Титанові кістки для героїв: в Україні бійців з важкими травмами лікують за новітніми технологіями

Задля повернення облич бійцям, які отримали важкі поранення на передовій, в Україні об’єднались медики, біоінженери та благодійники. В рамках проєкту "Лікарі для героїв" фахівці відтворюють з медичного титану втрачені кістки лицьового черепа і проводять реконструктивні операції.

Як новітні технології працюють на відновлення захисників дізнався "Телеграф".

Спочатку КТ, потім віртуальна модель і 3D-друк

Повномасштабна війна з росією кинула медикам нові виклики, адже кількість тяжко поранених бійців зросла у геометричній прогресії. Чимало з них потребують повторних операцій, протезування кінцівок і тривалої реабілітації. Є й ті воїни, які отримали поранення голови чи обличчя, що супроводжуються переломами щелеп, носа, очниці, вилиць тощо. Такі травми потребують непростих рішень для їхнього лікування, саме їх і знайшла команда проєкту "Лікарі для героїв" — ініціатива благодійного фонду "Східна зірка".

— В Україні кілька ініціатив допомагають бійцям з такими травмами. Наприклад, американо-українська місія Face to Face, що діє на базі однієї з лікарень Івано-Франківська, чи одна з приватних клінік у столиці, де військовим роблять пластику, — каже Наталія Лютикова — кураторка проєкту "Лікарі для героїв". — Але ми працюємо за іншим принципом, з втратами великого обсягу, для заміщення яких застосовуємо пацієнтспецифічні імплантати, виготовлені за допомогою 3D-друку.

Коли ми в лютому цього року починали проєкт, організували зустріч вітчизняних щелепно-лицевих хірургів з їхніми американськими колегами. Наші медики ідеальною англійською мовою презентували кейси останніх років, в тому числі ті, що вони мали від початку повномасштабки. І на це заокеанські лікарі сказали: "Ми знімаємо перед вами капелюх, бо, чесно кажучи, рівень щелепно-лицьової хірургії в США і близько не такий, як в Україні. І ми б хотіли у вас вчитися".

Серед тих фахівців, хто не перший рік допомагає повертати українцям обличчя, доктор медичних наук Юрій Чепурний, який працює у Київській обласній клінічній лікарні. За його словами, використання індивідуалізованих імплантатів раніше було не таким розповсюдженим.

— Тривалий час в реконструктивній хірургії застосовували стандартні титанові пластини, але їх було треба підганяти до форми, наприклад, щелепи пацієнта, — пояснює Юрій Володимирович. — Вони дуже схильні до ламання, прорізувань, тому що їхній дизайн не передбачає адаптації під особливості анатомії. Пацієнтспецифічні імплантати моделюють таким чином, щоб розвантажити збережені фрагменти кісток і м’які тканини, щоб вони не прорізалися під постійним тиском під час функціонування, підсилити міцність там, де можливе виникнення поломки.

Зараз це основний метод реконструкції дефектів лицевого черепа, який вже пройшов перевірку часом. В нашій клініці його використовують з 2016 року. Але раніше це була онкологічна хірургія, травматологія, і приблизно 10 випадків на рік. Через війну потреба у таких операціях значно виросла, — каже доктор медичних наук.

Медик також наголошує, що у Європі застосування таких імплантатів не є масовими, бо це дорого і високотехнологічно, їх використовують в рамках наукових проєктів університетських клінік або якщо пацієнт сам виявив намір оплатити виготовлення. Небагато і компаній, здатних забезпечити постачання медичного виробу й допоміжних елементів, потрібних хірургам для проведення операції. Україна виграє́ в цьому плані, в тому числі і за швидкістю виробництва.

— У мирний час моделювання імплантату займало близько тижня і стільки ж виготовлення, — каже Данило Приходько, директор ТОВ "Іматех Медікал". — Але раніше якось можна було їх стандартизувати, а зараз кожен випадок індивідуальний, бо ми маємо справу з мінно-вибуховими травмами та вогнепальними пораненнями. І через це процес узгодження з медиками займає більше часу, аніж виробництво. Йому передують обстеження, яке передбачає проведення комп’ютерної томографії, та вердикт лікарів, чи буде ефективним застосування високотехнологічної конструкції. Далі біоінженери віртуально моделюють імплантат. У нас були кейси, коли нам доводилось по кілька разів переробляти модель, щоб знайти оптимальне рішення для військового, і тільки потім переходити до друку. Тому зараз ми кажемо, що весь процес займає два тижні і більше.

Крім самого імплантату для заміщення дефекту травми, коли відсутня кістка або є важкий перелом, який потрібно реконструювати та правильно зростити, ми надаємо так звані шаблони — гайди, які дозволяють встановити його в необхідну позицію, а також інструменти, свердла, гвинти, — наголошує Данило.

Вторинна реконструкція, відкладена у часі

До проєкту "Лікарі для героїв" потрапляють військові з різних регіонів, які вже пройшли певні етапи відновлення, бо реконструктивні операції можливі далеко не відразу після отримання поранення.

— Крім руйнування кісток і тканин у місці ураження страждають і ділянки навколо. В них може порушуватися кровообіг, виникати запалення, що додає складнощів у лікуванні, реабілітації та робить їх більш тривалими, — говорить Юрій Чепурний. — До того ж у бійців рідко буває поранення тільки в обличчя, зазвичай є і супутні травми головного мозку, кінцівок, живота, плеча — чого завгодно. Зазвичай на початку надається мінімальна допомога, яка передбачає фіксацію уламків та збереження м’яких тканин. І вже у віддаленому періоді, десь у кінці другого місяця, починається власне відновлення втрачених ділянок. Оце і називається вторинна реконструкція, коли доводиться проводити повторне оперативне втручання.

Серед пацієнтів, хто вже був прооперований з використанням пацієнтспецифічних імплантатів — киянин Ігор Кругліков, що працював до повномасштабної війни шеф-кухарем, у лавах ЗСУ тримав оборону на Бахмутському напрямку. Саме там 27 лютого він був важко поранений і втратив око.

— Я отримав кулю в голову, яка увійшла в обличчя зліва, а вийшла справа під оком, — згадує Ігор. — Думаю, що снайпер мене "зняв", бо був один постріл і все. Як я вибрався, досі не розумію, бо втратив багато крові, але дуже хотілось жити. Спочатку повз, потім йшов похитуючись, поки мене не підхопили свої. Евакуювали, стабілізували й доправили до реанімації в Дніпрі, потім вже коли прийшов до тями, перевели до Києва. Там переніс кілька операцій, спочатку виймали уламки, проводили інші маніпуляції та тільки потім дійшла черга до імплантату. Без нього відновитися було б важко, бо в мене значний відсоток лицьової кістки було втрачено.

За словами медиків, випадок Ігоря був складним, для реконструкції було виготовлено чотирьохкомпонентний імплантат, який відновлюва контури орбіт та заміщував дефект виличних ділянок. Тепер військовослужбовця ще чекає очне протезування.

Так само кілька втручань, перші ніж йому буде встановлено індивідуалізований імплантат, переніс Євген Федоров з Мелітополя. Він встиг побувати в окупації, а щойно з неї вибрався, пішов до військкомату у Запоріжжі. А за кілька місяців вже був на Донеччині у складі саперно-інженерного взводу 54-ї ОМБр.

— Після Нового року мій підрозділ відправили на ділянку фронту між Соледаром і Бахмутом. Задача була проста, мінувати поля та посадки чим тільки можна, загороджувати підходи до нашої піхоти, — розповідає Євген. — Часом працювали за 150 метрів від ворога, але навіть на такій відстані у чистому полі жодного разу не зачепило ані кулею, ані снарядом.

А зранку 5 лютого нас підняли зі словами, що к*цапи намагаються прорвати оборону. На позиції я недовго очікував свою "перепустку до шпиталю". Хвилин за 20 стався приліт. Дуже запам'ятав шелестіння снаряда, деякий час був як у тумані, добрався до сусідньої позиції, де мої хлопці мене оглянули. На щастя, влучання було лише в щелепу та руку, у напів свідомості я сам дістався на точку евакуації, там мені вкололи знеболювальне, відвезли до найближчого пункту оперативного надання першої допомоги.

Далі був Дніпро, де зробили першу операцію і встановили шину, через яку мав дикі болі. Зняли її за три тижні у Львові, де видалили уламки кісток та поставили пластину, яка закріпляла нижню та верхню щелепу. Після цього в мене почалось гноїння кістки й знову лікарня, операції, але повне функціонування не відновилось. Болі присутні час від часу, дискомфорт у прийманні їжі, чищені зубів і багато іншого. Сподіваюсь, що у Києві, куди мене спрямували, лікування дасть можливість насолоджуватися навіть простим вживанням їжі і усуне інші незручності, — додає Євген.

У свою чергу Юрій Чепурний додає, що на відновлення у пацієнтів з важкими травмами голови та обличчя можна йти до року. І у більшості випадків до роботи з ними долучаються фахівці різного спрямування.

— Робота з такими пацієнтами це завжди мультидисциплінарний процес, з нами можуть працювати офтальмологи, які займаються реконструкцією повік, сльозовідвідного апарату, а також нейрохірурги, — наголошує Юрій Володимирович. — Іноді ми проводимо пластичні етапи, але вже відстрочено, тому що дуже важко в одну операцію вирішити складні проблеми. В середньому на одного пацієнта потрібно дві-три операції, щоб отримати прийнятний результат. Знову ж таки завжди є порушення жування, ковтання їжі, тому після відновлення щелепи у більшості людей далі стоїть питання встановлення зубних імплантатів, протезування, щоб відновити можливість нормально розмовляти і вживати їжу.

Як зростання числа заявок б'є по проєкту

За п'ять місяців функціонування проєкту "Лікарі для героїв", за словами Наталії Лютикової, вдалося створити розгалужену лікарську мережу, щоб операції проводили в різних регіонах. Все задля того, щоб пацієнти не були змушені витрачати час на дорогу і мали підтримку від рідних.

— За 9 років війни я бачила, як хлопці лікуються за кордоном, повертаються, а тут, наприклад, починаються ускладнення, — каже Наталія. — Тож якщо ми можемо допомагати в Україні, то це зовсім інше. Коли ти маєш свого лікаря, який тебе супроводжує на всіх етапах, на додаток твої рідні поруч, можуть тебе відвідувати, одужання йде якісніше і на іншому рівні. Ми намагаємось наблизити допомогу до бійців, аналізуємо, які регіони ще не залучені, де нам потрібно навчити лікарів працювати за нашою технологією. І відповідальність лікаря теж працює, бо він не зацікавлений, щоб пацієнти поверталися через відторгнення чи запалення. Це і фінансово не так витратно для бійців, тому що НСЗУ покриває витрати лікарень і роботу медиків, фактично залишаються лише імплантати, виготовлення яких ми поки покриваємо коштом донатів українців.

Зі звітів проєкту виходить, що допомогу на лікування військовим передає український бізнес і пересічні громадяни. Внески дуже різні, але організатори вдячні за будь-який і зазначають, що всі цифри представлені на сайті. Тут же можна побачити як актуальні, так і вже закриті збори. Йдеться про суми від майже 8 тис. до 225,8 тис. гривень. Все залежить від складності травм і обсягу кісток, які необхідно відновити. Загалом реконструктивні операції вже проведено 32-м захисникам, на стадії підготовки ще 13.

Координаторка проєкту зазначає, що в перспективі є бажання добитися, щоб імплантати для реконструкції облич героїв фінансували державним коштом. Перемовини з цього приводу вже тривають.

— На сьогодні вже з’явились пацієнти, які нас знаходять самі. Завдяки розголосу, їх стає все більше, відповідно зі зростанням кількості заявок збільшуються і суми, які нам треба назбирати, — пояснює Наталія. — На сьогодні зовнішні протези забезпечує Мінсоцполітики, і вони є безплатними, а от імплантати, що ставлять всередину тіла, — це сфера відповідальності Міністерства охорони здоров'я, і кошти на них поки не передбачені в бюджеті.

На форумі, де ми розповідали про ініціативу, на жаль, не було представників цього відомства. Але я там мала розмову з міністеркою соцполітики Оксаною Жолнович, а також представницею Мінветеранів, які були вражені проєктом і які розуміють необхідність створення державної програми й готові це лобіювати. Ми своєю чергою надамо всі наші напрацювання, бо розуміємось на вартості імплантатів, вибудували схему допомоги, щоб вона була системна. Думаю, ми в цю співпрацю будемо заходити, але розумію, що це нешвидкий процес і може тривати понад рік.

Ми звернулись в різні міжнародні організації, з їх боку велика цікавість є до проєкту, але поки що все на рівні розмов про захоплення і бажання допомогти. Поки ані шеляга ніхто нам не дав. Але нам важливо рухатися далі, допомагати нашим бійцям повернутися до нормального життя після надважких поранень.