"Препарат чи лікарі, але винні є!": у Дніпрі рідні померлих після операцій пацієнтів прагнуть справедливості
- Автор
- Дата публікації
- Автор
- 6604
Розслідування триває з приводу неналежного виконання професійних обов'язків лікарями, але ніхто з них не усунутий.
Через місяць після трагедії, коли планові операції у Міській багатопрофільній клінічній лікарні матері та дитини ім. проф. М.Ф.Руднєва у Дніпрі закінчились смертю для двох пацієнтів і ускладненнями для ще дев’яти, заклад відновив госпіталізацію. Це викликало обурення родин постраждалих.
Рідні наполягають: на час слідства медики, які могли бути дотичні до загибелі пацієнтів, не повинні працювати. "Телеграф" вислухав аргументи сімей, що втратили найдорожче — дітей.
"Я хочу вийти з цієї гри!"
Скандал навколо медичного закладу у Дніпрі вибухнув 12 серпня, тоді стало відомо, що одразу 11 пацієнтів — п'ятеро дорослих і шестеро дітей — отримали ускладнення після планових операцій. Серед пацієнтів, чий стан погіршувався щогодини, був 11-річний Ілля Шишаков.
— Моєму сину на 10 серпня була призначена операція, майже косметична, — розповів "Телеграфу" батько хлопця Роман Шишаков. — Клініка Руднєва близька до нас територіально, буквально за квартал, і ми неодноразово звертались сюди, навіть до того хірурга, який мав робити операцію. Тобто ми йшли у зрозуміле нам місце до зрозумілого нам лікаря.
Сама операція, за словами Романа, пройшла нормально і о 13-й годині син вже був в лікарняній палаті хірургічного відділення. За годину батько його відвідав, але Ілля ще виглядав кволим і сонним, дорослі це списали на "вихід з наркозу".
— Єдиний момент, на який звернули увагу, з операції пройшло дві години, а син лише раз помочився повноцінно, а другий, хоч і казав, що хоче в туалет, зовсім трошки, — додає подробиць Роман. — Ще через дві години у сина підвищується температура, його нудить, виникає блювота. Дружина питає лікарів, чи нормально це, бо маємо старшого сина, якого оперували кілька разів, і бачили, як він відновлювався після наркозу. Зазвичай пара годин і діти вже бігають коридорами й заважають лікарям, а тут все було не так. До того ж і у сусіда по палаті, прооперованого того ж дня, були схожі симптоми. Але медики запевняють, що все гаразд. Десь о 18-й годині Ілля починає скаржитися на біль у попереку та ногах, йому ставлять крапельниці, тобто вливають в нього рідину, але з нього нічого не виходить, він не мочиться.
Ще за годину шкіра Іллі набуває жовтого відтінку, температура не падає. Чергова лікарка, якій ставить запитання дружина, чому так відбувається, відповідає: "Мамочка, что вы хотите, чтобы я вам ответила?! Идите к ребенку". Між 22 і 23-ю годинами син жовтіє ще дужче, в нього з'являться так звана "мармуровість" шкірних покривів і висип на руках і ногах — такі дрібненькі цяточки, які бувають, як прищемиш палець і кров запікається під шкірою. І знову лікарі запевняють, що все гаразд. О 1-й годині ночі (вже настало 11 серпня) мені телефонує в істериці дружина, каже: "Забери мене, бо Іллю переводять до реанімації, а мене туди не пускають", — говорить батько хлопця.
Вже о 7 ранку батьки отримали повідомлення з медзакладу, що Іллю переводять до Дніпровської обласної дитячої клінічної лікарні. За кілька годин вони, нарешті почули від медиків пояснення тому, що відбувається з дитиною.
— Завідувач відділення інтенсивної терапії каже, що в Іллі — поліорганна недостатність, тобто в нього відмовили внутрішні органи, зокрема нирки і печінка. Вже були складнощі в роботі легень і серця, — каже Роман. — Я спитав: "Ми виберемось з цього?", на що почув: "Загальна практика українська, світова — вихід з цього стану — 20-40%, але за умови, що пацієнт потрапляє до нас у перший день, коли починаються проблеми. Ви до нас потрапили на другий".
Далі події розгортались так: по обіді сину роблять діаліз. При цьому він притомний і сповнений болю, йому було дуже боляче і він казав мені: "Тату, я не хочу більше тут бути! Я хочу вийти із цієї гри!" Десь о 17-18-й годині до лікарні привозять інших дітей з клініки імені Руднєва, стан яких також погіршився після проведених операцій. А у сина о 22 годині сильно падає сатурація, його переводять на апарат штучної вентиляції легень, вводять в медикаментозний сон, відкачують близько літра рідини з легень. О 1:50 вже 12 серпня в Іллі зупиняється серце, лікарі його реанімують близько пів години, але… (плаче) безрезультатно, — говорить батько хлопчика.
Після візитів до лікарень син був розчавлений
Ще одним пацієнтом лікарні імені Руднєва, життя якого забрала планова операція, став 32-річний Руслан Коріхов. Цей військовий з Новомосковська мав застарілу травму, що загострилась на фронті, але не отримав допомогу у профільному медзакладі.
— Руся ще 2014-го пішов воювати добровольцем, був у розвідроті у складі 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади. Розповідати про те, що пережив на Донбасі, не любив,— розповідає його мати Людмила Коріхова. — Я тільки згодом дізналася, що він був в одному з літаків, що прямували до Луганського аеродрому в ніч на 14 червня 2014 року. Тоді один Іл-76 сів, другий збили, а третій встиг розвернутися і повернувся до Дніпра, от у ньому і був Руся. Потім у серпні його бригаду "накрили" у Шахтарську, тоді дуже багато хлопців постраждало, вони також три місяці тримали оборону аеродрому в Краматорську. Син отримав чотири контузії, мав проблеми із зором і слухом, але коли почалось повномасштабне вторгнення, він 24-го вже був у військкоматі. Спочатку його не взяли, сказали, що самі ще не знають, що й до чого. А за кілька місяців він таки долучився до війська і був на передовій.
Людмила додає, що травми, отримані сином кілька років тому, вилились в напади епілепсії. Перший трапився в кінці 2022-го і відтоді час від часу давали про себе знати. Так само турбувала десантника і ліва рука, в якій стався "відрив біцепса", біль з часом ставав все сильнішим, то ж чоловік вирішив все-таки звернутися до лікаря.
— Травматолог, до якого потрапив син, виніс вердикт: потрібна операція, — продовжує розповідь Людмила. — Він звернувся до хірургічного відділення лікарні у Новомосковську, йому обіцяли все зробити, але потрібне було направлення з військового шпиталю. І от звідти його скеровують то на Львів, то у Дніпро в лікарню №1, але всюди він отримує відмову з різних причин. А ще коли з останнього медзакладу зв'язуються зі шпиталем і пояснюють, що не мають обладнання для таких операцій, то його завідувач видає: "Хай йде на передову і розробляє руку там!" Руся каже мені потім, що якби знав, що таке буде ставлення в тилу до бійців, то не йшов би добровольцем захищати країну. Мені було боляче дивитися на свою дитину після візитів до цих лікарень, він був просто розчавлений. Тільки Богу і мені відомо, як йому було погано, як у нього боліла голова, як він не міг спати, як схуд на 30 кілограмів.
Людмила додає, що зрештою сина направили в клініку ім. Руднєва, що здивувало, бо вона працювала переважно з дітьми та мамами. Однак Руслан був згоден на будь-яку пропозицію, аби вирішити питання з рукою. 1 серпня його госпіталізували, готували до операції, яку несподівано скасували після тижня перебування у лікарні, а потім призначили повторно.
— Сина прооперували 9 серпня, — каже жінка. — На зв'язок він вийшов 11-го і повідомив, що його переводять до обласної клінічної лікарні ім. Мечникова: "Дві операції зробили, треба робити третю". Ми летимо туди, завідувач реанімаційного відділення каже, що Руся вкрай важкий. За його словами, щось не так було з препаратом для наркозу, а його сину вводили двічі, бо після першого втручання відкрилась кровотеча, йому знадобилося переливання крові, тож його "порізали" вдруге. І лікар додає, що син тут не один такий. Пускають нас до нього вже наступного дня, він був при тямі, ліва рука перебинтована, а правою він мені показував, що все ок, піднімаючи великий палець вгору гори.
Але я розуміла, що не було все нормально, бо Русі робили діаліз — в нього відмовили нирки. І 13-го він вже впав в кому, коли зайшла в той день до палати, побачила, що ніжки в нього фіолетові, мені стало зле. А 14-го лікарі нам кажуть, що син може не вибратися, так згодом і сталося — о 4:30 у середу, 16-го серпня, він помирає, не приходячи до тями, — каже матір.
За словами Людмили, у лікарському свідоцтві про смерть вказано, що до неї призвела "поліорганна недостатність; інші уточнені ускладнення після хірургічних та терапевтичних втручань; лікарський засіб або медикамент, неуточнений". І саме остання причина, як зазначено в документі, є основною. Схожі формулювання використано і у випадку з Іллею Шишаковим.
Клініка "з великою радістю" знову оперує
Одразу після надзвичайної події з тяжкою побічною реакцією внаслідок операцій у лікарні ім. Руднєва до з'ясування всіх обставин підключились поліція, прокуратура, місцева влада, Міністерство охорони здоров'я та Держслужба з лікарських засобів на контролю за наркотиками.
Правоохоронці за фактом загибелі двох пацієнтів клініки ім. Руднєва відкрили кримінальне провадження за ч. 2 ст. 140 ("неналежне виконання професійних обов'язків медичними та фармацевтичними працівниками") Кримінального кодексу України. Пізніше додалась ще ч. 3 ст. 321-1 ("фальсифікація лікарських засобів і обіг фальсифікованих лікарських засобів"). В рамках розслідування призначено три десятки експертиз, в тому числі мають бути перевірені препарати для внутрівенного наркозу.
До речі, їх вилучили з обігу у медзакладі ще 12 серпня, про що повідомило МОЗ, зазначивши "медичні препарати лікарня закуповувала самостійно, а не отримувала через централізовані закупівлі". А за чотири дні, тобто 16 серпня, коли зупинилось серце Руслана Коріхова, стало відомо, що мова йде про три найменування препаратів, які могли викликати тяжкі побічні реакції у шести дітей і п’яти дорослих. Держлікслужба заборонила їх використовувати по всій Україні, а у лікарні, де сталася трагедія, на час роботи спеціально створеної міністерством комісії "припинені планові оперативні втручання".
Cлідство ще триває, жодні висновки щодо роботи комісії оприлюднено не були, аж раптом 4 вересня на сторінці клініки Руднєва з'являється повідомлення про скасування заборони госпіталізації. До нього прикріплено наказ Департаменту охорони здоров'я Дніпровської ОВА, з якого стає зрозумілим, що рішення ухвалене "на підставі довідки за результатами комплексного моніторингу дотримання інфекційного контролю, обліку, зберігання, призначення та використання лікарських засобів". Отримати пояснення, до яких висновків дійшли посадовці, що знову дозволили операції в медзакладі, де постраждали пацієнти, не вийшло.
Тим часом новина здивувала й обурила рідних загиблих пацієнтів, і саме через це вони і вирішили привернути увагу громадськості і ЗМІ до ситуації.
— Допис клініки, що "з великою радістю" повідомляємо про відновлення роботи просто "порвав" і став триггером розголосу, — каже Роман Шишаков. — Незрозуміло, чому розслідування триває з приводу неналежного виконання професійних обов'язків лікарями, але ніхто з них не усунутий, всі на своїх місцях. Я розумію, є презумпція невинуватості, але це ж питання не про крадіжку, псування майна, а про життя людей! Медики можуть бути як невинуваті, так вони можуть бути і винні. А люди продовжують їм довіряти життя і здоров'я дорослих та дітей.
Вважаю, що рішення про поновлення операцій в клініці ім. Руднєва не дуже здраве, бо вони своєю бездіяльність вбили мою дитину. Вони бачили, що внутрішні органи мого сина не працюють, як годиться, але продовжували його тримати у себе ще 12 годин! Може, якби Іллю одразу перевели до обласної лікарні, де було необхідне обладнання, його і врятували б. Може, й ні, але ми б знали, що цей шанс використали, — каже батько.
— Мене ця несправедливість просто вбиває, дві людини в клініці померли, ще девять постраждали, а вони знову працюють. Як так? — висловлює нерозуміння ситуації Людмила Коріхова. — До того ж мене досі ні поліція, ні прокуратура не опитали. Всі поводяться так, наче мого сина й не було, а він пройшов такі "гарячі" точки, знову повернувся на фронт, і якби не проблеми зі здоров'ям, то міг бути там і далі. Руся мав дівчину, збирався одружитися. І просто хотів вилікувати руку. А вийшло, що у лікарню він прийшов на своїх ногах, а натомість я отримала урночку (сина ми кремували). Для мене все це дуже тяжко, бо ми з ним жили удвох (чоловік мій помер 2011-го). Так, його часто не було вдома, але я знала, що він в мене є і все одно приїде. А тепер я дивлюсь на його речі — все так і є досі, як він залишив перед тим, як піти на госпіталізацію. Не знаю, як з цим тепер жити.
За словами Людмили, після 40 днів по смерті сина, вона все ж таки буде намагатися знайти в собі сили, щоб домогтися визнання себе потерпілою у справі. Але чи вийде щось довести і покарати винних, не впевнена. Натомість Роман Шишаков не планує здаватися і дуже ретельно стежитиме за розслідуванням.
— Я віддав у клініку здорову дитину, а вона померла, — резюмує Роман. — Тож у моєму розумінні в цьому хтось чи щось винне. Препарат, лікарі, їхні дії чи бездіяльність, але винні є! Тим паче, мова не про окрему реакцію окремого пацієнта на якість ліки. Це системне явище, бо є 11 потерпілих, два з яких померли. І ті, хто вижили, мають проблеми досі, принаймні я розмовляв із тіткою однієї з жінок, що також була прооперована в клініці ім. Руднєва і потрапила до реанімації. Вона вже вдома, але потребує тривалої реабілітації. І не факт, що робота внутрішніх органів відновиться, тобто вона може стати інвалідом.
Тож я маю намір як потерпіла особа вивчати кожен документ, особливо висновки експертиз. І якщо в них будуть сумніви, клопотати про проведення повторних. Я буду боротися! Не знаю, приєднаються до мене рідні інших пацієнтів чи ні, але я не здамся. Ми плануємо добитися з'ясування всіх обставин трагедії та покарання для винних, — підсумував Роман Шишаков.
Як повідомляв "Телеграф", у ексклюзивному інтерв'ю голова НСЗУ Наталія Гусак закликала українців надавати інформацію про порушення прав пацієнтів в медичних закладах.