"Шпарина" у вільну Україну: на кордоні з РФ залишився єдиний пункт пропуску, як він працює

Щоб повернутися на сторону світла, українським громадянам потрібно пройти через пекло

На третій день широкомасштабного вторгнення РФ український уряд закрив всі пункти пропуску через державний кордон з Росією і Білоруссю. Та одну "шпарину" Кабмін все ж залишив. Це пункт пропуску Колотилівка (Бєлгородська область РФ) – Покровка (Сумська область).

Однак щоб подолати шлях додому, потрібно пройти російську "фільтрацію" і два кілометри пішки "сірою" зоною по дорозі з гравію, яка щомиті може опинитися під обстрілом. Тим не менш, прикордонний перехід Колотилівка-Покровка став єдиною точкою на карті, через яку громадяни України і досі продовжують рятуватися з-під окупації, якщо виїхати через Європу можливості нема.

Як це відбувається, "Телеграфу" розповіла волонтерка Катерина Арісой, яка облаштувала біля ворожого кордону в Покровці центр допомоги українським біженцям.

"Люди лишали нажите, тільки б не отримувати паспорт РФ"

До початку великої війни Катерина мешкала в Бахмуті, де опікувалась зоозахисною організацією.

– Я бачила своє майбутнє в Бахмуті і все робила для того, щоб життя в ньому змінювалося на краще і розвивалося. Та все, що було в Бахмуті побудовано, налагоджено і розвивалося десятиріччями, все це прийшли кац*пи і просто зруйнували, — каже дівчина. – Там вже нікого нема. Сказати що кац*пи окупували місто, забрали собі, то я так не вважаю. Їм місто не дісталося – тільки руїни. Пересуватися там вільно вони також не можуть, бо там ЗСУ стоять впритул під Бахмутом.

З Катериною ми спілкувалися онлайн, однак знайти бодай кілька вільних хвилин навіть в такому форматі дівчині непросто, адже прикордонний центр допомоги біженцям працює цілодобово.

Ще на початку року людей після переходу з РФ, на українській стороні ніхто не зустрічав.

— Ідея створити центр тому й виникла, що ми побачили: нема нічого, взагалі ніякої інфраструктури. На той момент ще була зима, і люди переважно старшого віку, діти малі, поверталися і після того, як пройшли українську перевірку, залишалися на вулиці без жодного укриття. А з нашого боку ще стояли перевізники, які за неймовірні кошти відвозили людей куди їм там треба, — пояснює волонтерка.

Місцева влада допомогла з приміщенням і справа пішла.

— Багато людей утримувалися від повернення в Україну, тому що думали так: от я повернуся, а там нічого нема, як я буду? А у мене ж діти. Коли люди дізналися, що їм тут допоможуть, то почали більш активно виїжджати, — розказує Катерина.

У перші дні роботи в березні 2023-го, центр допомоги приймав не більш як 20 людей на добу.

— Переважно наступного дня люди вже виїжджають, адже всі кудись їдуть, наприклад, до рідних. Люди хочуть скоріше вирватись. Але бувають різні історії, коли нема куди поїхати і нема житла, і були випадки, коли і 10 днів жили люди. А є кілька історій, коли людина просто вирішувала залишитися і стати частиною нашої команди, — додає Арісой.

Станом на грудень 2023-го, через волонтерів пройшло вже більш як 15 тисяч людей.

— Взимку потік зменшився, тому що холодно, і не всі можуть так довго витримати в дорозі. Треба ж чекати на тій стороні в черзі, на холоді, а потім ще перехід. Але після підриву греблі Каховської ГЕС у нас було навіть 200 людей щодня. Коли почалась активна паспортизація, це також стало поштовхом до того, щоб виїхати, адже багато людей не хотіли отримувати паспорти і просто лишали все своє нажите і виїжджали, тільки б не отримувати паспорт, — пояснює волонтерка.

Прихисток розрахований на 175 місць. Тут можна переночувати, зігрітися, поїсти та поспілкуватися з психологом.

— Ми зараз впровадили курси. Навчаємо як відкрити і вести свій ФОП, як бізнес-ідею оформити у грантову заявку і отримати фінансування. Тобто щоб люди займалися самозабезпеченням, адже всі розуміють, що гуманітарна допомога Україні буде тільки зменшуватись і розраховувати на те, що хтось нам всім поверне втрачене, це дуже наївно, — каже Катерина.

Однак, щоб дістатися до цих базових благ цивілізації, потрібно спершу вирватися з пазурів антицивілізації.

"Фільтрація" і пекельна дорога

Як це працює: формально Колотилівка-Покровка — закритий пункт пропуску, однак не пустити своїх громадян додому Україна не може, тому перехід діє у форматі гуманітарного коридору.

— Тут перехід тільки для громадян України. Сюди не пройде ніхто, якщо не підтвердить українське громадянство, — пояснює волонтерка.

Втім, і росіяни можуть повернутися "на родіну" з України через Покровку, але тільки в чорних пакетах, адже прикордонний пункт використовують як точку обміну "двохсотими". Також тут обмінюють полонених.

Щоб потрапити на українську сторону, потрібно вистояти чергу з російської. Звісно, там ніяких волонтерів і допомоги нема.

— Був волонтер з Бєлгорода. Він просто в своєму домі, якщо люди не встигали доїхати, давав їм прихисток. Але його зараз судять за зраду, і жодних волонтерських ініціатив там нема. Хіба що в найближчому населеному пункті є хостел і водії вже знають – якщо хтось не встиг пройти пункт перетину день в день, то їх везуть туди ночувати. Але, звісно, там все за гроші: і перевезення, і ночівля, — каже Арісой.

Тому коли люди сюди приїжджають і їм наливають чай, дають гарячі страви, є психолог, медичний кабінет, гуманітарна допомога, — вони не вірять, як таке може бути. Але ми їм кажемо, що це Україна і тут це можливо. А що ж ви думаєте, що кац*пи будуть щось робити для українців? — обурюється волонтерка.

Після годин у черзі, місця в якій, до речі, продають російські стихійні перевізники, громадянина України чекає російська "фільтрація".

— Вона доволі складна та виснажлива. Перевіряють документи, речі, допити влаштовують. Допитують "с прістрастієм": як ставишся до "СВО", покажи телефон. Враження у людей дуже важкі. Буває так, що можуть не пропустити людину, — додає Катерина.

Щоправда, перевіряють громадян України, які в’їжджають з Росії, і на нашому боці. Якщо є російський паспорт — його треба здати.

— Звісно, і у нас перевірка існує. Ну уявіть собі, їдуть люди з країни-агресора. Ми ж не знаємо, хто може виїхати під виглядом громадянина України, — пояснює волонтерка.

Після проходження російської "фільтрації" – два кілометри пішого переходу нейтральною зоною. Раніше цю відстань можна було долати автомобільним транспортом, та віднедавна росіяни перестали його пропускати, тож для немічних людей ця дорога перетворюється на справжнісіньке пекло.

— Якщо хтось хворіє чи має проблеми зі здоров'ям, якщо це літня людина або особа на візку, то, дійсно, дуже складно йти. У таких людей вся надія на тих, хто теж йде цим коридором і може допомогти: надати супровід або штовхати візочок. З України зайти туди і допомогти не можна, хоча ми кілька разів на свій страх і ризик заходили, щоб забирати людей, але це виняток, так робити тут не можна, — каже Катерина.

Волонтерка запевняє, що разом із командою намагалася полегшити дорогу українцям, адже більшість з тих, хто втікає з окупації, це родини з дітьми та літні люди.

— Ми зверталися до Міжнародного Червоного Хреста щоб якось налагодити цей перехід. Щоб було щось на кшталт обміну: з того боку виходив би представник Червоного Хреста і віз на візочку людину, а з цього боку інші представники Червоного Хреста людину зустрічали. Перемовини вели, але поки нічого не зроблено в цьому напрямі, — розповідає Арісой.

Серед тих, кого волонтери зустрічають на нашому боці, багато полонених або тих, кого росіяни просто силоміць депортували.

— Через наш перехід проходили мої земляки, але їхали вони не з Бахмута. Їх вивезла ПВК "Вагнер" ще в травні і вони перебували у "тимчасових центрах". Спали на матрацах на підлозі, не мали жодного медичного забезпечення, нічого. І люди виїжджали звідти і через цей пункт поверталися в Україну.

Є люди, які були в полоні або пройшли тортури, чиїх рідних вбили, можливо навіть у них на очах. І ти розумієш, що ця людина хоч і жива, але її життя вже зруйноване. І таке відчуття, що навіть якщо ти тут їй допоміг, то цього взагалі недостатньо, та хоча б на цей день-два поки люди у нас, хочеться дати їм відчуття, що вони в Україні, де на них чекають, де їхній дім, — запевняє Катерина.

За словами волонтерки, з кожним днем повертатися додому стає дедалі важче. Росіяни про це подбали.

— Чим далі, тим стає складніше. Там і паспортизація, і мобілізація, і дітям неповнолітнім без супроводу заборонили виїжджати. Тому якщо люди хочуть виїжджати, то краще це робити вже, — підкреслює Арісой.

На запитання, навіщо така майже цілодобова волонтерська робота самій Катерині, дівчина відповідає принципово.

— А навіщо нам усім наша Україна, наші люди і наша перемога? Як можна відповісти на це запитання? Навіщо то́му військовому, який сидить в окопі і знає, що може загинути? Просто кожен зараз має робити те, що він вміє найкраще заради нашої спільної перемоги. Якщо кожен буде сидіти і просто чекати, колись хтось за нього щось зробить, чи є сенс взагалі нам існувати як державі? — резюмувала Катерина Арісой.

Нагадаємо, раніше сайт "Телеграф" писав про евакуацію українськкої дитини через прикордонний пункт "Колотилівка — Покровка": "Тиждень у дорозі і тривалий допит у ФСБ: що пережила мама заради повернення 9-річного Богдана з окупованої території".