"Для росіян айдарівець — це штамп": в росії починають чергове судилище над бійцями відомого підрозділу

Айдарівці вважають, що держава має захистити інтереси їхніх побратимів і вони мають вийти на свободу.

На вівторок, 25 липня, у російському Ростові-на-Дону призначено чергове засідання Південного окружного військового суду у справі стосовно 18 українських військових. Всі вони потрапили в полон у різний час і за різних обставин, об'єднавчим чинником є лише належність до батальйону "Айдар".

Рідні та побратими бійців наполягають: хлопці та дівчата боронили батьківщину як і представники інших армійських підрозділів. Відповідно, висунуті їм серйозні звинувачення не мають під собою підґрунтя.

"Телеграф" дізнався історію одного з айдарівців.

Позиції батальйону проривала бригада

Як і у випадку з полоненими бійцями бригади НГУ "Азов", судилище над представниками 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ "Айдар" в росії вирішили зробити показовим. Центральні медіа країни-агресора подали початок процесу як архіважливу подію з ухилом на те, що представники цього "забороненого" в рф підрозділу української армії і раніше потрапляли на лави підсудних, але масову справу розглядатимуть вперше.

Група бійців звинувачується у "насильницькому захопленні влади та зміні конституційного ладу ДНР" та "участі у діяльності терористичної організації". Заводила справу за власним кримінальним кодексом і розслідувала міфічні злочини українців прокуратура самопроголошеної "республіки". Вже у межах судового розгляду статті мають бути перекваліфіковані на статті російського КК.

Журналісти видання "Кавказ.Реалії" з'ясували, що разом перед судом постануть Вячеслав Байдук, Ігор Гайоха, Віталій Грузинов, Владислав Єрмолинський, Семен Забайрачний, Сергій Калиниченко, Віталій Крохалєв, Володимир Макаренко, Роман Недоступа, Сергій Никитюк, Євген П’ятигорець, Тарас Радченко, Олександр Таранець, Дмитро Федченко, Микола Чуприна, Андрій Шолик, а також Марина Міщенко і Лілія Прутян.

— В цьому переліку є, наприклад, мій колишній підлеглий Єрмолинський, — розповів "Телеграфу" боєць "Айдару" Андрій з позивним "Чичен". — В "Айдарі" він був звичайним водієм, а з початком повномасштабного вторгнення взагалі став дезертиром — втік до Маріуполя. Що з ним відбувалось далі — невідомо, але, як бачимо, в певний момент він потрапив у полон. І тепер його вважають терористом, яким він, звісно, не є, як і решта бійців, які гідно чинили опір російському війську від 24-го лютого. Але росіянам байдуже, для них айдарівець — це штамп, наш підрозділ їм і досі, як кістка в горлі. Нещодавно звільнився з полону мій побратим, який стояв на захисті Чорнобильської станції, так от він казав, що ФСБ розпитували їх про "Айдар", вони дуже ним зацікавлені.

Неабиякою вдачею, напевно, росіяни вважали взяття в полон одного з публічних бійців підрозділу, такого як Ігор Гайоха — ще одного з побратимів Андрія. Цей боєць мав активну позицію — був учасником Майдану, виступав проти приходу окупаційної влади на рідну Луганщину, за що піддавався переслідуванням і неодноразово отримував погрози, а згодом — ще 2014-го — пішов добровольцем на фронт.

— Ми з Ігорем знайомі з 2019-го, коли я тільки прийшов "Айдар", і перший мій бойовий вихід як раз був на позицію, де він був старшим, — згадує Андрій. — Мене тоді вразило, що він прямо там мав облаштоване місце для занять спортом і тренувався між обстрілами. У лютому 2022-го, ми були в районі Гранітного, я був командиром артилерійської батареї, Ігор — мінометником. Кілька днів ми тримали оборону, це були важкі бої, бо противник сунув великим колонами — для порівняння, якщо у нас був батальйон, то проривала нас бригада.

Ми відійшли на більш вигідні позиції, а на ту, де стояв Ігор виїхав танк і почав "розбирати" його машину. Він зв'язався з командиром, просив, щоб їх забрали, але той проігнорував. Тоді Ігор набрав мене, ми взяли цивільну автівку, посадили за кермо одного з наших хлопців, що був місцевим, на випадок, якщо зустріне росіян, він мав легенду, що просто їде у справах. Він і вивіз Ігоря і з побратимами у Дніпропетровську область. Там ми зустрілись, завантажились боєприпасами і вирушили на Розівку, що у Запорізькій області, а потім на околиці Маріуполя, — згадує Андрій.

Ще кілька днів айдарівці протримались на цьому напрямку, а потім під час відходу група, в якій перебував Ігор, потрапила у засідку. Їхній транспорт обстріляли впритул, тож вірогідність, що хтось вцілів, була мінімальна.

— Хлопці, що вирвались, казали: Ігор отримав поранення в район печінки і помер, вони в цьому пересвідчились. Це було 3 березня, — каже Андрій. — Я не міг в це повірити. Для мене це була дуже важка втрата, бо Ігор за час служби став більш, аніж побратимом… він був як брат. Розумієте, є люди, на яких дивишся і думаєш, що вони не можуть загинути, це просто нереально.

Людина міцніша за сталь

Лише за місяць з'ясувалось, що Ігор вижив. Його пораненого знайшли серед тіл загиблих бійців жителі одного з населених пунктів на Запоріжжі. Намагались рятувати самотужки, а потім помістили в місцеву лікарню під виглядом цивільного. На жаль, знайшлись ті, хто видав айдарівця і він опинився у полоні.

— Ми всі неймовірно тужили і горювали, коли думали, що Ігор загинув, — розповіла його сестра Галина, що наразі б’ється за свободу для власного брата. — Але потім 12 квітня в Telegram-каналах рашистів з'явилось відео, на якому ми побачили Ігоря живим, але дуже стомленим. З одного боку це було полегшення, з іншого — ми розуміли, що так просто тепер його не відпустять. Особисто на зв'язок брат вийшов з того моменту один раз — у червні 2022-го року. За хвилину розмови сказав, що перебуває в тимчасово окупованому Донецьку, що ми не повинні сумувати, бо все буде добре і ми побачимось.

Потім були довгі місяці пошуку можливостей порятунку, ми внесли його у списки на обмін. Чекали щасливих новин (дзвінка) кожен раз, як повертались додому українські військові. Декілька разів нам приносили звісточки, що Ігор живий, позитивно налаштований і героїчно витримує всі іспити долі і важкі умови утримання в полоні, — розповідає Галина.

За словами побратима Ігоря, росіяни максимально жорстко ставляться до айдарівця, намагаючись позбавити його найменшого комфорту. Але це не зламало дух військового.

— Для днрівців Ігор дуже важливий полонений, про це казали хлопці, які опинялись на волі, — зазначає Андрій. — При цьому з нього постійно знущались, забрали взуття, щоб він ходив босий. Навіть коли на вимогу представників ФСБ, які навідувались до Донецького СІЗО, Ігорю повернули черевики, їх забрали, щойно силовики поїхали. А ще його систематично били, катували, та це людина міцніша за сталь, я би сказав. Ігор продовжив займатися спортом і бути взірцем для всіх, навіть втримував інших хлопців від самогубства, вмовляв, що треба триматися, бо всіх чекають вдома і обов’язково обміняють".

Щодо обміну рідні та побратими, звісно, сподіваються, що це має статися. Але наразі констатують, що айдарівців, принаймні тих, хто в підрозділі давно, росіяни не відпускають.

— За весь час айдарівці, яких повернули, — це ті, хто мобілізувався, прослужив в нашому підрозділі, умовно кажучи, один день, — говорить Андрій. — Або вийшов хлопець, який назвав інший підрозділ, тому і зміг потрапити в обмін. Та загалом тих, хто у батальйоні тривалий час, на кого в них є інформація, з рф поки не повертають. Як було і з Ігорем, бо він у 2019-му засвітився в російських новинах, тоді якраз оголосили припинення вогню, а він зняв відео, коли стріляв з міномета і казав: "Зеля, та пішов ти зі своїм перемир'ям". Навіть якщо простежили його соцмережі, зрозуміло, що він активіст, доброволець, дуже дивно, що його взагалі не стратили, ми дуже за це переживали. Намагались не надавати розголосу його перебування у полоні. Та коли дізнались про суд, що Ігорю "світить" тюремний строк (до речі, за законодавством т.зв. "ДНР" максимальне покарання за "насильницьке захоплення влади у воєнний час" — страта, а от у російському КК йдеться про позбавлення волі на строк від 12 до 20 років — Авт.), вирішили: будемо всім колективом порушувати цю тему".

— Ці звинувачення, звісно, вигадані, — додає Галина. — Загалом наші захисники незаконно утримуються і судилище над ними суперечить всім нормам і законам. Їм росія призначила якогось адвоката, як у свій час Стусу — Медведчука, але він не виходив з рідними на зв'язок, лише "журналісти" телефонували, розпитували. Ми хочемо, щоб влада і світ виказали підтримку бійцям, які боролися з російськими окупантами. Бо такі, як мій брат Ігор — Борець, Воїн, Людина — незламно дотримується своїх переконань навіть перед обличчям смерті і в умовах тортур і обмежень.

— У цьому разі патроном має бути саме держава, бо всі бійці нашого батальйону, а серед них є і мобілізовані, і контрактники, мають однакові права і обов'язки перед країну як і інші військовослужбовці, — каже Андрій. — Тільки нас називають терористами, хоча ми такими не є, розстрілюють, катують, судять і кидають за грати на довгі роки, хоча ми просто боремось за незалежність України. І якщо "Айдар" не міняють з полону, тоді запитання, чому "Айдар" має воювати?! Хоча ми це робили і будемо робити на найгарячішому напрямку. Вважаю, що держава має захистити інтереси наших побратимів і вони мають бути на волі.

Як повідомляв "Телеграф", у Південному окружному військовому суді наразі розглядають масову справу, в якій звинуваченими проходять бійці "Азову" та інші. Зокрема, там судять учасника АТО з Херсона Павла Запорожця, мелітопольця Ярослава Жука, звинуваченого в замаху на місцеву колаборантку, та групу його земляків, названу місцевим підпіллям.