"Шпарина" у вільну Україну: на кордоні з РФ залишився єдиний пункт пропуску, як він працює

На третій день широкомасштабного вторгнення РФ український уряд закрив всі пункти пропуску через державний кордон з Росією і Білоруссю. Та одну "шпарину" Кабмін все ж залишив. Це пункт пропуску Колотилівка (Бєлгородська область РФ) – Покровка (Сумська область).

Однак щоб подолати шлях додому, потрібно пройти російську "фільтрацію" і два кілометри пішки "сірою" зоною по дорозі з гравію, яка щомиті може опинитися під обстрілом. Тим не менш, прикордонний перехід Колотилівка-Покровка став єдиною точкою на карті, через яку громадяни України і досі продовжують рятуватися з-під окупації, якщо виїхати через Європу можливості нема.

Як це відбувається, "Телеграфу" розповіла волонтерка Катерина Арісой, яка облаштувала біля ворожого кордону в Покровці центр допомоги українським біженцям.

"Люди лишали нажите, тільки б не отримувати паспорт РФ"

До початку великої війни Катерина мешкала в Бахмуті, де опікувалась зоозахисною організацією.

– Я бачила своє майбутнє в Бахмуті і все робила для того, щоб життя в ньому змінювалося на краще і розвивалося. Та все, що було в Бахмуті побудовано, налагоджено і розвивалося десятиріччями, все це прийшли кац*пи і просто зруйнували, — каже дівчина. – Там вже нікого нема. Сказати що кац*пи окупували місто, забрали собі, то я так не вважаю. Їм місто не дісталося – тільки руїни. Пересуватися там вільно вони також не можуть, бо там ЗСУ стоять впритул під Бахмутом.

З Катериною ми спілкувалися онлайн, однак знайти бодай кілька вільних хвилин навіть в такому форматі дівчині непросто, адже прикордонний центр допомоги біженцям працює цілодобово.

Ще на початку року людей після переходу з РФ, на українській стороні ніхто не зустрічав.

— Ідея створити центр тому й виникла, що ми побачили: нема нічого, взагалі ніякої інфраструктури. На той момент ще була зима, і люди переважно старшого віку, діти малі, поверталися і після того, як пройшли українську перевірку, залишалися на вулиці без жодного укриття. А з нашого боку ще стояли перевізники, які за неймовірні кошти відвозили людей куди їм там треба, — пояснює волонтерка.

Місцева влада допомогла з приміщенням і справа пішла.

— Багато людей утримувалися від повернення в Україну, тому що думали так: от я повернуся, а там нічого нема, як я буду? А у мене ж діти. Коли люди дізналися, що їм тут допоможуть, то почали більш активно виїжджати, — розказує Катерина.

У перші дні роботи в березні 2023-го, центр допомоги приймав не більш як 20 людей на добу.

— Переважно наступного дня люди вже виїжджають, адже всі кудись їдуть, наприклад, до рідних. Люди хочуть скоріше вирватись. Але бувають різні історії, коли нема куди поїхати і нема житла, і були випадки, коли і 10 днів жили люди. А є кілька історій, коли людина просто вирішувала залишитися і стати частиною нашої команди, — додає Арісой.

Станом на грудень 2023-го, через волонтерів пройшло вже більш як 15 тисяч людей.

— Взимку потік зменшився, тому що холодно, і не всі можуть так довго витримати в дорозі. Треба ж чекати на тій стороні в черзі, на холоді, а потім ще перехід. Але після підриву греблі Каховської ГЕС у нас було навіть 200 людей щодня. Коли почалась активна паспортизація, це також стало поштовхом до того, щоб виїхати, адже багато людей не хотіли отримувати паспорти і просто лишали все своє нажите і виїжджали, тільки б не отримувати паспорт, — пояснює волонтерка.

Прихисток розрахований на 175 місць. Тут можна переночувати, зігрітися, поїсти та поспілкуватися з психологом.

— Ми зараз впровадили курси. Навчаємо як відкрити і вести свій ФОП, як бізнес-ідею оформити у грантову заявку і отримати фінансування. Тобто щоб люди займалися самозабезпеченням, адже всі розуміють, що гуманітарна допомога Україні буде тільки зменшуватись і розраховувати на те, що хтось нам всім поверне втрачене, це дуже наївно, — каже Катерина.

Однак, щоб дістатися до цих базових благ цивілізації, потрібно спершу вирватися з пазурів антицивілізації.

"Фільтрація" і пекельна дорога

Як це працює: формально Колотилівка-Покровка — закритий пункт пропуску, однак не пустити своїх громадян додому Україна не може, тому перехід діє у форматі гуманітарного коридору.

— Тут перехід тільки для громадян України. Сюди не пройде ніхто, якщо не підтвердить українське громадянство, — пояснює волонтерка.

Втім, і росіяни можуть повернутися "на родіну" з України через Покровку, але тільки в чорних пакетах, адже прикордонний пункт використовують як точку обміну "двохсотими". Також тут обмінюють полонених.

Щоб потрапити на українську сторону, потрібно вистояти чергу з російської. Звісно, там ніяких волонтерів і допомоги нема.

— Був волонтер з Бєлгорода. Він просто в своєму домі, якщо люди не встигали доїхати, давав їм прихисток. Але його зараз судять за зраду, і жодних волонтерських ініціатив там нема. Хіба що в найближчому населеному пункті є хостел і водії вже знають – якщо хтось не встиг пройти пункт перетину день в день, то їх везуть туди ночувати. Але, звісно, там все за гроші: і перевезення, і ночівля, — каже Арісой.

Тому коли люди сюди приїжджають і їм наливають чай, дають гарячі страви, є психолог, медичний кабінет, гуманітарна допомога, — вони не вірять, як таке може бути. Але ми їм кажемо, що це Україна і тут це можливо. А що ж ви думаєте, що кац*пи будуть щось робити для українців? — обурюється волонтерка.

Після годин у черзі, місця в якій, до речі, продають російські стихійні перевізники, громадянина України чекає російська "фільтрація".

— Вона доволі складна та виснажлива. Перевіряють документи, речі, допити влаштовують. Допитують "с прістрастієм": як ставишся до "СВО", покажи телефон. Враження у людей дуже важкі. Буває так, що можуть не пропустити людину, — додає Катерина.

Щоправда, перевіряють громадян України, які в’їжджають з Росії, і на нашому боці. Якщо є російський паспорт — його треба здати.

— Звісно, і у нас перевірка існує. Ну уявіть собі, їдуть люди з країни-агресора. Ми ж не знаємо, хто може виїхати під виглядом громадянина України, — пояснює волонтерка.

Після проходження російської "фільтрації" – два кілометри пішого переходу нейтральною зоною. Раніше цю відстань можна було долати автомобільним транспортом, та віднедавна росіяни перестали його пропускати, тож для немічних людей ця дорога перетворюється на справжнісіньке пекло.

— Якщо хтось хворіє чи має проблеми зі здоров'ям, якщо це літня людина або особа на візку, то, дійсно, дуже складно йти. У таких людей вся надія на тих, хто теж йде цим коридором і може допомогти: надати супровід або штовхати візочок. З України зайти туди і допомогти не можна, хоча ми кілька разів на свій страх і ризик заходили, щоб забирати людей, але це виняток, так робити тут не можна, — каже Катерина.

Волонтерка запевняє, що разом із командою намагалася полегшити дорогу українцям, адже більшість з тих, хто втікає з окупації, це родини з дітьми та літні люди.

— Ми зверталися до Міжнародного Червоного Хреста щоб якось налагодити цей перехід. Щоб було щось на кшталт обміну: з того боку виходив би представник Червоного Хреста і віз на візочку людину, а з цього боку інші представники Червоного Хреста людину зустрічали. Перемовини вели, але поки нічого не зроблено в цьому напрямі, — розповідає Арісой.

Серед тих, кого волонтери зустрічають на нашому боці, багато полонених або тих, кого росіяни просто силоміць депортували.

— Через наш перехід проходили мої земляки, але їхали вони не з Бахмута. Їх вивезла ПВК "Вагнер" ще в травні і вони перебували у "тимчасових центрах". Спали на матрацах на підлозі, не мали жодного медичного забезпечення, нічого. І люди виїжджали звідти і через цей пункт поверталися в Україну.

Є люди, які були в полоні або пройшли тортури, чиїх рідних вбили, можливо навіть у них на очах. І ти розумієш, що ця людина хоч і жива, але її життя вже зруйноване. І таке відчуття, що навіть якщо ти тут їй допоміг, то цього взагалі недостатньо, та хоча б на цей день-два поки люди у нас, хочеться дати їм відчуття, що вони в Україні, де на них чекають, де їхній дім, — запевняє Катерина.

За словами волонтерки, з кожним днем повертатися додому стає дедалі важче. Росіяни про це подбали.

— Чим далі, тим стає складніше. Там і паспортизація, і мобілізація, і дітям неповнолітнім без супроводу заборонили виїжджати. Тому якщо люди хочуть виїжджати, то краще це робити вже, — підкреслює Арісой.

На запитання, навіщо така майже цілодобова волонтерська робота самій Катерині, дівчина відповідає принципово.

— А навіщо нам усім наша Україна, наші люди і наша перемога? Як можна відповісти на це запитання? Навіщо то́му військовому, який сидить в окопі і знає, що може загинути? Просто кожен зараз має робити те, що він вміє найкраще заради нашої спільної перемоги. Якщо кожен буде сидіти і просто чекати, колись хтось за нього щось зробить, чи є сенс взагалі нам існувати як державі? — резюмувала Катерина Арісой.

Нагадаємо, раніше сайт "Телеграф" писав про евакуацію українськкої дитини через прикордонний пункт "Колотилівка — Покровка": "Тиждень у дорозі і тривалий допит у ФСБ: що пережила мама заради повернення 9-річного Богдана з окупованої території".