Штолени зробили і "Павуки" купили: як німецька різдвяна випічка допомагає ДСНС придбати протимінне взуття

Полтавські волонтери та благодійники продовжують допомагати місцевим рятувальникам і під кінець року передали загону обласного управління ДСНС п’ять пар протимінного взуття. Гроші на дороге спорядження вдалося назбирати, продаючи традиційну німецьку різдвяну випічку — штолени.

Кому і як спала на думку подібна ідея, як готують закордонні смаколики і скільки вони мають коштувати насправді — сайт "Телеграф" дізнавався у відомої полтавської волонтерки Наталії Гранчак.

Смаколики в обмін на тепловізори та чоботи

— Вже заробила на дві пари взуття, — втомлено усміхається пані Наталя. — Вчора з помічницею установили рекорд: за день спекли 36 штоленів, тому сьогодні трохи відпочиваю. А завтра знову за роботу. Один штолен продаю за 350 гривень. Загалом зроблено вже 90, понад півсотні розкуплено, але у списку замовлень цифра ще велика.

— Пробачайте за нескромність. Скільки ж коштують ваші чобітки? — питаю свою співрозмовницю.

Наталія дістає телефон і показує фото.

— 17 тисяч гривень! — каже таємничим голосом. — Це "Павуки". Чули про такі?

— Ще б пак! Сьогодні це найзатребуваніше взуття. Справжній хіт сезону — чоботи Спайдермена. Щоб їх купити, треба ставати в чергу. І головне ж, наш, український виробник…

— Уперше про таке взуття я почула влітку від волонтерки "Полтавського батальйону небайдужих" Саші Сиротенко, — продовжує Наталя. — До неї звернулися хлопці, які розміновують території, їм щось треба було. Тоді мене зачепило, що сапери часто гинуть і калічаться на відвойованій землі, бо не мають протимінних чобіт. З того часу я мала незакритий гештальт. Тому напередодні Різдва зателефонувала до Головного управління ДСНС у Полтавській області й спитала, скільки пар "Павуків" потрібно для їхнього підрозділу саперів. Отримавши відповідь, вирішила повторити свій торішній "подвиг" з приготування штоленів — традиційної німецької різдвяної випічки. Минулого року спекла півтори сотні заквасочних штоленів (їх випікають дві доби). Десять із них роздала як подарунки найактивнішим благодійникам "Полтавського батальйону небайдужих". Решту було продано так само, як і зараз, по 350 гривень за штуку. Зібраних коштів вистачило, щоб придбати тепловізор. Тепер, упевнена, "мої" чоботи збережуть кінцівки не одному саперу.

Наталія Гранчак — найкреативніша волонтерка Полтавщини. Волонтерить з 2014 року, очолює громадську організацію "Полтавський батальйон небайдужих" (ПБН), який спонтанно утворився на базі Свято-Успенського кафедрального собору ПЦУ, коли росіяни посунули на нас війною. З того часу полтавці мають найбільшу довіру саме до служителів храму, на чолі якого стоїть митрополит Полтавський і Кременчуцький владика Федір — уособлення патріотизму й самопожертви, духовний лідер з чіткою громадянською позицією.

Наталя — давній духовний соратник митрополита. Навколо них утворився міцний кістяк небайдужих полтавців, які ні на день не припиняли допомагати фронту. Наталія дбає про те, щоб потік людської енергії, а відтак, благодійності не мілів. Вона завжди має купу ідей щодо того, як підтримувати у земляків бажання донатити на ЗСУ. Про її останній проєкт під назвою "Благокава" ми не так давно розповідали. Невеличкий дерев’яний будиночок Святого Миколая напроти собору став місцем, де "Полтавський батальйон небайдужих" організував продаж кави, крафтових смаколиків та сувенірів, щоб усю виручку спрямовувати на конкретні замовлення для захисників.

От якраз цими днями триває новий збір — на бандажі та оклюзійні пов'язки для надання першої допомоги при наскрізному пораненні грудної клітини.

А 22 грудня полтавським піротехнікам, які працюють на розмінуванні деокупованих територій на сході, ПБН передав п’ять пар протимінних "Павуків".

— Ми придбали їх у складку. За тиждень на штоленах наша громадська організація вторгувала близько 34 тисяч гривень. 26 тисяч додала полтавська IT-компанія DigiCode і ще 20 тисяч — приватне сільгосппідприємство з Калашників Полтавського району. Загалом витратили 85 тисяч. Отож, дві пари взуття з цієї суми придбані саме за різдвяну випічку.

— Але збір коштів триває, і штолени випікаєте далі?

— Так, ми нерідко перекриваємо збори, спрямовуємо залишки від одного на інші. Дуже вдячні крупним підприємствам і фірмам, які, виявляючи благодійність, частенько допомагають нам із закриттям потреб. Перед цим на човни збирали.

Число зірочок не грає ролі

Наталя вперше скуштувала штолен дев’ять років тому, гостюючи у подруги в Берліні. За кілька днів вони перепробували щонайменше пару десятків різних штоленів — німці обмінюються ними, як українці пасками. Вони були різні за вологістю, насиченістю ароматів, з різними начинками. Але кожен був смачний по-своєму.

— Минуло років п’ять, перш ніж я наважилася спекти традиційну німецьку різдвяну здобу. Мої перші штолени були з тіста на заквасці, — пригадує Наталя. — Один з них я відправила посилкою в Берлін. Подруга, яка там мешкає вже понад 20 років, сказала, що їй не доводилося їсти смачнішого. Це мене надихнуло. Хтозна, чи я наважилась би колись на серійне крафтове виробництво, якби не клята русня. Мені прийшла ідея заробити кошти на потреби захисників на штоленах. В принципі, це не щось нове. Наші волонтери проводять акції з випікання пасок та інших смаколиків, кошти від продажів яких ми спрямовуємо на потреби захисників. Торік таким чином придбали автомобіль для одного з підрозділів, де служать наші земляки.

— Випікання штоленів, наскільки я знаю, забарне заняття. Коли починаєте готуватися до нього?

— Рецептів цієї випічки дуже багато. Найбільше часу треба на те, щоб настояти сухофрукти на коньяку. Беру, до речі, не найдорожчий, це не принципово. Хтось використовує ром. Алкоголь у даному разі виступає ароматизатором і консерватором, завдяки чому випічка зберігається тривалий час. Досить, щоб сухофрукти (родзинки, в’ялена журавлина і вишня, подрібнені сухі груші, курага) помокли три-чотири доби. Особливістю моїх цьогорічних штоленів є апельсинові шкірки, відварені в апельсиновому соку й "законсервовані" коньяком. Вони стояли рівно рік, чекаючи свого часу. Це і є начинка для тіста.

Будь-яку справу, за яку береться, Наталія Гранчак починає з молитви Царю Небесному. Тоді, перехрестившись, стає до роботи.

— У мою духовку сідає якраз шість штоленів вагою по 600 грамів, — веде далі розповідь керівниця "Полтавського батальйону небайдужих". — Тісто замішую з розтертими до білого яйцями, цукром, маслом високої якості й маскарпоне. Маскарпоне у складі тіста — це теж особливість моєї випічки. Далі на розпластане тісто кладу марципан: змішую подрібнений мигдаль з цукровою пудрою й додаю трохи рому.

— Дорого…

— Але ж різдвяна випічка робиться раз на рік. Чи варто економити? До того ж з продуктами мені частково допомагають друзі-благодійники. Наприклад, масло 82,5% жирності передали з молочного підприємства у Білоцерківці. Тому я не піднімала ціну, хоча вона реально на сотню гривень мала б бути вищою.

Спекти штолен займає три години. А потім настає найважче — дочекатися, доки він визріє. Терпіти доводиться не менше трьох-чотирьох днів.

— З кожним днем готовий штолен змінює смак, — говорить Наталя. — Таке враження, ніби щоранку береш інший шматочок. Але той, хто з’їсть одразу весь, цього, звісно, не може відчути…

Можна їсти, коли хочеться

Штолен символізує тіло новонародженого Ісуса Христа, загорнутого в пелюшку. Різдвяний кекс, щедро посипаний білою цукровою пудрою, дійсно, нагадує згорток з немовлям.

— Остиглі штолени загортаю у провощений папір так само, як пеленають малюка, зверху прикрашаю гілочкою ялівцю, — продовжує Наталя. — Але це не сакральна випічка, її не освячують у церкві, тому можна їсти, коли хочеться. У мене стільки замовлень, що пектиму ще й після Нового року.

— До старого Різдва?

— Про 7 січня забудьте. Є одне Різдво, 25 грудня. Ми його святкуємо відповідно до президентського закону. Слава Богу, тепер нарізно з московитами. І це логічно — з 25 грудня день починає збільшуватися, починається новий річний цикл. Закінчується піст, і можна сміливо сідати за багато накритий новорічний стіл.

— Яке найбільше замовлення на ваші штолени, зроблене однією людиною?

— Дві людини замовили по п’ять штук. Часто замовляють по два-три одразу. Буває, з’їдять, потім ще замовляють.

— Яка найдовша дорога від Полтави, яку долають ваші благодійні різдвяні штолени?

— Традиційно, до Берліна. А в Україні відправляю до Харкова, Києва, Чернівців, Тернополя, Калуша…

…Тим часом, поки у мирних містах і селах тривають різдвяно-новорічні свята, група піротехніків з Головного управління ДСНС України в Полтавській області, яка працює на розмінуванні деокупованих територій, тішиться крутому різдвяному подарунку від земляків — захисним чоботам-"Павукам".

— Ми кілька місяців шукали можливості купити протимінне взуття, яке почали друкувати на 3D-принтерах харківські підприємці, — розповідає речниця ГУ ДСНС у Полтавській області Світлана Рибалко. — Це точний аналог відомих канадських Spider Boots. "Спайдер" має чотири ніжки, надруковані на 3D-принтері, і платформу. Завдяки цьому збільшується відстань від міни до ступні сапера, і це реально рятує нашим хлопцям ноги від ампутацій у разі, якщо вони випадково наступлять на міну.

Управління, маючи, однак, кошти на придбання спецобладнання, не могло закупити ці рятівні чоботи, оскільки вони не внесені в класифікатор. Надія була тільки на волонтерів. На жаль, кілька, до яких ми звертались, нам відмовили. А потім на нас вийшов "Полтавський батальйон небайдужих". "Скільки потрібно?" — одразу спитала Наталія Гранчак. "Хоча б дві пари", — попросили ми скромно. "А потрібно скільки?" — допитувалась вона. "Потрібно п’ять. У команді п’ять саперів…"

Після тієї розмови минув усього тиждень, а "Павуки" вже там, де їх чекали. Так штолени рятують життя. Якщо їх печуть небайдужі.

Фото автора, Наталії Гранчак, "Суспільне Полтава"