Коли впадуть російські пам’ятники та чому символам "спільної історії" не місце в наших містах

Йде восьмий місяць героїчного спротиву нашого народу російським загарбникам. З першого дня повномасштабного вторгнення росії на нашу територію в багатьох регіонах почали перейменовувати вулиці та зносити монументи російським діячам культури. Втім, у суспільстві досі не покінчили з питанням щодо доцільності проведених заходів. Люди розділилися на три табори. Ті хто кажуть, що це питання не на часі. Ті, які вірні думці, що деякі російські постаті мають для нашої історії велике значення, тож пам’ятники їм доречні та необхідні. Та ті, хто вважає, що подібним монументам не місце на українських землях, адже це навіть звучить безглуздо. Пропонуємо подискутувати.

Про що кричить українська молодь?

Молоді одесити не можуть визначитися що найбільш не потрібне славному українському місту — пам’ятник Катерині чи Труханов, який надто погано ховає свою проросійську позицію. Адже саме Труханов вважає, що деякі сторінки історії не вирубати сокирою, та й взагалі "не все так однозначно". У інтерв’ю італійському виданню "Corriere della Sera" він зазначив, що проти знесення статуї Катерині II, адже в цьому немає сенсу. Під створеним подальшим утиском навколо ситуації, міський голова Одеси запропонував перемістити пам'ятник до паркового комплексу "Імперського та радянського минулого", який належить створити.

Ситуація навколо виглядає як знущання з молоді. Підлітки неодноразово виходили на акції з вимогою зруйнувати зазначену споруду, створювали петиції. Молоді люди кажуть, що не хочуть дивитися на постать, що знищувала націю до якої вони належать. Під час останнього заходу, учасники прийшли з плакатами "Знести вбивцю", "Каті місце у музеї", "Катерина = Путін", "Будь-кого російського не має бути серед українців"

"Насправді, мені все одно, що там стоятиме. Це може бути пам’ятник Біллі Геррінгтону. Це може бути пам’ятник одеському гумору. Це може бути, я не знаю, пам’ятник купі гною. Все, що завгодно, буде краще, ніж пам’ятник колонізатору, тирану, вбивці. Це моя позиція", – аргументує один з авторів петицій.

Загалом суперечка щодо долі пам’ятника існує вже не перший рік. Зараз же ситуація набуває агресивних обертів. Деякі містяни пишуть коментарі з припущенням, що сама присутність монумента Катерини II в Одесі дає підстави росіянам не визнавати південь України Україною, що на тлі повномасштабного вторгнення росії призводить до ракетних ударів по області.

Звернувшись до історії, стає зрозумілим, що ключова роль цариці у творенні міста — це будівництво найбільшого торговельного та військового порту на Чорному морі. Проте ніхто не забуває, що за часів свого правління цариця знищила Запорізьку січ та запровадила кріпацтво, що своєю чергою прив’язало селян до землі. Ба більше Катерина жодного разу не була в Одесі.

Будь-які пам'ятники — це не просто "витвір мистецтва"

Як не прикро це визнавати, втім росіяни справжні захисники своєї культури. Окуповані області тепер миряться з монументами Леніна, Сталіна, російського царя Олександра II. Справжній фандом утворився навколо їх легендарного поета Пушкіна. Пам’ятники йому ставлять у кожному вільному куточку на захоплених територіях. Споруди можна побачити у скверах, біля шкіл та університетів.

"Пам'ятники, зазвичай, потрібні для того, щоб закріпити якусь символічну систему. Для того, щоб люди бачили, як влаштований світ і хто в цьому світі заслуговує на пам'ять і подяку, а хто — ні, — каже історик, професор Європейського університету Іван Курилла.

Таким чином росія обрала Пушкіна на місце поета №1. Споруджуючи монументи, що присвячені йому або іншим російським культурним діячам, окупанти маркують нашу територію як підкорену. Вони показують, що таке російська душа та велич, кого треба поважати та не забувати.

Науковці єдиною думкою стверджують, що монументи не можуть бути нейтральними. Вони мають у собі певну мету увічнити історію. Вони вказують на події або окремих постатей, що несли з собою свої діяння та погляди. От, наприклад, за думкою українського просвітянина Василя Чепурного, Пушкін всіляко підтримував російську імперську ідею та працював над знищенням української ідентичності.

Тоді що робити з подібними пам’ятками?

Деякі з монументів демонтуються владою. Як от, наприклад радянська скульптура двох робітників у столиці (символ возз’єднання України та росії). Споруда була знесена ще у квітні. Решта областей України теж підтримують ідею дерусифікації та демонтують пам’ятники присвячені російським постатям. Багато міст відмовляється від будь-яких назв, що асоціюються зі країною-агресоркою.

Втім, в українців складається враження, що деяких споруд це зовсім не торкнулося. Окремі пам’ятники продовжують стояти рідними вулицями. У Києві запустили флешмоб: "Знеси мене". Активісти розписують постаменти російських діячів. На думку борців за правду, скульптурне зображення червоногвардійського командира, повністю підпадає під український закон про декомунізацію, а якщо влада бездіяльна, то до справи береться народ. За їх даними, у Києві досі лишаються 10 памʼятних знаків на честь Пушкіна, що є знаком колективної української травми.

Існує думка, що діяння певних російських діячів на наших землях заслуговують радше меморіалів, аніж створення споруд їх возвеличення. На відміну від пам’ятників вони створені для вшанування жертв та використовуються як спосіб нагадати про трагічне минуле. Наприклад, депутати Одеської міськради пропонували перенести пам’ятник Катерині II в музей.

"Ми вважаємо, що в центрі міста не може бути російського маркера — пам'ятника російському царю. До того ж нещодавно стало публічно відомо, що кошти на його встановлення виділяло російське консульство в Одесі. Ми проти вандалізму і руйнування пам'ятників, тому вважаємо, що його місце в музеї", — прокоментував голова фракції "ЄС" у міськраді Олексій Потапський.

Депутат Андрій Вагапов, підтримує цю ідею, додаючи, що це не та історія, яка заслуговує уваги. Це та історія, яка гідна не більше ніж місця у музеї з табличкою "кат".