Затримка з постачанням західної зброї та контрнаступом ЗСУ: які є проблеми та шляхи вирішення

США нібито незадоволені повільними темпами українського контрнаступу та помітно нервують із цього приводу, повідомляється за підсумками міжнародного Форуму з безпеки в Аспені (США). Тим часом Wall Street Journal пише, що на Заході нібито заздалегідь знали, що Україна недостатньо підготовлена для успіху контрнаступу.

У тій же статті йдеться про те, що нерішучість Штатів, явні зволікання з постачанням ЗСУ потрібних озброєнь, все більше суперечить настроям європейських лідерів, серед яких останніми місяцями зростає впевненість у тому, що для забезпечення безпеки континенту важлива повна перемога України над росією.

Експерти розповіли "Телеграфу ", що відбувається з озброєнням України партнерами та чи справді європейці почали задавати в цьому тон.

Про терпіння і втрачений час

Директор Центру міжнародних досліджень, доцент кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені Мечникова Володимир Дубовик, який викладає в тому числі в США, поділився таким коментарем:

– У трансатлантичній коаліції країн, які підтримують Україну, дійсно постійно спостерігається певна динаміка. Для нас критично важливо, щоби ця коаліція збереглася. Хто саме в ній лідируватиме – питання важливе, але не головне.

Останнім часом, продовжує експерт, по риториці та постачанні деяких видів зброї Європа дійсно перехопила ініціативу. Наприклад, із тими ж далекобійними ракетами.

– Але все ж таки, роль США залишається колосальною, – підкреслює Володимир Дубовик. – І ми бачимо великі партії зброї, які вони Україні постійно передають. Щодо темпів наступу, то тут є хвилювання у наших партнерів з приводу, наприклад, кількості артилерійських снарядів, які використовуються, оскільки їх запаси виснажуються. Розсудливі експерти та військові розуміють, що наступальна операція такого масштабу потребує терпіння. Важливо, щоб після саміту у Вільнюсі збереглися тісні, довірчі стосунки у трикутнику США-Європа-Україна.

Генерал армії України, ексглава Зовнішньої розвідки України (з 2005 по 2010 роки) Микола Маломуж вважає, що і ми, і наші партнери недостатньо попрацювали щодо підготовки системних наступальних операцій на сході та півдні України.

– Це було б актуально робити наприкінці зими – на початку весни, коли ворог ще не зумів сконцентрувати основні сили та резерви, не створив остаточно пункти зміцнення, не провів потужного мінування (при замерзлій землі це було б важко), не згрупував нові підрозділи, не оновив танки, ракетні системи, власне ракети. На жаль, ми до початку весни не змогли створити ударні групи, а наші партнери недостатньо ефективно організовували постачання необхідних озброєнь та техніки у достатній кількості, – наголошує експерт.

За його словами, йдеться про далекобійну артилерію (ті ж ракети Storm Shadow ми отримали лише в травні, а ATACMS, які давно запитували, так і не отримали), більших угруповань танків, БТР, БМП, радіолокаційних системах і системах радіоелектронної боротьби (РЕБ). Очевидно, не вистачає нам і систем ППО. Якщо Київ більш-менш прикрили, то з Одесою, як бачимо, все набагато гірше. Адже потрібні ще й такі системи, щоб прикривати фронт від нальотів ворожих літаків, вертольотів, безпілотників.

– Уся ця лінійка була відома нашим партнерам. Не кажучи вже про сучасні винищувачі, які ми просимо чи не з перших днів широкомасштабного вторгнення рф, — підкреслює Микола Маломуж.

Наступальний формат не такий ефективний, як міг би

Прикро і те, зазначає генерал Маломуж, що нам не просто недодають все необхідне, а ще дають застарілі екземпляри, які знімаються з озброєння.

– Чому лише 3-го чи 4-го, а не 5-го чи 6-го покоління? Чому не сотні штук, а десятки чи зовсім одиниці? — Задає питання експерт. — Май ми не поштучно, а десятками (краще під сто) ті ж зенітно-ракетні комплекси Patriot, IRIS-Т, SAMP/T Mamba, ситуація була б зовсім іншою.

А ті ракети противника, які не вдалося б збити їм, ті безпілотники, що пройшли б через цю ешелоновану оборону, могли б приземляти або дезорієнтувати системи радіолокації та системи РЕБ.

І наш наступальний формат, якби ми все, про що я сказав вище, виглядав би зовсім інакше, ніж зараз. Але цьому завадили бюрократія, побоювання (у стилі – давайте не провокувати росію, що часто звучало в американських та європейських кабінетах), навмисні чи ненавмисні тяганини. У результаті нам зараз доводиться, звісно, важко, – констатує експерт.

Далася взнаки, на думку Миколи Маломужа, і українська тактика вичікування. Занадто довге опрацювання якихось варіантів, нерішучість із проведенням нетрадиційних системних заходів там, де ворог був слабкий. Де можна було вдарити і з тилу, і з флангів, завдавати ракетних ударів у комплексі з іншими системами. Що дозволило б ввести супротивника в замішання, змусити відступити хоча б на низці ділянок.

– Так, за останні приблизно півтора місяці ми відвоювали низку позицій, створили складну для противника ситуацію в районі Бахмута, на низці інших напрямів, включаючи Запорізьке. Але це все важкі, виснажливі бої. А мають бути комплексні, добре підготовлені операції, які дезорієнтують противника, дозволять завдати удару там, де він не чекає.

Навіть не удар, а комплексні, одномоментні удари з різних боків. І стратегічні рівні (знищення резервів), і тактичні (безпосередньо на полі бою), і таке інше, – пояснює генерал. – Думаю, це планується у майбутньому. Місяць, два, три… Але ефект уже буде не той, ніж коли росіяни ще не так закопалися в землю, не так замінували все і вся, як тепер.