Скандал на могилах-2. Уряд не хоче проводити громадські слухання про облаштування меморіалу у Биківні

Міністерство у справах ветеранів неохоче спілкується на цю тему

Пристрасті навколо облаштування у Биківні під Києвом Національного військового меморіального кладовища, яке б стало аналогом Арлінгтонського цвинтаря в США, не вщухають, адже місцеві жителі не хочуть віддавати землю поблизу своїх домівок під 50 тисяч могил для загиблих воїнів.

Щоб зрозуміти, як в уряді ставляться до такої гострої реакції суспільства на проект, "Телеграф" звернувся із офіційним запитом до Міністерства у справах ветеранів України, яке виступає замовником будівництва військового кладовища.

Щоправда, поспілкуватися з посадовцями особисто нашому виданню так і не вдалося — у відомстві уникають прямих відповідей на незручні запитання і спілкуються з журналістами виключно за допомогою офіційних і вкрай малоінформативних листів.

Тиск з усіх сторін

Закон про створення меморіального цвинтаря для загиблих українських воїнів був ухвалений Верховною Радою ще наприкінці травня 2022 року. Відтоді на шляху до реалізації проекту виникало чимало перешкод. Найбільшою проблемою став вибір локації для облаштування кладовища.

Усі запропоновані урядом варіанти (зокрема, урочище "Лиса Гора") раніше були розкритиковані громадськими активістами та екологами, тому початок робіт постійно відкладали.

Тим часом, родичі та близькі полеглих героїв посилювали тиск на уряд, аби прискорити процес створення меморіалу. Так, на прес-конференції у березні 2023 року, де представили проект майбутнього українського "Арлінгтону" в Биківні, матір одного з загиблих воїнів вимагала почати поховання вже влітку цього року.

Одночасно з цим мешканці будинків, у безпосередній близькості до яких планують розмістити 50 тисяч поховань, почали бити на сполох через нібито порушення процедури виділення земельної ділянки у 100 га та ймовірні катастрофічні наслідки для екології Биківні в результаті зведення у цій місцевості крематорію та недотримання санітарно-епідемічних норм при похованні загиблих військових.

Також биківнянці вимагали проведення громадських слухань для окреслення їхньої позиції та розгляду альтернативних варіантів локацій.

Гармати гримлять – громади мовчать

Згідно зі статтею 23-1 Закону України "Про поховання та похоронну справу", подібні рішення, дійсно, мають ухвалюватися з урахуванням інтересів місцевих жителів, після проведення громадських слухань, результати яких повинні стати підставою для розробки містобудівної документації або ж відмови у розташуванні об'єкту у цій місцевості.

Порядок проведення публічного обговорення затверджується Кабміном, а за його організацію відповідає орган місцевого самоврядування.

Водночас, як повідомили "Телеграфу" у Мінветеранів, відповідно до пункту 1-1 розділу VI "Прикінцевих положень" даного закону, дія воєнного стану дозволяє уряду визначати місце поховання полеглих героїв без проведення громадських слухань. Таким чином, думка биківнянців щодо облаштування на території їхньої громади цвинтаря площею у 100 га, може не враховуватися.

Що ж стосується закидів щодо нібито порушення процедури розробки документації з відведення земельної ділянки, у відомстві запевняють: процес створення Національного військового меморіального кладовища цілком підпорядкований нормам законів України "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про архітектурну діяльність" та "Про основи містобудування", а також інших нормативно-правових актів.

"Наголошуємо, що дотримання вимог законодавства, державних будівельних норм, стандартів і правил, в тому числі, щодо санітарного і епідеміологічного благополуччя населення, екології та техногенної безпеки буде забезпечене на подальших етапах створення Національного військового меморіального кладовища, а саме під час розроблення проектної документації та проведення її експертизи", — заявили у Мінветеранів.

Варто зазначити, що протягом двох тижнів після отримання від відомства вищенаведеної інформації, "Телеграф" намагався зв'язатися з посадовцями Міністерства у справах ветеранів України, зокрема, очільницею відомства Юлією Лапутіною.

Ми хотіли з'ясувати, чи може спротив жителів Биківні стати приводом для ухвалення рішення про зміну локації розміщення військового кладовища або принаймні проведення громадських слухань з цього приводу. А замість обіцяної відповіді на, здавалось би, просте запитання, пресслужба Міністерства лише продублювала попередній лист з формальними поясненнями процедури облаштування кладовища.

З цього можна зробити висновок, що опинившись "між двома вогнями" – родичами загиблих героїв, які вимагають якомога швидше реалізувати проект, та жителями Биківні, котрі благають перегляду рішення і пропонують альтернативні варіанти – уряд вирішив скористатися законами воєнного стану і задовольнити інтереси виключно перших, не вважаючи за потрібне вступати у діалог з другою, не менш зацікавленою стороною.