Українців у росії судять за "акти міжнародного тероризму". Як проходять процеси

В росії на повну потужність працює судова машина у справах, де фігурують українці. І процес над бійцями батальйону "Азов", що боронили Маріуполь, тільки верхівка айсберга. На лаві підсудних один за одним опиняються жителі окупованих регіонів, на яких повісили організацію актів міжнародного тероризму.

У декількох таких історіях розбирався "Телеграф".

Повна ізоляція як спосіб тиску

З середини березня у Південному окружному військовому суді, що у російському Ростові-на-Дону, триває судилище над Павлом Запорожцем – 32-річним ветераном АТО з Херсона. Це перша справа за статею "акт міжнародного тероризму", яка дійшла до розгляду у суді за період Великої війни. Хоча застосовується вона в росії з 2016 року і передбачає відповідальність за "вчинення (або загрозу вчинення) поза межами рф вибуху, підпалу або інших дій, що наражають на небезпеку життя, здоров'я, свободу або недоторканність громадян рф з метою порушення мирного співіснування держав і народів або спрямованих проти інтересів росії". Наприклад, таким чином було кваліфікована ліквідація ватажка бойовиків т.зв. "ДНР" Олександра Захарченка і підрив "Північних потоків".

З початку повномасштабного вторгнення міжнародний тероризм стали "шити" українцям, яких затримували на Запоріжжі та Херсонщині. В їхньому числі і опинився Павло, якого викрали у рідному місті ще 9 травня 2022 року. Далі окупанти діяли за стандартною схемою – катували та били чоловіка, щоб отримати потрібні свідчення і в якийсь момент домоглися свого. Після цього херсонця вивезли до Криму і "легалізували" — офіційно затримали й арештували за звинуваченням у планах влаштувати вибух на заходах до т.зв. "дня перемоги".

"Під тиском Запорожець зізнався, що "збирався вчинити терористичний акт, внаслідок якого мали постраждати російські військовослужбовці та мирні громадяни України та рф, – розповів "Телеграфу" Олексій Ладін – адвокат, що захищає кримських татар та українців – фігурантів політичних справ. – Але на 9 травня навіть "референдуму" у Херсоні проведено не було, власне, юридично це була територія України. І що там робили ці "мирні громадяни росії"? Виникають запитання до законності перетину ними державного кордону. Крім того, у місті діяла комендантська година, отже цивільних на вулицях бути не могло. Таким чином, акція (встановлення розтяжки у нічний час) могла бути спрямована виключно проти військового російського патруля. Тобто ніякого теракту не було і не могло бути, йде війна і мій підзахисний, скажімо так, чинив спротив агресору".

Захист наполягає на тому, що Запорожець був чинним військовослужбовцем і виконував відповідне завдання, що є підставою для визнання його росією військовополоненим. Згідно з положеннями Третьої Женевської конвенції судове переслідування такої категорії осіб є неприпустимим. Тож ще на підготовчому етапі процесу адвокат клопотав про припинення кримінального провадження стосовно Запорожця, але суд його відхилив. Олексій Ладін констатує: справа проти Запорожця політично вмотивована і сфабрикована. Від початку її розгляду у суді херсонець і його захисник наголошували на незаконності його викрадення працівниками правоохоронних органів росії, а також повідомляли про застосування тортур. До речі, певним видом знущання з українських заручників можна вважати й умови утримання, і повну ізоляцію.

"У разі невизнання вини слідчі зазвичай не дозволяють бранцям не те що побачення з рідними, а навіть телефонні дзвінки. Хоча це передбачено в тому числі федеральним законом про утримання під вартою, – говорить адвокат. – Тобто це ще один з інструментів тиску і, звісно, порушення прав мого підзахисного".

Загалом і досудове слідство, і сам процес проводять таким чином, щоб обґрунтувати версію про "акт міжнародного тероризму". Доводи сторони захисту не беруть до уваги, зокрема щодо необхідності допитати на засіданні свідків, які фігурують у матеріалах справи. Прокуратура наполягала, що достатньо письмових показань, які ті надали на етапі розслідування.

"Минулого тижня було чергове засідання у справі Запорожця, але свідків знову не було, – зазначив Олексій. – Прокуратура пообіцяла забезпечити їхню явку на наступне, призначене на 12 липня. І тут є кілька варіантів, чому так відбувається. По-перше, ці свідчення могли бути отримані із застосуванням фізичного впливу на тих осіб, хто їх надавав. Припускаю, що у сторони обвинувачення є побоювання, що у суді люди скажуть щось інше. По-друге, можливо, свідки перебувають у Херсоні, який повернуто під контроль України, або у кримських СІЗО й офіційно не оформлені".

Катування голодом, струмом і побоями

Ще один українець, справа якого розглядає Південний окружний військовий суд, — 32-річний Ярослав Жук з Мелітополя Запорізької області. Його окупанти "взяли" 17 червня 2022 року – в день, коли на одній з центральних вулиць пролунав вибух. Окупаційна влада подала його як замах на "директорку департаменту освіти Мелітополя" Олену Шапурову, хоча тієї навіть поруч не було з місцем надзвичайної події. Для родини Жука це стало шоком, бо він у справах ненадовго виїхав з дому у робочому одязі і більше не повернувся. Вже за годину до родини завітали "люди у формі", провели обшук, забрали телефон і ноутбук чоловіка і без жодних пояснень поїхали.

За місяць на пропагандистських каналах з’явиться відео плутаної розповіді Ярослава про підготовку замаху та участь у партизанському русі, яким "опікується СБУ".

"На цих кадрах Ярік зовсім на себе не схожий, він дуже активна і харизматична людина, а там ледве ворушить губами, ніби в нього зовсім немає сил, – розповіла його дружина Марина Жук. – Відео весь час переривається, чоловік не може довго сформулювати фрази".

Вже коли мелітопольця переведуть у СІЗО в тимчасово окупованому Сімферополі і за його захист візьметься адвокат Олексій Ладін, стане відомо, що зізнання саме у такому вигляді Ярослав дав після тортур голодом, спрагою, струмом і побоями. Зрештою окупанти навіть приписали мелітопольцю підготовку ще одного епізоду, нібито він мав в автівці підготовлену до цього вибухівку.

"Мій підзахисний не довів навіть одну акцію до кінця, адже викинув вибухівку у вікно і не активував її. Це сталося або мимоволі, або було зроблене кимось зовні. Можливо, це була провокація ФСБ, – наголошує адвокат. – Другий пристрій Ярославу підкинули, бо на відміну від першого, він має вражаючі елементи на кшталт шурупів, тобто від його застосування могло бути багато постраждалих. Крім того, відрізняється пульт дистанційного управління. Власне, коли Ярослава катували у Мелітополі, йому давали потримати цю вибухову речовину в руках, поплювати на пульт. І загалом це виглядає нереально: їздити містом і розкидати вибухівку, бо кожна акція готується окремо, шляхи відходу також".

У випадку з Ярославом захист наголошує: він — цивільна особа, яка самоорганізувалася для спротиву агресору. Це дозволяє також вважати його комбатантом і наполягати на утриманні як військовополоненого та закриті кримінальної справи стосовно нього. Звісно, росіяни з такими поясненнями на стадії досудового слідства не погодились.

А на суді, який почався у червні, мелітополець вкотре заявив про катування, тепер вже з боку наглядачів Ростовського СІЗО, де він зараз утримується. За словами адвоката, від його підзахисного намагалися добитися, застосовуючи силу, чи знає він "ще когось з націоналістів/ бандерівців/правосеків". Скарги на таке ставлення до підзахисного, а також неналежні умови утримання Ладін спрямував у всі можливі інстанції.

"Процесуальна перевірка у слідчому комітеті триває, Жука опитали, провели медичний огляд, зафіксували тілесні ушкодження, – зазначив адвокат. – Після звернення до Громадської наглядової комісії із захисту прав людини у місцях примусового тримання, прокуратури, Уповноваженого зі справ людини у Ростовській області Ярослава перевели до менш населеної камери, видали матрац, бо до того він спав на підлозі. Крім того працівники ізолятору запевнили його керівництво, що насилля більше не буде. Наразі ставлення змінилось".

Місцевий — означає "підпільник"

У міжнародні "терористи" росіяни записали і п’ятьох мелітопольців, суд над ними почався у Ростові в один день з 22-ма "азовцями". Через це частина ЗМІ хибно віднесла їх до оборонців Маріуполя. Насправді ж Володимир Зуєв, Андрій Голубєв, Ігор Горлов, Юрій Петров та Олександр Жуков не брали участь у цій операції. Вони перебували у Мелітополі, де і були викрадені окупантами ще навесні минулого року нібито за те, що були дотичні до операції з планування вибуху у місці видачі гуманітарної допомоги. З фабулою фсбшники постарались, тут і стеження за російськими військовими, і збирання арсеналу зброї, і виготовлення "бомби" та розміщення її в червоному ЗАЗ-1102, який і хотіли підірвати у натовпі місцевих жителів. Але довести до кінця свій задум містяни не змогли через те, що були викриті російськими силовиками.

Як бачимо, і тут російська сторона у ролі потенційних жертв теракту "намалювала" мирних громадян, що дозволило застосувати потрібну кваліфікацію. Ворожі медіа назвали чоловіків "мелітопольським підпіллям", а як об’єднавчий чинник використали "Спілку учасників АТО Мелітополя". Чи насправді вони до неї входили — невідомо, але в "анамнезі" деяких учасників групи є служба в армії, як, наприклад, у Олександра Жукова і Ігоря Горлова. Юрій Петров — відставний військовий, що цікавився історичною реконструкцією. Андрій Голубєв лише короткий період (з грудня 2020-го по грудень 2021) перебував у складі прикордонного загону у Кирилівці, а до і після мав власну школу бойових мистецтв, де навчав дітей кунг-фу. Володимир Зуєв працював на підприємстві, що займається інтернет-зв’язком, і входив до резерву місцевої тероборони. Але, направду, зробити "терориста" росіяни могли з будь-кого, на чому наголошують правозахисники.

"Міжнародними терористами окупанти зробили багатьох, хто в Херсонській та Запорізькій областях займався волонтерством, мав проукраїнську позицію, проявляв мирним чином свою громадянську позицію, – пояснив голова Об'єднання родичів політв'язнів Кремля Ігор Котелянець. – А й іноді людей, які взагалі ніяк себе не проявляли публічно, але їх розшукали за доносами колаборантів і ув’язнили тільки за те, що вони колишні атовці, мають досвід служби в ЗСУ, хоч й на момент окупації вже декілька років були цивільними. В класичному розумінні — це політичні ув’язнені і з ними обходяться як і з усіма іншими політичними: після затримання — катування, щоб вони дали "зізнання", далі перевезення до Криму, а потім до росії, де вже відбуваються судові процеси".

І дійсно, як і в інших випадках, всі члени т.зв. "підпілля", на певний час зникали, рідні не могли знайти жодної інформації про причини їхнього затримання чи місце перебування. А інформація про них у публічному просторі – на російських сайтах чи в Telegram-каналах пропагандистів – з’являлася тільки, коли вони вже себе обмовили. "Вони працюють за принципом: є людина – стаття знайдеться. Це просто жах", — каже Ольга – дружина Андрія Голубєва. Вона так само, як і рідні "колег" її чоловіка по справі, не має можливості з ним спілкуватися, тож новини про ситуацію у справі дізнається переважно через російські ЗМІ.

Зокрема, медіа розповсюдили інформацію про те, що лише один з "мелітопольського підпілля" частково визнав свою вину. Йдеться про Ігоря Горлова, в гаражі якого силовики нібито знайшли начинену вибухівкою автівку, автомати, гранати тощо. Але він наголошує, що "вся зброя була для військових цілей", а також разом з Андрієм Голубєвим клопотав, щоб його визнали військовополоненим і застосовували щодо них норми Женевської конвенції.

Правозахисники пояснюють, що таким чином обвинувачені у тероризмі намагаються підвищити свої шанси на повернення додому, бо питання обміну цивільних заручників не врегульоване. Та і зміна статусу фактично не дає жодних гарантій, як і у всьому, що стосується росії.

До речі у всіх трьох справах обійшлось без жертв, і фактично всі задуми, навіть якщо вони були, не доведені кінця. Тим не менш, коли йдеться про "акт міжнародного тероризму", то покарання однаково суворе як для вже здійсненної акції, так і такої, що тільки мала статися, — 12-20 років позбавлення волі або пожиттєве ув’язнення.