Павло Латушко: Лукашенко — головна загроза незалежності Білорусі, він дуже мстивий і не вміє прощати

Читать на русском
Автор
24
Павло Латушко
Павло Латушко

Колишній міністр культури і відомий дипломат оцінив перспективи зміни влади в Білорусі

Павло Латушко — одна з найпомітніших фігур в білоруському протесті. Довгий час він працював у МЗС, був послом у Польщі, у Франції, очолював міністерство культури, керував Національним драматичним театром ім. Янки Купали, але в серпні 2020-го його життя кардинально змінилося. Після президентських виборів він виступив проти насильства і підсумків виборів, вступив до Координаційної ради, створеної Світланою Тихановською, і поїхав до Польщі. Уже за кордоном він заявив про створення Національного Антикризового Управління, яке, на думку дипломата, повинне буде забезпечити стабільність в Білорусі в період переходу влади до демократичних сил. У великому інтерв’ю «Телеграфу» Латушко розповів, що має привести до перемоги над режимом, чи змінився Лукашенко за 20 років, яких санкцій чекає від України, і що в першу чергу зробить після повернення в Білорусь.

- С початку протестів в Білорусі минув практично рік. Як за цей час змінився Павло Латушко?

- Зрозуміло, що раніше, працюючи дипломатом, директором найкращого білоруського театру — Національного академічного театру ім. Янки Купали, — життя можна було легко спрогнозувати. У нього були різні ритми. Робота міністра культури і посла в Польщі — це досить активна частина життя, період у Франції — це ряд інших країн за сумісництвом. Але, повторюся, життя можна було спрогнозувати. Сьогодні ритм значно збільшився, і протягом вже десяти місяців у мене немає вихідних. Робота триває до двох годин ночі в режимі 24/7. Вона дуже інтенсивна і цілеспрямована. Мета одна — нова Білорусь, і як прийти до того, щоб ми почали її будувати. Всі зусилля й емоції спрямовані тільки на це.

- Через таку інтенсивності немає відчуття внутрішнього вигорання?

- Я взагалі досить мотивована людина, і моє життя було завжди присвячена тільки роботі. Особистого життя у мене було мало. Зараз приватне існує немов би збоку. Вся увага концентрується на тому, що ти повинен змінити в Білорусі. Мотивація за цей рік мене жодного разу не покидала. І я переконаний, що не покине. Стоїть питання морального вибору і совісті. Розумію, що зараз борюся за добро, за світле, і це є для мене головним мотивом. Але якби навіть виникали певні моменти, пов’язані з втомою, я б відразу згадував своїх знайомих і незнайомих мені людей, які зараз перебувають в білоруських тюрмах. Я точно знаю, що якби не поїхав вночі 2-го вересня 2020 року через Білорусь у Польщу, то був би заарештований, сидів би поруч з ними і чекав політично мотивованого, несправедливого вироку. Але доля склалася так, що ті, хто на волі, повинні робити все, не шкодуючи свого життя і часу, для того, щоб їх звільнити. Це головне. І якби у мене виникали думки про втому, я б згадував про цих людей. Мене це мотивує.

- В Україні багато хто вважає, що в Білорусі активні і масові протести закінчилися. А що там реально зараз відбувається?

- Зрозуміло, що ми ведемо боротьбу з системою, яка створювалася протягом 26 років. Пам’ятаю нашу спільну зустріч демократичних інститутів у Вільнюсі, і наша команда тоді сказала, що перемогти систему можуть тільки системні дії. І ці місяці ми витратили на те, щоб її виробити.

Весь цей час режим робив усе, щоб демотивувати людей. Не в сенсі бажання жити в новій Білорусі, а в плані створення загрози за кожну активну дію, за кожне слово, за кожен знак на одязі, за те, за що можна було б покарати людину. Зрозуміло, що у білорусів є страх, і він призвів до того, що мотивація проявляється не зовні, а зсередини. Але ж є приклади, коли на вулиці виходить молодь, яка марширує Мінськом. Люди маніфестують і не здаються. Мотивація у них залишилася. Але вона просто набула характеру злості, через розуміння того, що ми протистоїмо системі, яка реально озброєна не тільки інструментами влади, а й навіть зброєю, і готова піти на все. Зараз потрібен тригер, який міг би змінити ситуацію, і тоді мотивація вийде назовні. Подібне можна порівняти з пружиною. Вона стиснута, але в якийсь момент сині пальці зіскочать, пружина розправиться і комусь дасть по лобі.

- Знаю білорусів, які минулого року щиро вірили, що режим може впасти буквально за місяць. А як ви дивилися на подібну ситуацію? Чи вірили ви в це?

- За характером я оптиміст, тому завжди вірю в найкраще і хороше. У той час я теж був оптимістом, але розуміння, як діє система, як вона протистоїть демократичним процесам, свідчило, що потрібно виробити систему дій, а не просто реагувати на режим. Варто визнати, що це у нас не зовсім вийшло. Якби все вийшло інакше, то ми б вже будували нову Білорусь. Однак подібне не означає, що це сьогодні нереально. Переконаний, що ми це зможемо зробити. Оптимізму в мене досить.

- Нерідко доводиться чути порівняння білоруських протестів з діяльністю «Солідарності» в 1980-х у Польщі, коли боротьба за свободу у поляків розтягнулася майже на десять років.

- Я чув це порівняння. І відповім, що не зовсім з ним погоджуюся. В історії можна шукати приклади, але саме цей зовсім не накладається на ситуацію в Білорусі. Чому? По-перше, тоді в Польщі було політичне бюро партії, і це був колегіальний диктаторський орган. По-друге, ми живемо під час абсолютно інших інформаційних технологій, коли можемо використовувати соціальні мережі, Youtube-канали, отримувати інформацію не тільки від пропаганди або, як було за часів «Солідарності», з листівок, а й з інших джерел. І потенціал отримання інформації у білоруса значно вищий, аніж був тоді. І по-третє, білоруси в останні роки були лідерами по поїздках до Європейського союзу і отримували найбільшу кількість шенгенських віз. Білоруси самі можуть порівнювати, що відбувається в Європі, і зрозуміти, в чому цінність свободи слова і прав людини. Я назвав тільки три елементи, які відрізняють Білорусь від ситуації в Польщі у 1980-х. Але загальним є те, що у нас, як і в тодішній Польщі, фактично військовий режим. І є одна людина, яка тримає всю владу в своїх руках, а інші гравці йому підіграють.

- Ви знайомі з Лукашенком близько 20 років. Зараз це та людина, яка була колись, чи він кардинально змінився?

- Я переконаний в тому, що він був завжди таким. Просто раніше не було такого масового протистояння, яке ми спостерігали минулого року. Історії зникнення [політика] Віктора Гончара, [ексміністра внутрішніх справ] Юрія Захаренка (в 1999-му в Мінську безслідно зникли кілька видних опозиційних діячів. — авт.) та інших свідчать про те, що режим завжди був готовий приймати крайні заходи. У тому числі прибирати своїх опонентів. Ми згадуємо голодування депутатів у Верховній Раді в 1995-му, коли їх викинули з залу парламенту. Але все одно раніше не було таких масових протестів. А у 2020-му 80 відсотків білорусів сказали Лукашенку: «Ні! Ми більше тебе не хочемо!» А він своїми діями відповів, що ніколи цього не пробачить і буде їх карати. І якщо раніше він карав сотні людей, то тепер — десятки тисяч. Ось у чому зміна. А він не змінився. Змінилися люди.

- Є відчуття, що ця жорстокість по відношенню до білоруського народу, постійні затримки, суди, вироки — це ще не край його злості?

- Знаючи цю людину, скажу, що прощати він не вміє. Мстивий. Від своїх публічних заяв він переходить до дій. Мстити він ще буде хотіти. І це взагалі критичне питання для білоруського народу, чи зможемо ми це зупинити. Інакше масштаб репресій буде тільки посилюватися, і поширюватися на все більшу і більшу кількість білорусів. На цей момент через арешти пройшло понад 36 тисяч осіб, а скільки людей емігрувало, скільки порушено кримінальних справ... Постраждали сотні тисяч білорусів.

Звичайно, виникає питання про те, як можна прибрати з влади людину, яка здійснює вчинки, що виходять за рамки розуміння. І це виклик для міжнародної громадськості. Як знайти інструменти, які дозволять зупинити це в Європі в 21 столітті?

- Зараз в Білорусі багато заляканих людей, які бояться виходити на вулицю. Інакше світить суд, вирок і колонія. Чи доцільні протести за таких настроїв? Якщо так, то які?

- Потрібно готуватися до масового протесту. Він повинен складатися з декількох елементів. По-перше, це план «Перамога» ініціативи ByPol, який підтримали і офіс Світлани Тихановської, і Народне Антикризове Управління, про створення системи партизанського руху. Йдеться про виключно мирні структури, ніхто не збирається давати людям зброю в руки, але цей [людський] потенціал у вирішальний момент вийде в різних куточках Білорусі до адміністративних установ та інших будівель. Цей вирішальний момент повинен бути підготовлений з точки зору страйків, щоб [робочий] рух теж вже було сформовано, і це змогло перерости в масовий страйк.

Крім того, повинні бути створені додаткові економічні тригери. Хоча їх вже створює недієздатний уряд і сам Лукашенко, який не в змозі управляти економікою і привів Білорусь в ізоляцію. Ніхто із закордонних бізнесменів не захоче інвестувати в Білорусь. Злочинним режим вже визнав Європарламент. Він може не відвертати тільки ризикові компанії, які не боятимуться втратити гроші.

Ми також бачимо дефіцит бюджету, інфляція б’є всі рекорди — вже більше десяти відсотків. Ще один важливий елемент — визнання режиму злочинним через порушення кримінальних справ. Слідчі дії по деяких із них вже почалися і в Німеччині, і в Литві. Я назвав основні напрямки, які повинні мати акумулюційний ефект у вирішальний момент. І ось тоді може бути перехоплено ініціативу і досягнуто мети, до якої ми йдемо.

- Страйки намагалися організувати на підприємствах ще минулого року, але не вийшло. На ваш погляд, чому «прості» білоруси, у яких невеликі зарплати, масово страйками (протестами. — Ред.) Не підтримали протестувальників?

- Це риса білоруського характеру. Білоруси — працьовитий народ. Люди можуть підкріпитися і тим, що своїми руками виростили на дачах або в селі. І повинна наступити кризова ситуація, як це було на початку 1990-х, коли білоруси через мізерні зарплати і високі ціни вийшли на вулиці. Але я думаю, що уряд постарається, і особисто Лукашенко доведе ситуацію до того, що так і станеться. Щоб страйк був успішним, його потрібно готувати. Цим займаються робочі ініціативи, які готують страйкові комітети. У цьому напрямку наша робота повинна бути активізованою.

- Чи вважаєте, що Лукашенко разом зі своєю командою з кожним днем заганяє країну все глибше під плінтус?

- Коли ви говорите: «З кожним днем», то це звучить дуже оптимістично. Але не про це розмова. По-перше, всім зрозуміло, що режим Лукашенка визнаний злочинним з політичної точки зору. По-друге, він не визнаний легітимним президентом, а це означає, що його не приймуть в демократичних країнах. Він робить величезні помилки, а уряд не в змозі управляти економікою. Країна на цей момент може існувати завдяки дотаціям Росії. Однак, коли буде оголошено дефолт, введуть санкції стосовно Нацбанку, то це не дозволить виділяти кошти навіть Росії. Це все спільні дії білорусів і самого режиму, які призведуть, напевно, до кінця.

- Немає побоювання, що через тотальну ізоляції, викликану, в тому числі, посадкою в Мінську літака компанії Ryanair, Білорусь ще більше стане залежною від Росії?

- Ви ставите такі питання, наче намагаєтеся переконати мене в тому, що те, що відбувається в Білорусі, буде вічно.

- Ні.

- Я з вами не погоджуся. Розумію, що таке питання має місце. Його ставлять і деякі західні політики. Але це питання від неготовності діяти, а не від реальної оцінки ситуації. Повірте, в Народному Антикризовому Управлінні працює дуже хороша команда професіоналів, дипломатів із серйозним стажем, яка вміє аналізувати і прогнозувати ситуацію. Так ось, наш прогноз: не проблема ізоляції режиму призведе до втрати суверенітету Білорусі, а саме присутність Лукашенка на посаді президента. Він сьогодні є найбільшою загрозою для незалежності Білорусі. Саме він без жодних консультацій з людьми, не обговорюючи з суспільством, у своїх корисливих інтересах торгує суверенітетом і незалежністю нашої країни. Якщо протягом найближчого часу Євросоюзом будуть зроблені відповідні дії, щоб натискати на режим, якщо білоруси будуть чути, що вони не одні, це поверне силу і віру в перемогу. А якщо залишити ситуацію такою, якою вона є, то через два або три роки Білорусь може втратити незалежність. Лукашенко в жодному випадку не гарант суверенітету. І чим швидше в Білорусі відбудуться демократичні зміни, відсторонення Лукашенка від влади, тим швидше це забезпечить незалежність країні.

- Євросоюз нещодавно опублікував список білоруських підприємств, які підпадають під санкції. Попри це, є великі компанії, які до недавнього часу співпрацювали з білоруськими заводами. Наприклад, у Siemens були контакти з «Мінськенерго» і «Брестенерго», а норвезька компанія Yara, що закуповує у великих обсягах білоруський калій, продовжувала працювати з «Білоруськалій» з Солігорська.

- Я б назвав це санкціями другого рівня, якими займається наша економічна команда. Що стосується Siemens, то нам вдалося вже здобути першу перемогу. Ми звернулися до міністра закордонних справ Швеції, розповіли, що з «Мінськенерго» звільнили 85 працівників, які виступали проти насильства. У підсумку угоду для Siemens відмовилися страхувати. Наступний крок — відмова самої компанії, оскільки можуть не захотіти кредитувати цей проєкт.

Yara, на жаль, поводиться неетично. Норвежці продовжують торгувати калійними добривами. При цьому на «Білоруськалій» відбулися масові репресії, під час яких звільнили всіх основних активістів. Хтось знаходиться в тюрмах, а інші вимушено емігрували. Про це в норвезькій пресі опублікували величезну кількість статей, відбувається пікетування посольств, але Yara все одно співпрацює. На наш погляд, це є прямим порушенням кодексу етики норвезької компанії, і це питання до суспільства Норвегії. Воно повинно акцентувати ситуацію щодо Yara, в якій, до речі, велика частка державного капіталу. Ми не здаємося і будемо боротися, щоб норвежці відмовилися від контракту з «Білоруськалій».

Александр Лукашенко
Александр Лукашенко

- Нерідко виникають розмови про санкції щодо Білорусі і з боку України.

- Я хотів би висловити подяку і президенту, і міністру закордонних справ, і уряду України, по-перше, за абсолютно зрозумілу політичну позицію про невизнання сфальсифікованих виборів, а по-друге, за ті кроки, які здійснюють, щоб показати режиму, що в Україні не погоджуються з масовим порушенням прав людини в Білорусі. Це, наприклад, заборона білоруським літакам на використання повітряного простору. Ми розуміємо, що є товари, від яких залежать деякі сектори економіки України, проте тут стоїть дуже важливе і вирішальне питання. Україна йде своїм шляхом. Досить важким і суперечливим, але цілеспрямованим — для побудови демократичної держави, де пріоритетом стануть права людини. Ми розраховуємо на таку ж допомогу України і надалі. І відмова від імпорту техніки, електроенергії і нафтопродуктів з Білорусі — це інструмент, який, безумовно, може впливати на режим.

Чи не бензином єдиним: що може втратити Україна, відмовившись торгувати з Лукашенком

Чому ми цього добиваємося? Це не питання руйнування білоруської економіки. Ні. Демократичні сили не хочуть її до цього довести, як і білоруський народ до збідніння. Але яким чином нам звільнити з в’язниць сотні білорусів, які знаходяться там з-за політичних вироків? А як зупинити затримання? Немає жодного дня, щоб когось не затримували. Це як зведення з війни. Україна зараз страждає через військовий конфлікт. У Білорусі подібного немає, але у нас режим фактично веде війну проти білоруського народу. І підтримка України, в тому числі через економічні санкції, нам дуже потрібна.

- Рано чи пізно влада в Білорусі зміниться. Чи плануєте ви брати участь в президентських виборах за нової політичної ситуації в країні?

- Якщо сьогодні на цьому концентрувати увагу, можна втратити головне: потрібно здобути перемогу і почати будівництво нової демократичної Білорусі. Якщо на політичному полі країни знову з’являться ті, хто перебуває у в’язницях, і якщо буде створена ця платформа, то це можливо. Але наразі не це є моєю метою. Моя мета — зробити все, щоб звільнити людей з в’язниць і, як я уже говорив, почати будувати нову Білорусь.

- Білорусь майбутнього — якою ви її бачите?

- Білорусь майбутнього — це міст між Заходом і Сходом. Це абсолютно миролюбна країна, у якій навколо лише друзі. Це креативна країна з точки зору економіки, яка зможе в найближчі п’ять або десять років зробити величезний крок вперед. І показати приклад багатьом державам, що мріють про будівництво демократії. Вважаю, що подібне абсолютно реально, і для цього є всі підстави. Які? Працездатність, талант і креативність білорусів. Люди — це головне багатство, яке є у нашої країни. І ми в змозі це зробити.

- Що зробите в першу чергу, коли повернетеся в Білорусь?

- Я прийду в Купалівський театр і разом з купалівцями підніму над театром свій біло-червоно-білий прапор. А ще я взагалі не п’ю, але з цієї нагоди вип’ю найдорожчого шампанського Szampan Dom Perignon, з тих, які є в моїй приватній колекції з Франції.