На Львівщині будують центр реабілітації українців. Іноземці казали: "Ви хворі - будувати під час війни?"

За шість тижнів на Львівщині розпочне роботу Superhumans Center – сучасна клініка, де військові та цивільні українці, травмовані війною, зможуть отримати протези замість втрачених кінцівок, пройти операції з реконструкції обличчя і тіла, реабілітацію, а також психологічне відновлення. Про основні фішки проєкту "Телеграф" дізнавався прямо на будівельному майданчику в директорки центру Ольги Руднєвої.

"Іноземці нам казали: "Ви що, хворі — будувати під час війни?"

До майбутнього Superhumans Center, який розташований в одному з населених пунктів Львівщини, наразі веде дорога, по якій весь час курсують трактори, вантажівки та інша будівельна техніка. За воротами розмістився невеличкий офіс, де від осені киплять найзапекліші суперечки та відверті розмови – все заради того, щоб зробити процес повернення до повноцінного життя українців, що зазнали поранень та травм через війну, максимально комфортним та повним.

- Як ми обирали, де розташувати центр? Міністерство охорони здоров’я запропонувало нам велику кількість санаторіїв, але це не наша історія, – пояснює Ольга Руднєва – директорка центру, який створюється за ініціативою бізнесмена Андрія Ставніцера. – Нам був потрібен медичний заклад, що діє, бо Superhumans Centre буде надавати лише чотири послуги – це, крім протезування дорослих та дітей, реконструктивна хірургія, реабілітація та лікування ПТСР. А люди з мінно-вибуховими травмами, які стануть нашими пацієнтами, мають комплексні пошкодження. Тобто це не лише втрачена кінцівка, а й поганий слух, проблеми із зором, уламки у тілі. В будь-який момент у пацієнтів може статися інфаркт чи інсульт, тож має бути можливість оперативно отримати відповідну допомогу чи додаткову консультацію.

Саме тому ми зупинились на Львівському обласному шпиталі ветеранів та репресованих ім. Ю. Липи, і це квазіприклад державно-приватного партнерства. Квазі, бо ми не пішли шляхом його оформлення, але вибудовуємо спільну екосистему та хочемо продемонструвати, що можливо існувати на території державного медичного закладу і що він від цього стане лише бенефіціаром.

Ольга додає, що проєкт знайшов підтримку й у місцевої влади, відповідно, змін зазнає і сам шпиталь. Наприклад, була відремонтована дорога, що сюди веде, оновлене відділення екстреної медичної допомоги, виконується утеплення фасадів будівель.

- Нема сенсу мати шикарний Superhumans поруч із занедбаною лікарнею, тож область також стала вкладатися в об’єкт, плюс це роблять і донори, яким ми показуємо шпиталь, – наголошує Ольга. – Наприклад, нещодавно чехи подарували закладу обладнання для операційних. Щодо ж нашої клініки, ми категорично проти державного фінансування, бо впевнені, що державі є на що витрачати зараз кошти, тому ми пішли шляхом фандрейзингу. Ми на початку мали нуль на рахунках, і найбільша проблема полягала в тому, що всі були готові давати лише на протези. Іноземці нам казали: "Ви що, хворі — будувати під час війни? А якщо завтра ракета прилетить?" Але якщо цього не зробити сьогодні, завтра нам не буде де розміщувати пацієнтів, яких стає все більше.

Так само на пропозиції відправляти людей на протезування за кордон відповідали, що це не працює з двох причин. Перше, ми вивозимо наші цікаві медичні кейси, іноземні лікарі отримують досвід, якого не матимуть українські медики. Крім того, вони не зможуть обслуговувати протези, а літати пацієнту щоразу при виникненні проблем до США чи деінде можна, але хто буде це оплачувати?! Саме тому ми й пропагуємо протезування в Україні.

Бачення авторів проєкту в результаті знайшло широку підтримку, зокрема в американського філантропа Говарда Г. Баффета, який від початку повномасштабної війни надає гуманітарну допомогу Україні. На центр Superhumans його фонд виділив понад 16 млн доларів, з яких 15,3 млн — на реновацію й обладнання, а решту – на закупівлю протезів для пацієнтів.

- Говард Баффет взяв на себе найскладніші витрати, він сказав: "Я розумію, що ніхто не хоче вкладатися в будівництво, я люблю Україну, отже зроблю те, що ніхто не хоче", – згадує Ольга. – Загалом на три роки роботи нам потрібно 54 млн доларів, і ми впевнені, що ми їх матимемо, бо дуже багатьом людям відгукуються наші ідеї. Кілька днів тому ми оголосили про колаборацію з компанією BlaBlaCar, яка розповсюджена на 16 країн Європи та передбачає збір 250 тис. євро. Нещодавно мені в Instagram написали з компанії Capgemini, зазначивши, що у них є бажання напряму підтримувати українські проєкти. У нас відбулась 30-хвилинна розмова в форматі конференції, й через день ми отримали 100 тис. доларів. І це було меганеочікувано.

І таких прикладів багато, для нас це важливо, бо ми не хочемо сказати, що це ми створили Superhumans Center, ми хочемо сказати, що зробили це разом, люди мають відчувати причетність до проєкту. Це вже про змінення майбутнього України. Бо одна справа, коли діти зростають і бачать постійно людей з інвалідністю, які просто розтрощені війною. І зовсім інша картинка України — це та, де дитина зростає і бачить навколо себе superлюдей, які пройшли досвід війни, але стали ще крутішими та про це спокійно говорять.

Повний цикл виробництва протезів в Україні поки тільки в мріях

Під майбутній Superhumans Center виділено два корпуси. В дев’ятиповерховому буде розміщене хірургічне відділення, психологічний департамент, кабінети лікарів, палати, які передбачатимуть перебування разом з пацієнтом одного з членів родини або побратима/побратимки. Його перевтілення поки в перспективі – триває проєктування та розробка дизайну. Зараз же зусилля будівельників зосередженні на оновленні триповерхової будівлі поруч. Вона була зведена наприкінці 70-х років минулого сторіччя і відтоді жодного разу не ремонтувалась.

- Цей корпус – колишнє відділення реабілітації шпиталю, тож фактично ми його призначення не змінюємо, – пояснює Ольга перед входом до приміщення. – На першому поверсі буде розташована лабораторія протезування. В одній зоні люди будуть зустрічатися з протезистами, їм будуть знімати мірки кукси, робити з неї гіпсовий зліпок, на основі якого буде виготовлятися куксоприймач – це дуже важливий елемент, бо від нього залежить зручність користування протезом. А його основна частина буде збиратися з деталей, що постачатимуться з-за кордону. Ми співпрацюємо з відомими компаніями, такими як Ottobock, Open Bionics, Össur, які мають масове виробництво, воно дуже коштовне, і про нього в Україні ми поки тільки мріємо. Далі в нас будуть облаштовані обладнання та робочі місця протезистів, звідти буде прямий доступ до приміщень, де відбуватиметься спілкування з пацієнтами. Ще ми облаштуємо тут маленький музей протезування.

На другому поверсі, за словами Ольги, пацієнти проходитимуть реабілітацію, тут буде місце для занять спортом, а також кімнати, де пацієнти зможуть отримати різні види терапії.

- В окремому приміщенні буде розташований басейн, бо гідротерапія — дуже важлива частина в реабілітації людей з проблемами опорно-рухового апарату, — наголошує Ольга. – Зокрема, якщо ти не можеш стати на свою кінцівку у звичайних умовах, то ти можеш зробити це у воді, де зменшується навантаження, згадати у таких умовах, ще не маючи протезу, як це — ходити. Поруч змонтуємо спеціальний підйомник з кріслом, який обережно опускатиме і підіймати пацієнтів. Роздягальні та санвузли також будуть зроблені максимально доступними. З цією метою зараз вибудовується шахта для ліфта, якого тут навіть передбачено раніше не було.

Далі сходи ведуть на технічний поверх, його планували зробити повноцінним, піднявши дах, але згодом від цієї ідеї відмовились, бо це б суттєво відтермінувало б запуск центру.

- Висота тут лише 2,2 метра, однак, ми знайшли застосування приміщенню, тут буде така собі зона релаксу, де наші пацієнти могли б побути наодинці з собою та відпочити, – пояснює Ольга. – Ми вирішили започати ідею з гамаками у Центра психічного здоров’я та реабілітації ветеранів "Лісова поляна". Як нам пояснила його директорка Ксенія Возніцина, є дослідження, які свідчать, що вібрації під час перебування у такому підвішеному стані, позитивно впливають на мозок, заспокоюють. А з цим закладом, до речі, будемо співпрацювати і піклуватися про ментальне здоров’я наших пацієнтів.

Проєкт також передбачає приведення до ладу покрівлі будівлі, яку також з часом будуть використовувати. Крім того, за словами кураторки будівництва Superhumans Center Юлії Селезньової, докорінно зміниться і територія не тільки навколо центру.

- Ми маємо складний рельєф на території та перепад між відмітками полу двох корпусів в 45 сантиметрів, їх нівелюватиме вхідна група, що включає два підйомники та пандус, – уточнює Юлія. – В результаті все має бути максимально рівно, гладко, не слизько. Цих принципів безпеки ми дотримуємось і при відборі матеріалів для внутрішніх робіт, того ж покриття в басейні. Всі варіанти ретельно вивчають наші експерти, це така дуже кропітка робота, якої ніхто не бачить, але вона виконується. І далі в планах у нас зробити максимально доступним весь шлях до центру від зупинки громадського транспорту, щоб, навіть якщо людина приїхала на автобусі, вона спокійно могла доїхати на візку чи дійти на милицях.

- У нас є два консультанти – це відома спортсменка та активістка Уляна Пчолкіна, яка після аварії пересувається на інвалідному візку, і Саша Чалапчій, який використовує протези, втративши обидві ноги в АТО у 2014-му, – додає Ольга. – З ними радимось по кожному кроку, і це дуже затягує процес і дуже збільшує ціну. Крім того, розпитуємо бійців, які втратили кінцівки, як вони умиваються, застібають одяг тощо, ми маємо знати всі ці дрібниці, щоб зробити їх перебування у центрі комфортним. Ми хочемо зробити все якнайкраще і навіть завели дуже крутого партнера – компанію Expolight, яка працює з біодинамічним освітленням, тобто таким що підлаштоване під біологічні ритми людини.

"Якщо в людини є крутий протез, але немає роботи, то шансів на успіх стає набагато менше"

Паралельно з будівельними роботами адміністрація центру займається формуванням команди, а також вивченням досвіду інших країн з протезування та реабілітації, щоб застосувати найкращі практики в Україні.

- Нашим медичним директором став Андрій Вілецький – лікар за фахом і менеджер системи охорони здоров’я, зокрема він очолював НСЖУ, керував мережами приватних клінік "Добробут" та "ISIDA clinic". І ми нарешті можемо сказати, що в нас буде найкраща команда протезистів, бо, яким би крутим не було обладнання, воно нічого не варте без фахівців, – наголошує Ольга. – Так само і з реабілітацією, мало мати неймовірні тренажери від засновника компанії Virgin Group сера Річарда Бренсона, потрібні люди, які знатимуть, як їх застосовувати конкретному пацієнту. І за цим профілем ми також набрали команду, лишилося лише сформувати команду психологів. Всі, хто до нас долучається, проходять навчання і стажування. Наприклад, у березні інженери-технологи та протезисти вчитимуться в Німеччині у фахівців компанії Ottobock, в середині квітня реабілітологи й протезисти вирушають до Нідерландів на курси в центрі Basalt.

Ольга додає, що кожен закордонний візит приносить нові відкриття і розуміння, як вибудовувати роботу центру. Наприклад, Ізраїль дозволив, за її словами, "переформатувати мозок" щодо того, як організувати реабілітацію, Німеччина вразила технологіями протезування. Крім того, кожна з поїздок передбачає і включення до складу команди когось з пацієнтів. Так, Андрій Гідзун і Віталій Іващук – українські захисники, які першими отримали біонічні протези верхніх кінцівок від Open Bionics.

- У нашому центрі для пацієнта все буде починатися з обговорення з фахівцями, як вони бачать своє майбутнє, – пояснює Ольга. – Бо протез буде підбиратися залежно від того, які в людини плани. Часто приходить хлопець і каже, що хоче біонічну руку, потім з’ясовується, що він снайпер, і ти в нього питаєш: "А ти розумієш, що такий протез треба заряджати раз на добу? Що він чутливий до вологи й бруду? І що врешті-решт в русі така рука видає певні звуки?" Далі пояснюєш, що для виконання задуманих ним бойових задач підходить інший варіант.

Або якщо людина планує повернутися до рідного села і там, умовно кажучи, буде займатися лише якимись побутовими речами, то також необов’язково мати міоелектричну ногу. Тобто це робота з пацієнтами, разом з ними протезисти, психологи та соціальні працівники в кожному випадку мають дійти згоди, за що вони тут б’ються, до якого результату мають прийти. І, до речі, з цивільними в цьому плані набагато складніше, бо військові діляться інформацією між собою, вивчають виробників протезів і вже приходять з розумінням, що саме вони хочуть.

Ольга також наголошує, що Superhumans Center – це альтернатива державній системі протезування, і, щоб отримати в ньому допомогу, людина має бажати рухатися далі, а не зосереджуватися на своїй травмі. Наразі формується база майбутніх пацієнтів – військових та цивільних. Щоб до неї потрапити, необхідно заповнити анкету на сайті проєкту – і бути готовим працювати.

- Інвалідність така штука, до неї, по-перше, дуже швидко звикаєш, по-друге, не всім хочеться вчитися наново ходити та функціонувати. Ми всі дуже різні. І от тих людей, яким окей в тій точці, де вони опинилися, ми чіпати не будемо, – наголошує Ольга. – Ми працюємо тільки з тими, хто хоче повернутися до активного життя. Наше завдання — зробити так, щоб люди максимально швидко пройшли весь шлях відновлення, це десь 3-4 тижні в залежності від того, яку травму має пацієнт. Після випуску ми лишатимемо всіх на моніторингу, щоб психологи могли помітити погіршення стану і надати при необхідності підтримку. Будемо пропонувати долучитися до проєкту, стати реабілітологами, або інженерами-протезистами, або психологами першого контакту. Зараз ще проговорюємо створення університету сільськогосподарського спрямування для наших ветеранів, які вже не можуть повернутися на передову. Бо якщо в людини є крутий протез, вона реабілітувалася, але в неї немає роботи, то шансів на успіх стає набагато менше. Ми хочемо зробити все максимально можливе для пацієнта і тримати з ним контакт, для того, щоб він дійсно міг стати тією superлюдиною, про яку ми мріємо і яку ми з нього намагаємось зробити протягом цього місяця, поки він з нами.