Цілителька, чаклунка і майстер тату: у Полтаві "оживили" шаманку, якій вже 4 тисячі років

Реконструкцію поховань катакомбників з гребінківського кургану можна побачити у віртуальній реальності через спеціальні окуляри

…Я підіймаю намисто шаманки, в якому знаходиться дуже цінний археологічний артефакт – людський зуб, уражений карієсом, і розриваю нитку, на яку нанизані намистини, виготовлені з кісток. Вони розсипаються по поховальній камері, де я перебуваю.

Біля моїх ніг – людський скелет і побутові речі, що супроводжували древнє поховання. Похованню, як мінімум, 4 тисячі років. Рання бронзова доба. III-II тисячоліття до нашої ери. Як я тут опинилася і що роблю? Це наукова співробітниця Юлія Деркач відправила мене у віртуальну мандрівку.

Мої руки раптом відривалися

В реалі ми перебуваємо в історичній будівлі комунального закладу "Центр охорони та досліджень пам’яток археології" Полтавської облради, де Юлія Деркач працює. Закінчивши інтерв’ю, я попросила науковицю показати мені відтворену завдяки комп’ютерним технологіям катакомбу, в якій ще 2007 року археологи натрапили на унікальне ритуальне поховання шаманки. Юлія закріпила на моїй голові потужні окуляри, що дозволяють бачити у 3D-зображенні, дала в руки два пульти, провела коротку інструкцію, і я опинилася на окраїні міста Гребінка на Полтавщині.

Навколо мене – буйна зелень, співають пташки, і раптом цей прекрасний світ зникає, я провалююсь крізь землю й опиняюся у потойбіччі. Щоб потрапити до нього, мушу відсунути дерев’яне колесо, яким катакомба відгороджена від поховальної камери. У мене з’являються віртуальні руки, а чоловічий голос інформує про місце мого перебування. Однак пройти лабіринтами поховальних катакомб виявилося ще тим квестом. Треба було виконати низку вказівок, у тому числі зняти покривало з кістяка. У мене довго не виходило нанести на віртуальну руку татуювання. Я брала бронзове шильце, вмочувала у вохру, але в якийсь момент мої (не мої) верхні кінцівки раптом відривалися й починали жити своїм життям. І треба було починати все спочатку.

Та, зрештою, якщо живий учасник цієї віртуальної дійсності пройде всі етапи, його чекає незабутнє емоційне дійство – він зможе вдарити у шаманський бубон, а до цього приєднається й похована шаманка, котра у якусь мить постане в плоті…

Ось таку круту річ недавно презентував полтавський Центр охорони та досліджень пам’яток археології. Це інноваційний проєкт, виконаний за підтримки Українського культурного фонду, називається "VіRтуальність забутих предків: імерсійний світ шаманського поховання бронзової доби". Такого в Україні, стверджують розробники проєкту, досі не було.

Автор ідеї – директор Центру В’ячеслав Шерстюк – з першого дня повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини, й нині перебуває на фронті. Керувати проєктом він продовжував з окопів.

"Я директор установи, якій віддав двадцять років, і яку намагаюся розвивати. Так сталося, що займатися цим доводиться тепер на відстані. Спочатку виконуєш бойові завдання, а коли всі йдуть спати, сідаєш і працюєш у мирних цілях", – написав мені пан В’ячеслав, з яким ми спілкувалися у месенджері.

П’ять місяців тривала робота над проєктом. І про те, з чого все починалося і чим закінчилось, молодший сержант Шерстюк розповів публіці особисто під час представлення проєкту, яке відбулося на початку жовтня у дворику Полтавського краєзнавчого музею.

Курган з сюрпризом

2007 року на місці одного з археологічних об’єктів Полтавщини, нанесених на стару мапу Центру, забудовники вирішили встановити АЗС. За правилами, вони замовили археологічне обстеження, хоча ніщо не вказувало, що на місці майбутньої заправки в Гребінці був історичний курган чи вал укріплення – оку пересічної людини ці речі непомітні.

Археологічна група на чолі з директором Центру охорони та досліджень пам’яток археології нічого особливого від того місця також не очікувала. Але курган виявився з сюрпризом.

Загалом у так званих "по́лах" кургану було знайдено шість поховань людей катакомбної культури, яких дослідники називають ще індоаріями. Первинне поховання, швидше за все, належить бабці-"художниці", як назвали її полтавські археологи. Це була жінка років 60. Згідно з описами подібних поховань у світі, "художниками" умовно називають померлих, біля останків яких виявляють писачки (тоненькі палички для розпису) й вохру – природний барвник. Видно, вони щось декорували, розписували.

Інше підзахоронення належить "велетню" – чоловіку зростом 190 см. Ще одне – "воїну". Та найцікавішим виявилося поховання шаманки. На території області це була перша така знахідка. Що це шаманка, яка належала до високої соціальної касти тогочасних катакомбних племен, визначили за тим, що біля неї лежав бубон з палкою-калаталкою – інструмент, який і досі використовують шамани у своїх обрядах.

– Я давно виношував ідею відтворити знакові поховання, втілити їх у щось сучасне, оживити, – каже В’ячеслав Шерстюк. – Яке поховання зробити віртуальною реальністю, навіть не виникало питання. Воно було очевидним: "оживляємо" шаманку.

З маскою на обличчі, але без шапки з рогами

Її фігура стоїть у Центрі охорони та досліджень пам’яток архітектури в натуральний зріст – 158 сантиметрів. Жінка років 25-30. Фізично гарно розвинута, з пружним тілом і тонкою талією, з довгим скуйовдженим волоссям, з бубоном у лівій руці та палкою-калаталкою у правій.

– Ми не стверджуємо, що вона виглядала саме так, – каже Юлія Деркач, яка надавала зовнішнього вигляду шаманці, розробляючи комп’ютерні ескізи. – Це лише ймовірний образ. Жартуємо з колегами: може, хтось колись виграє грант на створення машини часу, то ми зможемо повернутися й подивитися, були ми праві чи ні.

Юлія каже, що образ шаманки створено без фантазій, інакше то була б не наукова реставрація. Тому він такий скромний – без шапки з рогами, без шкіри з кабанячою головою, без металевої корони чи іншого головного убору, які часто носять шамани.

– Ми використали те, що могло бути напевне використано тоді – шкіру, простий текстиль, трави в мішечках, підвішені кісточки, – продовжує Юлія Деркач. – Червоні торо́чки, що звисають над чолом відтвореної шаманки – це маска, що розвівається. Такими масками, як ширмочками, шамани закривають обличчя, коли входять у транс, щоб їм ніщо не заважало "мандрувати" іншими світами. Ці торо́чки ми використали й на імпровізованих пов’язках на руках, й на спідниці. Коли шаманка крутиться, вони створюють вихор, закручують хаотичний рух, який згодом стає упорядкованим. Ще на спідниці є кісточки. Ці брязкальця також досі використовують у костюмах шаманів. Їхня роль – занурення в транс при переході в інший світ. Вони брязкотять, рухаються, створюють ефект мерехтіння. Сам костюм може бути більш відкритим чи більш закритим.

Волосся дівчини ми прикрасили дредами, косами – точно так, як це роблять шамани, вплітаючи ще в косиці яскраві сакральні речі, намистини. Намалювали татуювання на руках і на грудях. Не можна сказати, що воно в неї було, але все вказує на те, що так могло бути. Бо серед її поховального інвентарю були бронзове шильце та вохра. Фарба забивалася в тіло за допомогою вмоченого у барвник шильця. І така традиція нанесення татуювань досі збереглася! Так, племена Океанії, наприклад, використовують молоточок і паличку з вбитим у неї маленьким бронзовим шильцем, і таким способом наносять татуювання.

Стародавній текстиль, звісно, не зберігся. Малюючи одяг людей з чотирьох поховань, я спиралася на підтверджені аналогії з іншими. І хоча їх дуже мало й усі вони належать до кінця бронзової доби, тобто, набагато пізніші, все ж ми використали деякі, логічні й для нашого періоду, напрацювання тих часів і у своїх реконструкціях. Наприклад, є поховання в Данії, які збереглися, оскільки померлі лежали в дубових трунах, у яких законсервувалися рештки текстилю. При дослідженні виявилося, що тканини тоді не фарбували, а різниця в кольорі досягалася за допомогою використання вовни різних відтінків.

З орнаментами справа була трішки простішою, адже це єдине з автентичного декору, що дійшло до наших часів. І все це завдяки кераміці! Горщики з поховань часто орнаментовані, що й дало нам хороший матеріал для роботи.

Орнаменти вже тоді існували! Орнаменти для одягу шаманки та її сучасників ми взяли по максимуму, як і з двох горщиків, виявлених у похованнях нашого комплексу (шаманки та бабки-"художниці"), так і з інших горщиків катакомбної культури, знайдених раніше, які зберігаються, зокрема, у Полтавському краєзнавчому музеї та в історико-краєзнавчому музеї Горішніх Плавнів, – розповідає Юлія Деркач.

Зуб із карієсом як цінність

До речі, про горщик. У камері, де була похована шаманка, він стояв перевернутим догори дном. І це явна ознака поховання людини з чаклунськими здібностями.

Інші важливі шаманські атрибути – бубон і палка-калаталка – були струхлі, але при розчищуванні поховання вони явно зчитувалися. Бубон мав дерев’яний обід, обтягнутий шкірою (її залишки виявлені на місці), а всередині – сліди органіки, які дослідники описали як наркотично-галюциногенні. Факт, який також підкріпив шаманську теорію поховання.

Предмети, які не збереглися, археологи зафіксували, намалювали, зробили з них креслення, а потім відтворили при реконструкції, тому всі речі відповідають реальним розмірам. Довелося трішки збільшити при відтворенні віртуальної реальності камеру з сакральним похованням, щоб людям було зручніше проводити в ній інтерактиви: обертатись, присідати, переступати з місця на місце, а також деякі артефакти, зокрема, зуб, щоб можна було його краще роздивитись.

Між іншим, бубон у шаманів – це не тільки інструмент, з допомогою якого він входить у транс, це ще і "їздова тварина". Вважається, що на ньому можна перенестися в інші світи.

Предмети, які збереглися, Центр передав у краєзнавчий музей. Найцікавішим з артефактів, звісно ж, є кістяне намисто шаманки з карієсним зубом у вигляді підвіски.

– Це дивовижна й дуже цікава річ, – продовжує пані Юлія. – У намиста дві підвіски: кістка тварини й чоловічий зуб з глибоким карієсом. Саме зуб указував на те, що шаманка займалась лікуванням. Видаливши його, вона позбавила людину болю.

В усьому світі таких знахідок лише декілька. Подібні підвіски із зубів було знайдено в Туреччині, але вони не мали карієсу. З легким карієсом археологам траплялися зуби у Греції. Тому наша підвіска найкрутіша – зуб з обох боків уражений хронічним та серединним карієсом. А антрополог Центру, антрополог-одонтолог Полтавського медуніверситету Андрій Артем’єв, який свого часу досліджував його на сучасному рентгенобладнанні, був здивований тим, що отвір для підвішування в ньому просвердлений настільки професійно й технічно досконало, що таке сьогодні можна зробити хіба що алмазним інструментом.

Від чого так рано померла шаманка, невідомо. Ясно одне – її смерть була природною, адже жодних фізичних пошкоджень кісток насильницького характеру на скелеті нема. Однак археологи помітили, що кістки молодої жінки було викладено у формі, наближеній до природної. Ймовірно, її поховали тоді, коли плоть уже розклалася. Такий спосіб погребіння схожий з традиціями монахів Тибету, які тіло померлого спочатку лишали в горах і ховали вже один скелет. Згідно з тогочасними віруваннями, душа людини знаходиться у кістках, і таким чином померлому полегшується процес вивільнення душі.

Реконструкцію шаманського поховання з кургану можна побачити через VR-окуляри у Центрі археології або під час замовленої презентації; онлайн, з допомогою QR-коду, на смартфоні чи комп’ютері (AR). А на сайті Центру – подивитися тривимірну графіку у веббраузері (WebGL) та 3D-реконструкції чотирьох поховань катакомбної культури. У планах В’ячеслава Шерстюка і його команди — зробити програму англійською мовою.

– Ми маємо всього двоє окулярів, які дозволяються бачити потойбічний світ у 3D-вимірі, по світу ж тих окулярів мільйони, – каже він. – А на продажі інтелектуального продукту можна буде заробляти.

– Чому ви лише через 15 років після розкопок відтворили таке цікаве поховання у 3D та віртуальній реальності? – запитую пана В’ячеслава.

– Ще п’ять років тому digital-сектор був дуже дорогий і дуже недосконалий, – відповів він. – Сьогодні вартість таких послуг не така вже й космічна. Одне слово, коли зійшлися наукові напрацювання, можливості реалізації (з’явилась грантова програма, підібрався творчий колектив) і знизились ціни на виробництво віртуальної реальності, ми й скористалися моментом.

Насамкінець додамо, що віртуальну реальність розробляла команда "Advin" з Дніпра, 3D-моделювання – київська творча майстерня "Архітектон", каталог для 3D-моделі поховань, розміщений на сайті Центру, – львівська фірма "Сімпліфай".

Фото автора та Центру охорони пам’яток та культури