налаштуватися на працю. Деякі можуть працювати, але їхня якість роботи стала зовсім іншою. А зараз працювати треба на 200%. Не у всіх людей це виходить. І це та причина, яка гальмує нас у розвитку та досягненні нашої великої мети.

- А в нас взагалі є де навчитися – отак шити? Звідки ці люди беруться?

– Так шити у нас не вчать. Тільки – у ході великої практики. Це велика проблема, над якою вже працюють люди, зокрема ми. У нас був проєкт із профтехучилищем, який поки що незрозуміло коли поновиться. Але поновиться обов’язково. Тут здебільшого інша проблема. Глобально у світі (не лише в Україні) професія кравця… я не хочу сказати, що вмирає. Вона наближається до того, щоб почати вмирати.

- Тиснуть промислові гіганти?

- По-перше, все максимально роботизується. По-друге, це праця, і вона нелегка. По-третє, якщо ти витратив три роки на навчання професії кравця та три роки на професію в IT, є різниця у перспективах. Там ти працюєш звідусіль і більше заробляєш. І все більше молодих людей прагматично обирають не шити.

Обирають шити зараз лише ті, хто відчуває: це їхнє покликання. Дякувати Богу, ці люди є.

Наші майстри – це дорослі, в середньому за 35 років люди, які вже точно знають, що це їхня професія. Міняти її вони не будуть. Вони попрацювали в кількох місцях і вибрали нас, щоб працювати стабільно, отримувати гроші та спілкуватися з приємними класними клієнтами.

Знайти таких людей завжди було дуже складно, зараз ще складніше, коли багато хто поїхав. Люди, які залишилися тут, зробили це усвідомлено, і для мене це дуже велика зелена галочка зараз і, мабуть, у майбутньому.

"Багато хто засуджує мене за те, що я з дітьми залишилася в Україні під час війни"

- А ви самі чому залишилися? Я знаю, що у вас є маленькі діти.

- Не уявляю, що я живу та будую своє життя десь не в Україні. Багато хто засуджує мене за те, що я з дітьми залишилася в Україні під час війни. Я розумію, що моїм дітям вже випало стільки, скільки нормальна людина не переживає за все життя. Але я вірю, що, попри те, що їх можна сміливо назвати дітьми війни, у них зараз формуються головні риси: жага до незалежності та свободи, суперсила, віра в перемогу і доброта.

Для мене ж… знаєте, є така банальна фраза — місце сили. Попри сирени, тут я щаслива до глибини своєї душі. І рівень щастя в моменти, коли все плюс-мінус добре, незрівнянний ні з чим.

Ще одна причина — я не можу залишити свою справу і своїх людей. І не можу керувати цією справою здалеку: ви тут сидіть, працюйте під сиренами без електрики, а ми там десь вино на терасі питимемо. Я все-таки відчуваю свій обов’язок бути тут і підтримувати країну так, як можу. Можливо, на мене образяться зараз усі друзі, які поїхали та мріють повернутися після війни й знову сидіти на веранді в улюбленому ресторані. Щоби була можливість сидіти в улюбленому ресторані після війни, хтось повинен у ньому сидіти зараз. Платити податки, ходити в ресторан, посміхатися офіціантам, продавцям, таксистам, залишати чайові й таке інше. Волонтерити. Якщо цього ми не робитимемо, цього всього після війни не буде.

– У всіх нас зараз відключають електрику. Як це вплинуло на вашу роботу?

– На щастя, у нас це відбувається не так часто. Але інтернет вимикають. У тих, хто робить нам принт на підкладці, електрика вимикається. І ті, хто робить нам паперові пакети, її теж часто не мають. Але я всіх своїх людей зорієнтувала так: це нова бізнес-реальність. Ми просто маємо придумати, як у ній працювати. Якщо завтра буде якийсь завал, то завтра й думатимемо, як його розв'язати. Поки його немає — добре, діємо, як звикли.

- Ви замовляєте тканини з-за кордону. Але ж логістика теж зламалася?

- Так. Ми знайшли спосіб, як її відновити, але процес пошиття подовжився на кілька тижнів. Виявилося, що ми можемо адаптуватись до поганого.

"Президент одягнув нашу вишиванку, і у нас їх замовили дуже багато"

- Людей у Києві стало менше. Багатьом чоловікам не до костюмів. Як змінився оборот і коли ви з початку війни вийшли у плюс?

- Ще не вийшли. Оборот у гривні у нас упав на 45%. У одиницях пошитих виробів — вдвічі.

Мені стало зрозуміло, що все не катастрофічно погано, десь на початку літа. Але все дуже нерівно: червень плюс-мінус нормальний, липень — активізувалися обстріли — порожній. Серпень класний, бо президент одягнув нашу вишиванку, і в нас їх замовили дуже багато. Вересень – обстріли, знову нікого немає. Жовтень так собі плюс проблеми з електрикою. Дуже непередбачувано.

- Коли розпочалася велика війна, як ви бачили своє майбутнє?

- Думала, що все на два-три дні – я ж оптиміст. Думала, що зараз увесь світ підніметься і скаже: ви що там, хлопці, подуріли? Через 2-3 тижні стало зрозуміло, що все буде довше. Ну гаразд, два-три місяці. Тому мої обрії планування були саме такими. На початку найскладнішим було те, що до повномасштабної війни ми були одним організмом, а зараз розсипалися на 70 окремих організмів, кожен зі своїми особливостями, проблемами. У когось донька маленька у Чернігові. У когось кішка залишилася у квартирі замкнена. А в когось батьки під окупацією. І ні про який бізнес взагалі не йшлося.

Мені здавалося, що перший день тривав цілий тиждень. Але за тиждень, коли вже було зрозуміло, хто поїхав, хто залишається, я зібралася з думками. Так, виробництво у мене працює, бо люди тут. Розподілилися та почали працювати. Ну як почали… Усього відсотків 30 людей залишилося.

Адаптувалися поступово. Так, це найжахливіший челендж, який був за все життя, але потрібно все одно починати і діяти в цій ситуації.

"Масі Найєм запропонував мені допомогу у скрутну хвилину. Ми тоді не були з ним знайомі"

– У вас емоційно сильна рекламна кампанія з Масі Найємом. Ви показали чоловіка, воїна та його поранення, отримане на фронті, без прикрас. Круто, але як зважилися?

– Зараз дуже важливо показати всім людям, як виглядає ця війна у пораненнях наших чоловіків – без пов’язок, не приховуючи нічого. Тому що це нова реальність, нова норма. Ця людина стала собою, захищаючи нашу країну.

Щодо самої колекції, ми ще до нового року розділили бізнес на п’ять ліній. Це індивідуальне пошиття за технологією bespoke, Indposhiv Casual — майже готовий одяг, який спочатку ми підганяли під клієнта, але у війну він перетворився на готовий. Так її можна в разі чого відправити куди завгодно і продавати навіть за кордон. Indposhive Home – товари для дому: халати, піжами – все, чим може оточити себе український джентльмен удома. Indposhive Select — аксесуари: краватки, хустки, рукавички, шапки, шарфи. І Indposhive Black Tie – урочистий одяг.

У квітні ми вирішили продовжувати робити колекції Casual. Оскільки ми — український бренд, для мене було важливіше, ніж раніше, зробити героєм рекламної кампанії людину, яка зараз для багатьох українців уособлює наші цінності: мужність, елегантність, порядність, бездоганну репутацію без фейків, пафосу тощо.

Спочатку ми звернулися до Сергія Притули. Але він сказав, що зараз йому не до того. Це було абсолютно зрозуміло, і я навіть якось не засмутилася, розуміла, що відповідь може бути саме такою.

А потім так сталося, що моя машина потрапила в аварію. Я опублікувала фото у Facebook. І Масі Найєм, з яким ми не були особисто знайомі, просто френди на Fb, написав мені в особисті: якщо потрібна юридична допомога, надамо її абсолютно безкоштовно. Сам Масі зараз лежить у лікарні та може дати свою машину, якщо потрібно.

Незнайома мені особисто людина! Я була в шоку. Відповіла, що не скористаюся цією пропозицією, але дуже вдячна. Вийдеш із лікарні, просто приходь, познайомимося.

Він прийшов, і я зрозуміла, що все склалося: ось ідеальне поєднання всього, що ми хочемо.

- Чи легко погодився сам Масі? Я знаю, що він у Twitter відкрито писав, що саме переживає і як одужує, але це одна історія. Інша – зніматися у промокампанії.

- Він одразу погодився. Я ж кажу: все склалося якось чарівно. Попри те, що команда була дуже обмежена і ресурсами, і часом. Знімки зробив наш клієнт, який займається поліграфією, а фотографія його хобі. Я за кожну деталь переживала, але, коли побачила перші фото, зрозуміла, що вийшло. З погляду інвестиції часу, ресурсів тощо це одна з найефективніших кампаній.

– Як реагували на фото люди?

– Це була фантастика! Я опублікувала перший кадр, і він моментально скрізь розлетівся, ми не наймали ніякого піар-агентства, все сталося само собою.

Я зрозуміла, що ми все правильно зробили. Негативних коментарів було лише два. І вони були відверто безглуздими.

До війни із прогнозованих каналів комунікацій у нас були соцмережі, контекстна реклама, PR-кампанії. Нині це відбувається само собою.

– Скільки зараз коштує запустити колекцію?

- Оскільки усі тканини в євро, все дуже сильно подорожчало. У нас в колекції 30-35 одиниць, кожна з яких у певній кількості розмірів. Тобто колекція – це 100-120 виробів. Зимова колекція обійдеться дорожче, оскільки до неї входять кашемірові пальта. Літня колекція трохи дешевша, тому що використовуємо більш легкі та менш дорогі тканини. Не дешеві, а саме трохи менш дорогі. Крім рекламної кампанії та інших статей витрат, тільки виробництво першої партії (без урахування тканин) обійдеться від 7-10 тисяч євро.

- Ще один герой вашої нової колекції – пес Патрон. Він зображений на светрах.

- У мене була ідея, що кожні півтора місяця ми маємо робити інфопривід, завдяки якому врешті-решт прийдемо до статусу чоловічого бренду номер 1 в Україні. До того ж я хотіла показати наш бренд із різних боків.

Було зрозуміло, що зима має бути нелегкою, отже, потрібно зробити щось тепле, затишне, класне та новорічне. Мені спала на думку ідея з ugly-светром. Ми дуже надихаємося Ральфом Лореном, а у них є традиційний ведмедик, який присутній на всіх футболках, світшотах і так далі. Ми хотіли зробити новий український символ, і це, звичайно, міг бути Патрон.

З зірками для рекламної кампанії майже домовилися, але все зірвалося. Врешті-решт героїнею промо стала моя донька у великому "татовому" светрі. Знімали прямо у нас у примірювальній. Я опублікувала світлини, і наступного дня все продалося.

- Щоб зробити ці светри, ви, наскільки я знаю, шукали майстринь-в’язальниць.

– В Indposhive Casual я поставила нам завдання: кожну колекцію робити щось нове, постійно розширюватись. Так виникла ідея випускати трикотаж, який ми ніколи не робили. Якщо у своєму виробництві ми знаємо все від і до, то це зовсім нове, і доводилося заглиблюватися з нуля.

Ми кинули клич пару місяців тому, та дуже багато людей відгукнулося. Адже роботи більше не стає, а є люди, для яких це було хобі, але вони дуже професійні. Знайшли цих людей, протестували та набрали.

- Це люди, які розкидані по всій Україні, не лише у Києві?

- Так. У нас є майстри, які працюють не у Києві, але у Києві зручніше з позиції логістики, ми можемо набагато швидше відтестувати щось, подивитися зразок та відправити на доопрацювання.

– Які вимоги у вас були до майстринь?

- Якість та швидкість.

- Ви сміливо пишете ціни на свою продукцію в соцмережах, хоча багато хто використовує прийом — "ми вам напишемо ціни в директ".

- Нам нема чого приховувати. Я можу виправдати кожну гривню у цій ціні. Плюс це ціни ніші, в якій ми працюємо. Так, наші речі можуть собі дозволити не всі, але у нас свій сегмент, як і у кожного бізнесу, ми не є масмаркет-продуктом. Навпаки, я пишаюся, що український продукт стільки коштує.

– Добре, я бачила у вас на сайті шапочки. Звичайні сірі шапочки-бінні, на перший погляд.

- Так! Але там багато нюансів, як виявилося. Перша майстриня зв’язала нам шапку, яка мала добрий вигляд, але в носінні трохи розтягувалася. Тугість петлі у в’язці теж, як виявилося, має значення. Шапки мають однаково виглядати, хто б із майстрів їх не в’язав. Загалом там ціла історія була, поки ми дійшли кінцевого варіанту. Я все більше переконуюсь, що немає нічого, що робиться просто, легко. Починаючи від прибирання приміщень, пошиття костюма та закінчуючи запуском рекламної кампанії. Якісне простим не буває.

- Ці шапочки вив’язані з якоїсь особливої вовни? Я суджу з вартості 6 тисяч грн — тут питання не лише в ручній роботі.

- Так, це шерсть із кашеміром. Ми шиємо костюми з натуральних матеріалів, і наш принцип — все, що ми виробляємо, має бути нітрохи не гіршим за наші костюми. Або навіть краще.

- У вас у будівлі Indposhiv і зараз працює кав’ярня та барбер-салон?

– Ми відкрили другий поверх у грудні 2021 року. Пів року робили ремонт, вклалися серйозно, збільшили клієнтську площу вдвічі, зробили кімнату для переговорів, бар, місце для барбера.

- А ви взяли модель звідкись чи самі собі так вигадали?

- Це мікс ательє та клубного будинку. В інших країнах я знаю ательє з барами чи такі, де поряд є барбершоп, але щоб усе разом – ні. Схожа модель – клубні будинки в Англії. Я зробила мікс клубного будинку та ательє, відштовхувалася від того, що намагалася поставити себе на місце нашого клієнта та подумати, що йому необхідно для того, щоб приїхати сюди о 9:00 та виїхати о 18:00. 2022 року ми планували гарненько "вистрілити". А у квітні я подумала: якщо цей будинок вистоїть фізично та залишиться опорою для клієнтів, то і після війни їхня лояльність нам гарантована.

Так, за вікном може відбуватися будь-що. Нам усім тривожно, а тут — свій світ. Тут сонечко світить, крісло зручне, там каву роблять, коктейльчики готують.

Я дуже хочу зберегти цю атмосферу і зараз, і після війни.